Реагила капс. тверд. 6 мг №28

Наличие в 1 аптеках

Смотреть на карте
Цена от 184790 до 208700 грн
Производитель
Бренд
Действующие вещества
Категория
Показания

для лечения шизофрении

Область применения

психиатрия

Форма выпуска

Таблетки и капсулы

Разрешено

для взрослых

Условия отпуска

рецептурный

Инструкция для Реагила капс. тверд. 6 мг №28

Состав

Каріпразин

Фармакодинаміка

Механізм дії. Механізм дії карипразину ще не повністю відомий. Проте терапевтичний ефект карипразину може опосередковуватися через комбінацію дії часткового агоніста на D3-, D2-дофамінові (значення Ki відповідно в межах 0,085–0,3 нМ проти 0,49–0,71 нМ) та 5-HT1A-серотонінові рецептори (значення Ki в межах 1,4–2,6 нМ) і дії антагоніста на 5-HT2B-, 5-HT2A-серотонінові та H1-гістамінові рецептори (значення Ki відповідно в межах 0,58–1,1 нМ, 18,8 нМ та 23,3 нМ). Карипразин має низьку афінність щодо 5-HT2C-серотонінових та α1-адренорецепторів (значення Ki відповідно 134 нМ та 155 нМ). Карипразин не має значної афінності щодо холінергічних мускаринових рецепторів (IC50 >1000 нМ). Два основних активних метаболіти — дезметил-карипразин (DCAR) та дидезметил-карипразин (DDCAR) — зв’язуються з рецепторами та мають профіль функціональної активності in vitro, аналогічний вихідному препарату.

Фармакодинамічні ефекти. Доклінічні дослідження in vivo показують, що карипразин зв’язується з D3-рецепторами такою ж мірою, що й із D2-рецепторами, у фармакологічно ефективних дозах. Виявлялося залежне від дози зв’язування з D3— та D2-дофаміновими рецепторами головного мозку (з переважним зв’язуванням у ділянках із підвищеним синтезом D3) у пацієнтів зі шизофренією, які приймали карипразин у терапевтичних дозах протягом 15 днів.

Вплив карипразину на інтервал Q–T оцінений у пацієнтів із шизофренією або шизоафективним розладом. Результати холтерівського моніторування ЕКГ були зібрані у 129 пацієнтів протягом 12-годинного періоду на вихідному рівні та у рівноважному стані. У разі використання субтерапевтичних доз (9 або 18 мг/добу) не відмічено подовження інтервалу Q–T. У жодного з пацієнтів, які лікувалися карипразином, не відмічалося подовження інтервалу Q–T ≥60 мс від вихідного рівня, і жоден пацієнт не мав подовження інтервалу Q–T >500 мс під час дослідження.

Клінічна ефективність

Ефективність при короткочасному застосуванні. Ефективність карипразину в лікуванні у разі гострої шизофренії вивчена у трьох багатоцентрових міжнародних рандомізованих подвійних сліпих плацебо-контрольованих 6-тижневих дослідженнях, в яких брали участь 1754 пацієнти віком від 18 до 60 років. У всіх дослідженнях гострої шизофренії первинною кінцевою точкою була зміна з вихідного рівня до 6-го тижня за загальними показниками шкали оцінки позитивних та негативних симптомів (PANSS), а вторинною кінцевою точкою — зміна від вихідного рівня до 6-го тижня за показниками шкали загального клінічного враження про тяжкість захворювання (CGI-S). У міжнародному плацебо-контрольованому дослідженні, в якому для чутливості аналізу використовувалися фіксовані дози 1,5; 3,0 та 4,5 мг карипразину і 4,0 мг рисперидону, всі дози карипразину та активний контроль показали статистично достовірне покращення як первинної, так і вторинної кінцевих точок порівняно з плацебо. У міжнародному плацебо-контрольованому дослідженні, в якому для чутливості аналізу використовували фіксовані дози 3,0 та 6,0 мг карипразину і 10 мг арипіпразолу, як дози карипразину, так і активний контроль показали статистично достовірне покращення первинної та вторинної кінцевих точок порівняно з плацебо. У третьому міжнародному плацебо-контрольованому дослідженні, в якому для чутливості аналізу використовували фіксовані/адаптовані дози 3,0–6,0 та 6,0–9,0 мг карипразину, обидві групи карипразину показали статистично достовірне покращення як первинної, так і вторинної кінцевих точок порівняно з плацебо.

