Спектрацеф табл. п / плен. оболочкой 200 мг блистер №20

діюча речовина: цефдиторен (cefditoren);

1 таблетка містить 245,1 мг цефдиторену півоксилу, що еквівалентно 200 мг цефдиторену;

допоміжні речовини:

ядро таблетки: маніт (Е 421), натрію казеїнат, натрію кроскармелоза, натрію триполіфосфат, магнію стеарат;

оболонка таблетки: Opadry Y-1-7000 (містить гіпромелозу, титану діоксид (Е 171), макрогол 400), віск карнаубський;

чорнила для нанесення маркування на таблетки: чорнила Opacode S-1-20986 сині (містять шелак, FD&C блакитний №1/діамантовий синій FCF лак (E 133), титану діоксид (Е 171), пропіленгліколь, аміаку розчин концентрований).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: еліптичні таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, з маркуванням «TMF» синіми чорнилами з одного боку.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини третього покоління. Код АТХ J01D D16.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм дії. Механізм антибактеріальної дії цефдиторену пов'язаний з інгібуванням синтезу бактеріальної стінки завдяки його спорідненості з пеніцилінзв'язуючими білками.

Механізми резистентності. Резистентність мікроорганізмів до цефдиторену може бути обумовлена одним або декількома механізмами:

• Гідролізом бета-лактамазами. Цефдиторен може ефективно гідролізуватися певними бета-лактамазами розширеного спектра і хромосомними AmpC ферментами, які можуть бути індуковані або стабільно дерепресовані в деяких видах аеробних грамнегативних бактерій.
• Зменшеною спорідненістю пеніцилінзв'язуючих білків з цефдитореном.
• Непроникністю зовнішньої мембрани клітини, що обмежує доступ цефдиторену до пеніцилінзв'язуючих білків у грамнегативних бактерій.
• Наявністю ефлюксних насосів, які видаляють препарат з клітини.

В одній бактеріальній клітині можуть бути задіяні декілька механізмів резистентності одночасно. Залежно від наявних механізмів, бактерія може виявляти перехресну резистентність до деяких або усіх інших бета-лактамів та/або антибактеріальних засобів інших класів.

Грамнегативні мікроорганізми, які містять індуцибельні хромосомні бета-лактамази, зокрема Enterobacter spp., Serratia spp., Citrobacter spp. та Providentia spp., слід вважати резистентними до цефдиторену півоксилу, незважаючи на видимість їхньої чутливості in vitro.

Граничні значення. Рекомендовані граничні значення мінімальної інгібуючої концентрації для цефдиторену (які дають змогу відрізнити чутливі мікроорганізми від організмів з проміжною чутливістю та мікроорганізми з проміжною чутливістю від резистентних організмів) такі: чутливі мікроорганізми ≤ 0,5 мкг/мл, резистентні мікроорганізми ≥ 2 мкг/мл (або > 1 мкг/мл згідно з нещодавно прийнятими критеріями).

Мікробіологічна чутливість. Поширеність набутої резистентності певних видів мікроорганізмів може варіювати залежно від географічного положення та з плином часу, тому бажано мати місцеву інформацію щодо резистентності, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. За необхідності слід звернутися за порадами до експертів, якщо місцева поширеність резистентних видів така, що доцільність застосування препарату є сумнівною, принаймні для лікування деяких типів інфекцій.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Після перорального застосування цефдиторену півоксил всмоктується в шлунково-кишковому тракті і під дією естераз гідролізується до цефдиторену. Абсолютна біодоступність цефдиторену після перорального прийому становить близько 15-20 %.

При наявності їжі в шлунково-кишковому тракті абсорбція цефдиторену півоксилу збільшується, внаслідок чого показники С_mах та AUC зростають відповідно приблизно на 50 % і 70 % порівняно зі значеннями при прийомі натщесерце.

Приблизно через 2,5 години після прийому 200 мг або 400 мг цефдиторену разом з їжею середні показники С_mах становлять 2,6 мкг/мл і 4,1 мкг/мл відповідно.

Розподіл. Зв'язування цефдиторену з білками плазми крові становить 88 %.

Об'єм розподілу цефдиторену в рівноважному стані істотно не відрізняється від показника, розрахованого після одноразового застосування. Він майже не залежить від прийнятої дози і становить 40-65 л.

Після одноразового застосування дози 400 мг концентрація цефдиторену в слизовій оболонці бронхів і бронхіальному секреті становила, відповідно, 60 % і 20 % від концентрації в плазмі крові. Після прийому такої ж дози концентрація цефдиторену в рідині шкірних пухирів через 8 і 12 годин становила відповідно 40 % і 56 % від рівня в плазмі крові.

Біотрансформація та виведення. Фармакокінетичні показники після багаторазового та одноразового застосування препарату подібні, що свідчить про відсутність кумуляції.

До 18 % прийнятої дози цефдиторену виводиться в незміненому вигляді нирками.

Період напіввиведення цефдиторену з плазми крові становить приблизно 1,0-1,5 год. Загальний кліренс з поправкою на біодоступність становить близько 25-30 л/год, а нирковий кліренс – приблизно 80-90 мл/хв. Дослідження за участю здорових добровольців показали, що після перорального прийому цефдиторену, позначеного ізотопом, неабсорбований залишок препарату виводиться з калом, а більша частина цефдиторену перетворюється у неактивні метаболіти.

Цефдиторену півоксил не виявляється у калі або сечі. Півалатна складова видаляється нирками у вигляді кон'югованого півалоілкарнітину.

Особливі популяції та стани

Гендерні відмінності. Фармакокінетика цефдиторену півоксилу не має клінічно значимих відмінностей у осіб чоловічої та жіночої статі.

