Фебукс-80 табл. п / плен. оболочкой 80 мг блистер №30

діюча речовина: фебуксостат;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить фебуксостату 40 мг або 80 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кармелоза, натрію лаурилсульфат, гідроксипропілцелюлоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

оболонка Instacoat Universal Brown (IC U 6698) таблетки 40 мг: гіпромелоза, поліетиленгліколь, тальк, титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172);

оболонка Instacoat Universal Yellow (A05D20519) таблетки 80 мг: гіпромелоза, поліетиленгліколь, тальк, титану діоксид (Е 171), хіноліновий жовтий (Е 104).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 40 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою рожево-коричневого кольору, круглі, двоопуклі, з тисненням «MICRO» з одного боку;

таблетки по 80 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору, круглі, двоопуклі, з тисненням «MICRO» з одного боку.

 Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування подагри. Засоби, які пригнічують утворення сечової кислоти. Код АТХ М04А А03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Сечова кислота є кінцевим продуктом метаболізму пуринів у людини і утворюється під час такої реакції: гіпоксантин → ксантин → сечова кислота. Ксантиноксидаза є каталізатором обох етапів цієї реакції. Фебуксостат – похідна 2-арилтіазолу. Його терапевтична дія пов’язана зі зменшенням концентрації сечової кислоти в сироватці крові шляхом селективного пригнічення ксантиноксидази. Фебуксостат – це потужний і селективний непуриновий інгібітор ксантиноксидази (NP-SIXO), його Кі (константа пригнічення) in vitro становить менше 1 нМ. Було показано, що фебуксостат значною мірою пригнічує активність як окисненої, так і відновленої форми ксантиноксидази. У терапевтичних концентраціях фебуксостат не впливає на інші ферменти, що беруть участь у метаболізмі пуринів або піримідинів, таких як гуаніндезаміназа, оротидинмонофосфат-декарбоксилаза, пуриннуклеозидфосфорилаза. 

Фармакокінетика.

У здорових добровольців С_max та AUC збільшувалися пропорційно дозі після одноразового та багаторазового застосування фебуксостату у дозах від 10 мг до 120 мг. При дозах від 120 мг до 300 мг збільшення AUC було більшим, ніж пропорційно дозі. При застосуванні доз 10-240 мг кожні 24 години накопичення фебуксостату не відмічалося. Передбачуваний середній термінальний період напіввиведення (t_1/2) фебуксостату становив приблизно 5-8 годин. 

Всмоктування. Фебуксостат швидко (t_max (час досягнення максимальної концентрації) – 1,0-1,5 години) і добре (84 %) всмоктується. При одноразовому та багаторазовому застосуванні фебуксостату перорально у дозах 80 мг або 120 мг 1 раз на добу С_max відповідно становить 2,8-3,2 мкг/мл та 5,0-5,3 мкг/мл. Абсолютну біодоступність фебуксостату не аналізували. При багаторазовому застосуванні у дозі 80 мг 1 раз на добу або при одноразовому застосуванні у дозі 120 мг у поєднанні з жирною їжею С_max зменшувалася на 49 % та 38 %, а AUC – на 18 % та 16 % відповідно. Однак це не супроводжувалося клінічно значущими змінами ступеня зменшення рівня сечової кислоти у плазмі крові (при багаторазовому застосуванні у дозі 80 мг). Таким чином, лікарський засіб можна застосовувати незалежно від вживання їжі.

Розподіл. Передбачуваний об’єм розподілу у рівноважному стані (V_ss/F) для фебуксостату змінюється з 29 до 75 л після перорального застосування у дозі 10-300 мг. Ступінь зв’язування з білками плазми крові (головним чином з альбуміном) становить 99,2 % і не змінюється при підвищенні дози з 80 мг до 120 мг. Для активних метаболітів фебуксостату ступінь зв’язування з білками плазми крові коливається від 82 до 91 %.