Ефективність при довготривалому застосуванні. Ефективність карипразину для підтримання антипсихотичного ефекту вивчалась у довготривалому клінічному дослідженні з можливістю рандомізованої відміни. Загалом 751 пацієнт із гострими симптомами шизофренії отримував карипразин у дозі 3–9 мг/добу впродовж 20 тиж, з яких 337 отримали карипразин у діапазоні доз від 3 до 6 мг/добу. Надалі стабілізовані пацієнти були рандомізовані подвійним сліпим методом для отримання фіксованих доз карипразину від 3 до 6 мг (n=51) або плацебо (n=51) протягом 72 тиж. Первинним результатом дослідження був час до розвитку рецидиву. У кінці дослідження 49,0% пацієнтів, які отримували плацебо, проти 21,6% пацієнтів, які отримували карипразин, мали рецидив симптомів шизофренії. Отже, час до розвитку рецидиву (92 проти 326 днів на основі 25-го перцентиля) був значно тривалішим у групі, яка приймала карипразин, ніж у групі, що отримувала плацебо (р=0,009).

Ефективність при переважно негативних симптомах шизофренії. Ефективність карипразину в лікуванні переважно негативних симптомів шизофренії досліджувалася у 26-тижневому багатоцентровому подвійному сліпому клінічному дослідженні з активним контролем. Карипразин (діапазон доз 3–4 мг, цільова доза 4,5 мг) досліджувався порівняно з рисперидоном (діапазон доз 3–6 мг, цільова доза 4 мг) у пацієнтів із персистувальними переважно негативними симптомами шизофренії (n=461). 86% пацієнтів віком до 55 років, 54% з них — чоловіки.

Персистувальні переважно негативні симптоми були визначені як симптоми, що тривають не менше 6 міс та характеризуються високим рівнем негативних симптомів і низьким рівнем позитивних симптомів ((бал за показником PANSS для негативних симптомів ≥24, бал ≥4 щонайменше у 2 із 3 показників PANSS (N1: сплощення емоцій, N4: відсутність мотивації та N6: бідність мови) та значення показника PANSS для позитивних симптомів ≤19). Пацієнти з такими вторинними негативними симптомами, як депресивні симптоми середнього і тяжкого ступеня та клінічно значущий паркінсонізм (екстрапірамідні симптоми (ЕПС)) були виключені.

Як пацієнти, що лікувалися карипразином, так і пацієнти, які лікувалися рисперидоном, показали статистично достовірне покращення у змінах від вихідного рівня до параметра первинної ефективності — бал показника PANSS для негативних симптомів (PANSS-FSNS) (p<0,001). Проте, починаючи з 14-го тижня, статистично достовірна різниця спостерігалася на користь карипразину порівняно з рисперидоном (p=0,002) (табл. 2). Як пацієнти, що лікувалися карипразином, так і пацієнти, що лікувалися рисперидоном, показали статистично достовірне покращення у змінах від вихідного рівня до параметру вторинної ефективності — загальний показник за шкалою особистісного та соціального функціонування (PSP) (p<0,001). Проте, починаючи з 10-го тижня, статистично достовірна різниця спостерігалася на користь карипразину порівняно з рисперидоном (p=0,001) 

Як різниці за шкалою загального клінічного враження про тяжкість захворювання (р=0,005) та за шкалою покращення (р<0,001), так і частота відповіді за PANSS-FSNS (покращення PANSS FSNS ≥30% на 26-му тижні; р=0,003) підтвердили висновки стосовно параметрів первинної та вторинної ефективності.

Педіатрична популяція

 

Європейське агентство лікарських засобів (European Medicines Agency) відклало необхідність подання результатів дослідження застосування карипразину у дітей. Щодо застосування лікарського засобу дітям див. Діти.

Фармакокінетика. Карипразин має два фармакологічно активних метаболіти з подібною до карипразину дією — DCAR та DDCAR. Загальна експозиція карипразину (сума карипразину + DCAR та DDCAR) досягає 50% експозиції в рівноважному стані приблизно через 1 тиж після застосування добової дози, а 90% рівноважного стану досягається через 3 тиж. У рівноважному стані експозиція DDCAR приблизно вдвічі чи втричі вища за експозицію карипразину, а експозиція DCAR дорівнює приблизно 30% експозиції карипразину.

Всмоктування. Абсолютна біологічна доступність карипразину невідома. Карипразин добре всмоктується після перорального застосування. Після багатократних доз Cmax карипразину та його основних активних метаболітів у плазмі крові зазвичай досягається приблизно через 3–8 год після застосування.

Прийом однієї дози карипразину 1,5 мг разом із продуктами з високим вмістом жиру (від 900 до 1000 калорій) значно не впливав на показник Cmax або AUC карипразину (значення AUC0–∞ підвищувалося на 12%, значення Cmax знижувалося на 5% при прийомі лікарського засобу після їжі порівняно з прийомом натще). Їжа також мала мінімальний вплив на метаболіти DCAR та DDCAR.

Карипразин може застосовуватися незалежно від прийому їжі.

Розподіл. На основі популяційного аналізу фармакокінетики уявний Vd становив 916 л для карипразину, 475 л — для DCAR та 1568 л — для DDCAR, що вказує на значний розподіл карипразину та його основних активних метаболітів. Карипразин та його основні активні метаболіти активно зв’язуються (карипразин — на 96–97%, DCAR — на 94–97%, DDCAR — на 92–97%) з білками плазми крові.

Біотрансформація. Метаболізм карипразину включає деметилювання (DCAR та DDCAR), гідроксилювання (гідроксид карипразину, HCAR) та комбінацію деметилювання та гідроксилювання (гідрокси-дезметил-карипразин, HDCAR та гідрокси-дидезметил-карипразин, HDDCAR). Надалі метаболіти HCAR, HDCAR та HDDCAR біотрансформуються у відповідні кон’югати сульфату та глюкуроніду. Додатковий метаболіт — кислота десдихлорофенілу-піперазину-карипразину (DDCPPCAR) — утворюється у процесі дезалкілування та подальшого окиснення карипразину.

Карипразин метаболізується CYP 3A4 та меншою мірою — CYP 2D6 до DCAR та HCAR. Надалі DCAR метаболізується CYP 3A4 та меншою мірою — CYP 2D6 до DDCAR та HDCAR. Потім DDCAR метаболізується за допомогою CYP 3A4 до HDDCAR.

Карипразин та його основні активні метаболіти не є субстратами для Р-глікопротеїну (P-gp), поліпептиду-транспортера органічних аніонів 1В1 та 1В3 (OATP1B1 та OATP1B3) і білка резистентності раку молочної залози (BCRP). Припускається, що взаємодія карипразину та інгібіторів P-gp, OATP1B1, OATP1B3 та BCRP є малоймовірною.

Виведення. Виведення карипразину та його основних активних метаболітів переважно відбувається шляхом метаболізму у печінці. Після застосування 12,5 мг/добу карипразину у пацієнтів із шизофренією 20,8% дози було виведено із сечею у вигляді карипразину та його метаболітів.

Незмінений карипразин виводиться у кількості 1,2% дози із сечею та 3,7% — дози з калом.