Метаболізм. Фебуксостат активно метаболізується шляхом кон’югації за участю уридинфосфатглюконілтрансферази (УДФ-глюконілтрансферази) та окиснення за участю ферментів системи цитохрому Р 450 (CYP). Усього описано 4 фармакологічно активних гідроксильних метаболіти фебуксостату; 3 із них були виявлені у плазмі крові людини. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини засвідчили, що ці окиснені метаболіти утворюються переважно під дією CYРА1, CYРА2, CYP2С8 та CYP2С9, тоді як фебуксостату глюкуронід утворюється головним чином під дією УДФ-глюконілтрансферази 1А1, 1А8, 1А9.

Виведення. Фебуксостат виводиться із організму через печінку та нирками. Після перорального застосування ¹⁴С-фебуксостату у дозі 80 мг приблизно 49 % виводилося із сечею у вигляді незміненого фебуксостату (3 %), ацилглюкуроніду (30 %), відомих окиснених метаболітів та їх кон’югатів (13 %) та інших невідомих метаболітів (3 %). Крім ниркової екскреції, приблизно 45 % виводилося з калом у вигляді незміненого фебуксостату (12 %), ацилглюкуроніду (1 %), відомих окиснених метаболітів та їх кон’югатів (25 %) та інших невідомих метаболітів (7 %). 

Особливі групи хворих.

Ниркова недостатність. При багаторазовому застосуванні у дозі 80 мг не було відмічено змін С_max фебуксостату у хворих з легкою, помірною або тяжкою нирковою недостатністю порівняно з хворими з нормальною функцією нирок. Середня загальна AUC фебуксостату збільшувалася приблизно у 1,8 рази: з 7,5 мкг/година/мл у хворих з нормальною функцією нирок до 13,2 мкг/година/мл у хворих з тяжкою нирковою недостатністю. C_max та AUC активних метаболітів підвищувалися у 2 і 4 рази відповідно. Проте хворим з нирковою недостатністю легкого, помірного або тяжкого ступеня корекція дози лікарського засобу не потрібна.

Порушення функції печінки. При багаторазовому застосуванні у дозі 80 мг не було відмічено суттєвих змін С_max та AUC фебуксостату та його метаболітів у хворих з легкою та середньою (клас А та клас В за шкалою Чайлда-П’ю) печінковою недостатністю порівняно з хворими з нормальною функцією печінки. Дослідження лікарського засобу у хворих з тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлда-П’ю) не проводилося. 

Вік. При багаторазовому пероральному застосуванні фебуксостату не було відмічено суттєвих змін AUC фебуксостату та його метаболітів у хворих літнього віку порівняно з молодими здоровими добровольцями.

Стать. При багаторазовому пероральному застосуванні лікарського засобу С_max та AUC фебуксостату у жінок були на 24 % та 12 % вищими, ніж у чоловіків. Однак С_max та AUC, скориговані за масою тіла, були схожі для обох груп, тому зміна дози фебуксостату залежно від статі не потрібна.

Лікування хронічної гіперурикемії при захворюваннях, що супроводжуються відкладанням кристалів уратів, у тому числі при наявності тофусів та/або подагричного артриту в даний час чи в анамнезі.

Гіперчутливість до активної речовини або до будь-якої іншої допоміжної речовини препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Меркаптопурин/азатіоприн. Окремих досліджень взаємодії фебуксостату з меркаптопурином та азатіоприном не проводилося, але відомо, що пригнічення ксантиноксидази супроводжується підвищенням рівня меркаптопурину та азатіоприну. Оскільки фебуксостат пригнічує ксантиноксидазу, його одночасне застосування з меркаптопурином та азатіоприном не рекомендується. Дослідження взаємодії фебуксостату з цитотоксичними хіміопрепаратами не проводилося, і даних з безпеки їх одночасного застосування немає.

Теофілін. Окремих досліджень взаємодії фебуксостату з теофіліном не проводилося, але відомо, що пригнічення ксантиноксидази може супроводжуватися підвищенням рівня теофіліну (були повідомлення про пригнічення метаболізму теофіліну за наявності інших інгібіторів ксантиноксидази). Тому необхідно з обережністю призначати фебуксостат хворим, які отримують теофілін. При одночасному їх застосуванні потрібно контролювати рівень теофіліну.

Напроксен та інші інгібітори глюкуронізації. Метаболізм фебуксостату залежить від активності УДФ-глюкуронілтрансферази. Лікарські засоби, що пригнічують процес глюкуронізації, наприклад НПЗЗ та пробенецид, теоретично можуть змінювати виведення фебуксостату. У здорових добровольців при одночасному застосуванні фебуксостату та напроксену по 250 мг 2 рази на добу спостерігалося посилення дії фебуксостату (C_max (максимальна концентрація) становить 28 %, AUC (площа під кривою) – 41 %, t_1/2 (період напіввиведення) – 26 %). У ході клінічних досліджень застосування напроксену та інших НПЗЗ/інгібіторів ЦОГ-2 не супроводжувалося клінічно значущим збільшенням побічних реакцій. Таким чином, фебуксостат можна одночасно застосовувати з напроксеном без зміни їх дози.

Інгібітори глюкуронізації. Потужні індуктори УДФ-глюкуронілтрансферази можуть посилювати метаболізм та зменшувати ефективність фебуксостату. У хворих, які застосовують потужні індуктори глюкуронізації, рекомендується контролювати рівень сечової кислоти у плазмі крові через 1-2 тижні одночасної терапії. При відміні індуктора глюкуронізації можливе підвищення рівня фебуксостату у плазмі крові. У здорових добровольців застосування фебуксостату (80 мг або 120 мг 1 раз на добу) з варфарином не впливало на фармакокінетику варфарину. Одночасне застосування з фебуксостатом також не впливало на МНО та активність фактора VII.

Колхіцин/індометацин/гідрохлоротіазид/варфарин. Фебуксостат можна одночасно застосовувати з колхіцином або індометацином без зміни дози препаратів. Також не потрібно змінювати дозу фебуксостату при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом. Одночасне застосування фебуксостату з варфарином не вимагає зміни дози останнього. Застосування фебуксостату (80 мг або 120 мг один раз на добу) з варфарином не впливає на фармакокінетику останнього. Одночасне застосування з фебуксостатом також не впливало на МНО та активність фактора VІІ.

Дезипрамін/субстрати CYP2D6. За даними, отриманими in vitro, фебуксостат є слабким інгібітором CYP2D6. У ході досліджень за участю здорових добровольців, які одночасно отримували фебуксостат та дезипрамін, спостерігалося збільшення AUC дезипраміну (субстрат CYP2D6) на 22 %, що свідчить про слабку пригнічувальну дію фебуксостату in vivo. Таким чином, при одночасному застосуванні фебуксостату та субстратів CYP2D6 немає необхідності змінювати їх дози.

Антацидні засоби. При одночасному застосуванні з антацидами, що містять магнію гідроксид та алюмінію гідроксид, відмічається гальмування всмоктування фебуксостату (приблизно на 1 годину) та зменшення С_max на 32 %, однак AUC фебуксостату суттєво не змінюється, тому фебуксостат можна поєднувати із застосуванням антацидних засобів.

Особливості застосування

Серцево-судинні захворювання. Фебуксостат не рекомендується застосовувати хворим на ішемічну хворобу серця або застійну серцеву недостатність.

Профілактика і лікування гіперурикемії у пацієнтів із ризиком розвитку СЛП (синдром лізису пухлин)

Пацієнти, які піддаються хіміотерапії з приводу гематологічних злоякісних новоутворень з помірним або високим ризиком СЛП та застосовують фебуксостат, при наявності клінічних показань знаходяться під наглядом кардіолога.

Алергія на лікарські засоби/гіперчутливість. У межах постмаркетингового нагляду були рідкісні повідомлення про серйозні алергічні реакції/реакції гіперчутливості, у тому числі загрозливий для життя синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та гострі анафілактичні реакції/шок. У більшості випадків вони спостерігалися протягом першого місяця застосування фебуксостату. У кількох хворих спостерігалися порушення ниркової функції та/або гіперчутливість до алопуринолу в анамнезі. Тяжкі реакції гіперчутливості, у тому числі реакції, що супроводжуються еозинофілією і системними симптомами (DRESS-синдром), в деяких випадках були пов'язані з лихоманкою, гематологічною, нирковою або печінковою недостатністю. У деяких випадках тяжкі побічні реакції гіперчутливості спостерігалися з боку нирок та печінки. Хворі повинні бути проінформовані про симптоми гіперчутливості/алергії, а також за ними слід спостерігати щодо розвитку таких реакцій. При появі серйозних алергічних реакцій/реакцій гіперчутливості, синдрому Стівенса-Джонсона застосування фебуксостату треба негайно припинити, оскільки раннє припинення застосування покращує прогноз. Якщо у хворого спостерігалися алергічна реакція/реакція гіперчутливості, у тому числі синдром Стівенса-Джонсона, та гострі анафілактичні реакції/шок, то повторне призначення фебуксостату протипоказано.