Середній кінцевий Т½ (1–3 дні для карипразину та DCAR і 13–19 днів для DDCAR) не прогнозується в часі для досягання рівноважного стану або зниження концентрації в плазмі крові після припинення лікування. Для лікування пацієнтів, які приймають карипразин, ефективний Т½ має більше значення, аніж кінцевий Т½. Ефективний (функціональний) Т½ становить ≈2 дні для карипразину та DCAR, 8 днів для DDCAR і ≈1 тиж для загального карипразину. Концентрація загального карипразину в плазмі крові буде поступово знижуватися після припинення або переривання застосування. Концентрація загального карипразину в плазмі крові знижується на 50% приблизно через 1 тиж, а зниження концентрації загального карипразину більше ніж на 90% відбувається приблизно через 3 тиж.

Лінійність. Після повторного застосування концентрація карипразину та його двох основних активних метаболітів — DCAR та DDCAR у плазмі крові підвищується пропорційно діапазону терапевтичної дози від 1,5 до 6 мг.

Окремі групи пацієнтів

 

Порушення функції нирок. Популяційне фармакокінетичне моделювання виконувалося з використанням даних від пацієнтів, які були залучені до клінічного дослідження стосовно лікування шизофренії карипразином, з різними показниками функції нирок, включно з нормальною функцію нирок (кліренс креатиніну (CrCl) ≥90 мл/хв) і порушеннями функції нирок легкого (CrCl 60–89 мл/хв) та середнього ступеня тяжкості (CrCl 30–59 мл/хв). Між кліренсом карипразину в плазмі крові та CrCl не виявлено жодних істотних зв’язків.

Дія карипразину не оцінювалася у пацієнтів із тяжкими (CrCl <30 мл/хв) порушеннями функції нирок (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Порушення функції печінки. Дослідження у двох частинах (однократна доза карипразину 1 мг (частина А) та карипразин у добовій дозі 0,5 мг протягом 14 днів (частина В)) проводилося серед пацієнтів із різними ступенями порушень функції печінки (класи А та В за Чайлдом — П’ю). Після застосування однократної дози карипразину 1 мг або прийому 0,5 мг карипразину протягом 14 днів пацієнти з порушеннями функції печінки легкого чи середнього ступеня порівняно зі здоровими пацієнтами мали приблизно на 25% вищу концентрацію карипразину (Cmax та AUC) та приблизно на 4% нижчу концентрацію основних активних метаболітів — DCAR та DDCAR.

Після багаторазового прийому карипразину концентрація загального активного компонента (CAR + DCAR + DDCAR) (AUC та Cmax), порівняно зі здоровими пацієнтами, знизилася на 21–22 та 13–15% відповідно у разі порушень функції печінки легкого чи середнього ступеня тяжкості, якщо враховувалися незв’язані + зв’язані концентрації, у той час як для незв’язаного загального компонента було розраховане зниження на 12–13% та підвищення на 20–25% відповідно для пацієнтів із порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості.

Дія карипразину не оцінювалася у пацієнтів із тяжкими (клас С за Чайлдом — П’ю) порушеннями функції печінки (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Вік, стать і раса. У популяційному фармакокінетичному аналізі не було клінічно значущих відмінностей у параметрах фармакокінетики (AUC та Cmax суми карипразину та його основних активних метаболітів), що базувалися на віці, статі та расі. В аналізі вивчали дані щодо 2844 пацієнтів різних рас, включно із 536 пацієнтами віком від 50 до 65 років. Із 2844 пацієнтів 933 — жінки (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Дані щодо пацієнтів літнього віку (понад 65 років) обмежені.

Тютюнопаління. Оскільки карипразин не є субстратом для CYP 1A2, не очікується впливу тютюнопаління на фармакокінетику карипразину.

Потенційний вплив карипразину на інші препарати. Карипразин та його основні активні метаболіти не індукували ензими CYP 1A2, CYP 2B6 та CYP 3A4 і не були інгібіторами CYP 1A2, CYP 2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP219, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4 in vitro. Карипразин та його основні активні метаболіти не є інгібіторами транспортних білків OATP1B1, OATP1B3, BCRP, органічного катіонного транспортного білка 2 (OCT2) та органічних аніонних транспортних білків 1 та 3 (OAT1 та OAT3) in vitro. DCAR та DDCAR не були інгібіторами транспортного білка P-gp, хоча карипразин був інгібітором P-gp в кишечнику

Показания

для лікування шизофренії у дорослих пацієнтів.

Противопоказания

підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин.

Супутнє застосування потужного або помірного інгібітора CYP 3A4

Супутнє застосування потужного чи помірного індуктора CYP 3A4

Способ применения и дозы

Рекомендована початкова доза карипразину становить 1,5 мг 1 раз на добу. Згодом доза у разі потреби можна повільно підвищувати по 1,5 мг до максимальної дози 6 мг/добу. Найнижча ефективна доза має підтримуватися згідно з клінічною оцінкою лікаря. Внаслідок довгого Т½ карипразину та його активних метаболітів зміни в дозуванні не будуть повністю відображатися у плазмі крові протягом кількох тижнів. Пацієнти потребують спостереження стосовно появи побічних реакцій та відповіді на лікування протягом кількох тижнів після початку прийому карипразину та після кожної зміни дозування (див. Фармакокінетика).

Перехід з інших антипсихотиків на карипразин

При переході з інших антипсихотиків на карипразин потрібно враховувати поступове перехресне титрування з поступовим припиненням застосування попередньої терапії під час початку прийому карипразину.

Перехід із карипразину на інший антипсихотик

При переході з карипразину на інший антипсихотик поступового перехресного титрування не відбуватиметься, тому прийом нового антипсихотика можна починати з його найнижчої дози під час припинення використання карипразину. Потрібно враховувати, що концентрація карипразину та його активних метаболітів у плазмі крові зменшиться на 50% приблизно протягом 1 тиж (див. Фармакокінетика).

Особливі групи пацієнтів

Порушення функції нирок. Пацієнти з порушенням функції нирок легкого чи середнього ступеня тяжкості (CrCl ≥30 та <89 мл/хв) не потребують жодних коригувань дози. Безпеку та ефективність карипразину для пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок (CrCl <30 мл/хв) не оцінювали. Пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок не рекомендується прийом карипразину (див. Фармакокінетика).

Порушення функції печінки. Пацієнти з порушення функції печінки легкого чи середнього ступеня тяжкості (5–9 за шкалою Чайлда — П’ю) не потребують жодних коригувань дози. Безпеку та ефективність карипразину у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки (10–15 за шкалою Чайлда — П’ю) не оцінювали. Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки не рекомендується прийом карипразину (див. Фармакокінетика).

Пацієнти літнього віку. Доступних даних стосовно лікування карипразином пацієнтів літнього віку (≥65 років) не вистачає для виявлення відмінностей їхньої відповіді на лікування від відповіді пацієнтів молодшого віку (див. Фармакокінетика). Підбір дози для пацієнтів літнього віку має бути більш обережним.

Спосіб застосування

Лікарський засіб Реагіла застосовувати перорально 1 раз на добу в один і той самий час, незалежно від вживання їжі.

Побочные реакции

побічними реакціями, про які найчастіше повідомлялося при застосуванні карипразину в діапазоні доз (1,5–6 мг), були акатизія (19%) та паркінсонізм (17,5%). Більшість реакцій були легкого чи середнього ступеня тяжкості.

Побічні лікарські реакції на основі об’єднаних даних з дослідження лікування шизофренії карипразином представлені за системами органів.