Загострення (напад) подагри. Лікування фебуксостатом слід розпочинати тільки у період після загострення хвороби. Як і інші лікарські засоби, що знижують рівень уратів, фебуксостат може спровокувати напад подагри на початку лікування за рахунок зміни рівня сечової кислоти через вихід уратів із депо. На початку лікування фебуксостатом рекомендується призначити нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) або колхіцин на термін не менше 6 місяців для профілактики нападів подагри. При розвитку нападу на тлі застосування фебуксостату лікування продовжують. Одночасно проводять відповідну терапію загострення подагри. При тривалому застосуванні фебуксостату частота та тяжкість нападів подагри зменшуються.

Відкладення ксантинів. Як і у разі застосування інших лікарських засобів, що знижують рівень уратів, у хворих з прискореним утворенням уратів (наприклад, на тлі злоякісних новоутворень або при синдромі Леша-Ніхана) можливе суттєве збільшення абсолютної концентрації ксантинів у сечі, що супроводжується їх відкладенням у сечовивідних шляхах. Через обмеженість досвіду застосування фебуксостату при такому стані препарат не показаний таким хворим.

Меркаптопурин/азатіоприн. Фебуксостат не рекомендується застосовувати хворим, які отримують меркаптопурин/азатіоприн.

Якщо одночасного застосування не можна уникнути, стан пацієнтів слід ретельно контролювати. Рекомендується зниження дози меркаптопурину або азатіоприну для уникнення можливих гематологічних ефектів.

Пацієнти, які перенесли трансплантацію органів. Досвіду застосування фебуксостату цій категорії пацієнтів немає, тому застосування препарату не показано.

Теофілін. Одноразове одночасне застосування фебуксостату у дозі 80 мг та теофіліну у дозі 400 мг не показало жодних фармакокінетичних взаємодій. Фебуксостат у дозі 80 мг можна застосовувати одночасно із теофіліном без ризику підвищення концентрацій теофіліну у плазмі крові.

Захворювання печінки. У 5,0 % хворих, які отримували фебуксостат, спостерігалися незначні зміни печінкових показників, тому рекомендується перевіряти функціональні печінкові показники до призначення фебуксостату та під час лікування при наявності показань.

Захворювання щитовидної залози. У 5,5 % хворих, які отримували фебуксостат протягом тривалого часу, спостерігалося підвищення ТТГ (> 5,5 мкМЕ/мл), тому лікарський засіб слід з обережністю призначати хворим з порушенням функції щитовидної залози.

Лактоза. Лікарський засіб містить лактозу, тому хворим із рідкісними спадковими захворюваннями, пов’язаними з непереносимістю галактози, недостатністю лактази або порушенням всмоктування глюкози/галактози, препарат протипоказаний.

Рекомендована доза препарату Фебукс^®-40, Фебукс^®-80 становить 80 мг 1 раз на добу перорально, незалежно від вживання їжі. Якщо концентрація сечової кислоти в сироватці крові перевищує 6 мг/дл (357 мкмоль/л) після 2-4 тижнів лікування, дозу препарату Фебукс^®-40, Фебукс^®-80 можна підвищити до 120 мг 1 раз на добу.

Ефект лікарського засобу виявляється досить швидко, що робить можливим повторне визначення концентрації сечової кислоти через 2 тижні. Метою лікування є зменшення концентрації сечової кислоти та підтримка її на рівні менше 6 мг/дл (357 мкмоль/л).

Тривалість профілактики нападів подагри становить не менше 6 місяців.