Побічні реакції розподілені за частотою виникнення таким чином: дуже часті (≥1/10); часті (від ≥1/100 до <1/10); нечасті (від ≥1/1000 до <1/100); поодинокі (від ≥1/10 000 до <1/1000); рідкісні (<1/10 000); частота невідома (неможливо визначити на основі наявних даних). У кожній групі за частотою виникнення побічні реакції представлені в порядку зниження їхньої тяжкості.

Побічні реакції, що виникають у пацієнтів із шизофренією

 

Системи органів Дуже часті Часті Нечасті Поодинокі Частота невідома
Кров та лімфатична система     Анемія, еозинофілія Нейтропенія  
Імунна система       Підвищена чутливість  
Ендокринна система     Зниження рівня тиреотропного гормону в крові Гіпотиреоз  
Обмін речовин та харчування   Збільшення маси тіла, зниження апетиту, підвищення апетиту, дисліпідемія Анормальний рівень натрію в крові, підвищений рівень глюкози в крові, цукровий діабет    
Психіка   Розлади сну1, тривожність Суїцидальна поведінка, делірій, депресія, знижене лібідо, підвищене лібідо, еректильна дисфункція    
Нервова система Акатизія2, паркінсонізм3 Седативний ефект, запаморочення, дистонія4, інші екстрапірамідні та рухові розлади5 Загальмованість, дизестезія, дискінезія6, пізня дискінезія Судоми/конвульсії, амнезія, афазія Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС)
Орган зору   Розмитий зір Подразнення ока, підвищений внутрішньоочний тиск, порушення акомодації, зниження гостроти зору Фотофобія, катаракта  
Орган слуху та рівноваги     Вертиго    
Серце   Тахіаритмія Порушення серцевої провідності, брадіаритмія, подовження інтервалу Q–T на електрокардіограмі, патологічний зубець Т на електрокардіограмі    
Судини   АГ Артеріальна гіпотензія    
Органи дихання, грудної клітки та середостіння     Гикавка    
ШКТ   Нудота, запор, блювання Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба Дисфагія  
Печінка та жовчовивідні шляхи   Підвищений рівень печінкових ферментів Підвищений рівень білірубіну в крові   Токсичний гепатит
Шкіра та підшкірні тканини     Свербіж, висип    
Опорно-руховий апарат та сполучна тканина   Підвищений рівень КФК у крові   Рабдоміоліз  
Нирки та сечовивідні шляхи     Дизурія, полакіурія    
Період вагітності, післяпологовий період та перинатальні стани         Неонатальний абстинентний синдром (див. Застосування у період вагітності чи годування грудьми)
Ускладнення загального характеру   Втома Спрага    

1Розлади сну: безсоння, аномальні сни, кошмари, розлади циркадного ритму сну, дисомнія, гіперсомнія, порушення засинання, порушення у середині сну, нічні жахи, розлади сну, сомнамбулізм, порушення пробудження.

2Акатизія: акатизія, психомоторна гіперактивність, збудження.

3Паркінсонізм: акінезія, брадикінезія, брадифренія, симптом зубчатого колеса, екстрапірамідні розлади, порушення ходи, гіпокінезія, скутість у суглобах, тремор, маскоподібне обличчя, м’язова ригідність, скелетно-м’язова скутість, ригідність потиличних м’язів, паркінсонізм.

4Дистонія: блефароспазм, дистонія, м’язове напруження, оромандибулярна дистонія, кривошия, тризм.

5Інші екстрапірамідні та рухові розлади: порушення рівноваги, бруксизм, слинотеча, дизартрія, порушення ходи, аномальний глабелярний рефлекс, гіпорефлексія, розлади рухів, синдром неспокійних ніг, гіперсалівація, порушення рухів язика.

6Дискінезія: хореоатетоз, дискінезія, гримаси, спазм погляду, протрузія язика.

Опис деяких побічних реакцій

 

Помутніння кришталика/катаракта. Розвиток катаракти відзначали під час доклінічних досліджень карипразину. Тому за формуванням катаракти спостерігали за допомогою оглядів із щілинною лампою, а пацієнти, які вже мали катаракту, були виключені з дослідження. Під час клінічної програми дослідження дії карипразину в пацієнтів із шизофренією повідомлялося про кілька випадків катаракти, що характеризувалася незначним помутнінням кришталика без порушення зору (13/3192, 0,4%). Деякі з цих пацієнтів мали чинники ризику. Найчастіше повідомлялося про такий побічний ефект з боку органа зору, як нечіткість зору (плацебо: 1/683, 0,1%; карипразин: 22/2048, 1,1%).

ЕПС. У короткотривалих дослідженнях частота виникнення ЕПС становила 27; 11,5; 30,7 та 15,1% пацієнтів, які лікувалися відповідно карипразином, плацебо, рисперидоном та арипіпразолом. Акатизія спостерігалася в 13,6; 5,1; 9,3 та 9,9% пацієнтів, які лікувалися відповідно карипразином, плацебо, рисперидоном та арипіпразолом. Паркінсонізм виявляли у 13,6; 5,7; 22,1 та 5,3% пацієнтів, які лікувалися відповідно карипразином, плацебо, рисперидоном та арипіпразолом. Дистонію спостерігали в 1,8; 0,2; 3,6 та 0,7% пацієнтів, які лікувалися відповідно карипразином, плацебо, рисперидоном та арипіпразолом.

У плацебо-контрольованій частині дослідження довготривалої підтримки ефекту частота ЕПС становила 13,7% у групі, яка приймала карипразин, порівняно з 3,0% у групі, яка отримувала плацебо. Акатизія спостерігалася у 3,9% пацієнтів, які лікувалися карипразином, проти 2,0% у групі, яка приймала плацебо. Паркінсонізм спостерігався у 7,8 та 1,0% у групах, що відповідно приймали карипразин та плацебо.

У дослідженні негативних симптомів про ЕПС повідомлялося в 14,3% у групі, де приймали карипразин, та в 11,7% у групі, де лікувалася рисперидоном. Акатизія відзначали у 10,0% пацієнтів, які лікувалися карипразином, та у 5,2% у групі, де приймали рисперидон. Паркінсонізм спостерігався у 5,2 та 7,4% у групах, що відповідно приймали карипразин та рисперидон. Більшість випадків ЕПС були легкого чи середнього ступеня тяжкості та контролювалися звичайними лікарськими засобами для лікування ЕПС. Рівень припинення лікування у зв’язку з випадками ЕПС, пов’язаними з побічними лікарськими реакціями, був низьким.

Венозна тромбоемболія (ВТЕ). Випадки ВТЕ, включно з випадками легеневої емболії та тромбозу глибоких вен, виявляли при прийомі антипсихотиків. Частота невідома.

Підвищений рівень печінкових трансаміназ. При лікуванні антипсихотиками часто спостерігається підвищення рівня печінкових трансаміназ (АлАТ, АсАТ). У клінічних дослідженнях карипразину підвищення рівня АлАТ, АсАТ виникало у 2,2; 1,6 та 0,4% пацієнтів, які відповідно лікувалися карипразином, рисперидоном та плацебо. Жоден із пацієнтів, які лікувалися карипразином, не мав ніяких уражень печінки.

Зміни маси тіла. У короткотривалих дослідженнях відзначали трохи більше за середнє збільшення маси тіла у групі, де лікувалася карипразином, порівняно із групою плацебо: 1 та 0,3 кг відповідно. У довготривалих дослідженнях підтримання ефекту не спостерігалося клінічно значущої різниці в зміні маси тіла від вихідного рівня до кінця лікування (1,1 кг при застосуванні карипразину та 0,9 кг — плацебо). На відкритій стадії дослідження протягом 20 тиж лікування карипразином у 9,0% пацієнтів розвинулося потенційно клінічно значуще (ПКЗ) збільшення маси тіла (визначається як збільшення на ≥7%), а під час подвійної сліпої стадії через 20 тиж після відкритого лікування карипразином ПКЗ збільшення маси тіла мали 9,8% пацієнтів, які продовжували лікування карипразином, проти 7,1% пацієнтів, рандомізованих для прийому плацебо. У дослідженні негативних симптомів середня зміна маси тіла становила 0,3 кг у групі прийому карипразину та 0,6 кг у групі прийому рисперидону, а ПКЗ збільшення маси тіла спостерігалося у 6% пацієнтів з групи, що приймали карипразин, та у 7,4% пацієнтів, які лікувалися рисперидоном.