Ниркова недостатність. Хворим із порушенням функції нирок легкого або помірного ступеня корекція дози не потрібна. У хворих з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) ефективність та безпечність лікарського засобу вивчені недостатньо.

Порушення функції печінки. При порушенні функції печінки легкого ступеня рекомендована доза становить 80 мг. Досвід застосування лікарського засобу при порушенні функції печінки помірного ступеня обмежений. Дослідження ефективності та безпечності фебуксостату для хворих з тяжким порушенням функції печінки (клас С за шкалою Чайлда-П’ю) не проводилося.

Хворі літного віку. Для цієї категорії хворих корекція дози не потрібна.

Хворі, які перенесли трансплантацію органів. Досвіду застосування фебуксостату цій категорії хворих немає, тому застосування препарату не показано.

Діти

Застосування фебуксостату дітям не показано через відсутність досвіду його застосування у педіатрії.

Найчастішими побічними реакціями були загострення (напади) подагри, порушення функції печінки, пронос, нудота, головний біль, висипання та набряки. Ці реакції мали у більшості випадків легкий та середній ступінь тяжкості. Під час постмаркетингового нагляду були повідомлення про серйозні реакції гіперчутливості на фебуксостат, деякі з них супроводжувалися системними реакціями.

У нижченаведеній таблиці зазначено побічні реакції за тяжкістю та частотою виникнення (у порядку зменшення): часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100) та рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000).

* Побічні реакції, що спостерігалися в межах постмаркетингового аналізу.

** Діарея та відхилення результатів функціональних проб печінки від норми, які вимагали терапії, що спостерігалися під час клінічних досліджень, розвивалися частіше у хворих, які отримували супутню терапію колхіцином.

У межах постмаркетингового нагляду були повідомлення про рідкісні випадки серйозних реакцій гіперчутливості на фебуксостат, у тому числі синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та анафілактичні реакції/шок. Синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз характеризуються прогресуючим шкірним висипанням з бульозним ураженням шкіри або слизових оболонок та подразненням слизової оболонки очей. Реакції гіперчутливості на фебуксостат можуть проявлятися такими симптомами: шкірною реакцією у вигляді інфільтрованого макулопапульозного висипання, генералізованого або ексфоліативного висипання, тромбоцитопенією та ураженням окремих органів або кількох органів (печінка та нирки, у тому числі тубулоінтерстиціальний нефрит).

Загострення (напади) подагри зазвичай спостерігалися невдовзі після початку лікування та протягом перших місяців лікування. Частота нападів подагри знижувалася з часом. Як і у разі застосування інших препаратів для лікування подагри, при застосуванні фебуксостату рекомендується проводити профілактику гострих нападів подагри.

Повідомлень про передозування не було. У разі передозування показана симптоматична та підтримувальна терапія.

Відсутні достатні і добре контрольовані дослідження за участю вагітних жінок. Застосування фебуксостату протипоказано під час вагітності.

Невідомо, чи проникає цей препарат у грудне молоко людини. Дослідження на тваринах показали, що фебуксостат проникає у грудне молоко та виявляє негативний вплив на розвиток новонароджених, яких годують цим молоком. Тому застосування фебуксостату у період годування груддю протипоказано.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Були повідомлення про розвиток сонливості, запаморочення, парестезій та порушення чіткості зору на тлі застосування фебуксостату. Тому хворим, які застосовують фебуксостат, рекомендується бути обережними при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими механізмами доти, доки вони не будуть впевнені у відсутності вищезазначених явищ.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ºС. У недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у коробці з картону.

Термін придатності

2 роки.

Категорія відпуску

За рецептом. 

Инструкция для: Фебукс-80 табл. п / плен. оболочкой 80 мг блистер №30

Производитель: Микро Лабс Лтд, Индия

Фарм. группа: Лекарственные средства для лечения подагры. Лекарственные средства, подавляющие образование мочевой кислоты. Фебуксостат.

Регистрация: UA/15800/01/02

МНН: Febuxostat

Код АТХ:

(M) Лекарственные средства для лечения заболеваний костно-мышечной системы

(M04) Средства, применяемые при подагре

(M04A) Противоподагрические препараты

(M04AA) Ингибиторы синтеза мочевой кислоты

(M04AA03) Фебуксостат