Подовження інтервалу Q–T. У клінічному дослідженні для оцінки подовження інтервалу Q–T при прийомі карипразину не помічено жодного подовження інтервалу Q–T порівняно з плацебо (див. Фармакодинаміка). В інших клінічних дослідженнях повідомлялося лише про декілька випадків незначного подовження інтервалу Q–T при прийомі карипразину. Під час довготривалого відкритого періоду лікування 3 пацієнти (0,4%) мали скоригований за формулою Базетта інтервал Q–T >500 мс, а один із них мав інтервал Q–T з коригуванням Фридериція >500 мс. Подовження на >60 мс скоригованого за формулою Базетта інтервалу Q–T від вихідного рівня спостерігалося у 7 пацієнтів (1%), а у 2 пацієнтів (0,3%) — з коригуванням Фридериція. У довготривалому дослідженні для підтримання ефекту під час відкритої стадії подовження скоригованого за формулою Базетта інтервалу Q–T на >60 мс від вихідного рівня спостерігалося у 12 пацієнтів (1,6%), а інтервалу Q–T з коригуванням Фридериція — у 4 (0,5%) пацієнтів. Під час подвійного сліпого періоду лікування подовження скоригованого за формулою Базетта інтервалу Q–T на >60 мс від вихідного рівня спостерігалося у 3 пацієнтів (3,1%), які лікувалися карипразином, та у 2 пацієнтів (2%), які приймали плацебо.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

 

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації препарату є дуже важливими. Це дозволяє постійно контролювати співвідношення користь/ризик при застосуванні лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції за допомогою національної системи фармаконагляду.

 

Передозировка

симптоми. Повідомлялося про випадкове гостре передозування (48 мг/добу) в одного пацієнта. У цього пацієнта з’явилися ортостаз та седативний ефект. Стан пацієнта повністю відновився в той же день.

Лікування при передозуванні. Лікування при передозуванні має бути підтримувальне, включно з підтримкою вільної прохідності дихальних шляхів, насиченням киснем та вентиляцією, а також симптоматичне. Спостереження за серцево-судинною системою має розпочинатися негайно та включати електрокардіографічний моніторинг для виявлення можливих аритмій. У разі виникнення тяжких ЕПС слід застосувати антихолінергічні препарати. Оскільки карипразин тісно зв’язується з білками плазми крові, гемодіаліз не буде корисним для лікування передозування. Пильне медичне спостереження та моніторинг мають тривати доти, доки стан пацієнта не відновиться.

Карипразин не має специфічного антидоту.

Условия хранения

в оригінальній упаковці для захисту від впливу світла. Лікарський засіб не потребує спеціальних температурних умов зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Регистрационные данные

Инструкция для: Реагила капс. тверд. 6 мг №28

Производитель: Гедеон Ріхтер, ВАТ, Угорщина

Фарм. группа: Антипсихотические средства (нейролептики).

Регистрация: UA/17545/01/04 з 12.08.2019 по 12.08.2024

МНН: Карипразин

Код АТХ:

(N) Средства, действующие на нервную систему

(N05) Психолептическое средства

(N05A) Антипсихотические препараты

(N05AX) Другие антипсихотические препараты

(N05AX15) Карипразин

Добавить отзыв к товару

Отзывы о Реагила капс. тверд. 6 мг №28

По этому товару ещё нет отзывов