Літні пацієнти. Показники C_max і AUC для цефдиторену в плазмі крові у літніх пацієнтів (віком понад 65 років) вищі за показники у дорослих середнього віку приблизно на 26 % і 33 % відповідно. Однак корекція доз для літніх пацієнтів не потрібна, за винятком хворих з вираженими порушеннями функції нирок та/або печінки.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. Після багаторазового приймання цефдиторену в дозі 400 мг показники C_max у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок були приблизно удвічі вищими за відповідні показники у здорових добровольців, а показники AUC – вищими у 2,5-3 рази. Відповідні дані для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, дотепер відсутні.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Після багаторазового приймання цефдиторену в дозі 400 мг фармакокінетичні показники у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки (класів А та B за класифікацією Чайлда-П'ю) були лише незначною мірою вищими за відповідні показники у здорових добровольців. Дані для пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (класу C за класифікацією Чайлда-П'ю) дотепер відсутні.

Фармакокінетичні/фармакодинамічні залежності. При застосуванні препарату в дозі 200 мг двічі на добу концентрація цефдиторену в плазмі крові перевищує мінімальні інгібуючі концентрації (MIC₉₀) для Moraxella catarrhalis, Haemophilus influenzae, Streptococcus pyogenes і пеніцилін-чутливих штамів Streptococcus pneumoniae принаймні протягом 50 % часу між прийомами доз. При дозі 400 мг двічі на добу забезпечується достатній час перевищення мінімальних інгібуючих концентрацій (MIC₉₀) для пеніцилінрезистентних штамів Streptococcus pneumoniae.

Інфекції, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами (див. розділ «Фармакодинаміка»):

• Гострий тонзилофарингіт.
• Гострий гайморит.
• Загострення хронічного бронхіту.
• Позалікарняна пневмонія легкого або середнього ступеня тяжкості.
• Неускладнені інфекції шкіри та підшкірної клітковини, зокрема флегмона, інфіковані рани, абсцеси, фолікуліт, імпетиго і фурункульоз.

• Підвищена чутливість до цефдиторену, інших цефалоспоринів або будь-якого іншого компонента препарату. Оскільки препарат містить казеїнат натрію, це слід враховувати пацієнтам з підвищеною чутливістю до казеїну.
• Реакції гіперчутливості негайного типу та/або тяжкі реакції гіперчутливості на пеніциліни або інші бета-лактамні антибіотики в анамнезі.
• Первинний дефіцит карнітину.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії

Антациди. При одночасному застосуванні цефдиторену півоксилу (разом з їжею) і антацидів, які містять гідроксиди магнію та алюмінію, показники С_mах та AUC для цефдиторену знижуються відповідно на 14% та 11%. Рекомендується, щоб період між прийомом антацидів і цефдиторену півоксилу становив щонайменше 2 години.

Пробенецид. При комбінованому застосуванні пробенециду і цефдиторену півоксилу ниркова екскреція цефдиторену знижується, внаслідок чого показник С_mах зростає на 49 %, AUC – на 122 %, а період напіввиведення збільшується на 53 %.

Блокатори Н₂-гістамінових рецепторів. При одночасному внутрішньовенному введенні фамотидину і пероральному застосуванні цефдиторену півоксилу показники С_mах та AUC для цефдиторену знижуються відповідно на 27 % та 22 %. Тому цефдиторену півоксил не рекомендується застосовувати у комбінації з блокаторами Н₂-гістамінових рецепторів.

Пероральні контрацептиви. Цефдиторену півоксил не впливає на фармакокінетику етинілестрадіолу, тому його можна застосовувати у поєднанні з комбінованими пероральними контрацептивами, які містять етинілестрадіол.

Вплив на лабораторні показники. Подібно до інших цефалоспоринів, цефдиторен може спричиняти хибнопозитивні результати прямої проби Кумбса, що слід враховувати при проведенні перевірки на сумісність.

Можуть спостерігатися хибнопозитивні результати при визначенні глюкози у сечі методом відновлення міді. На результати визначення глюкози у сечі, виконані ферментним методом, препарат не впливає.

Оскільки можливі хибнонегативні результати фериціанідного тесту визначення глюкози у плазмі або крові, у пацієнтів, які лікуються цефдитореном, рекомендується визначати концентрацію глюкози в крові або плазмі глюкозооксидазним або гексокіназним методом.

Особливості щодо застосування

При призначенні препарату слід враховувати офіційні рекомендації щодо належного застосування антибактеріальних засобів.

Перед початком лікування цефдитореном необхідно обов'язково з'ясувати, чи спостерігались у пацієнта раніше реакції гіперчутливості на цефдиторен, цефалоспорини, пеніциліни або інші бета-лактамні антибіотики.

Цефдиторен слід з обережністю призначати пацієнтам, у яких раніше були відзначені реакції гіперчутливості інших типів, окрім негайного (що є протипоказанням), до пеніциліну або інших бета-лактамних антибіотиків.

Повідомлялося про розвиток антибіотикасоційованої діареї, коліту і псевдомембранозного коліту при лікуванні цефдитореном. Це слід враховувати при розвитку у пацієнта діареї під час або невдовзі після терапії цефдитореном. У разі тяжкої та/або геморагічної діареї препарат слід відмінити і призначити відповідне лікування.

Цефдиторен слід з обережністю призначати пацієнтам з патологією шлунково-кишкового тракту, зокрема колітом в анамнезі.

У пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок системна експозиція цефдиторену зростає (див. розділ «Фармакокінетика»). З цієї причини слід знижувати добову дозу цефдиторену для пацієнтів з гострою нирковою недостатністю або хронічною нирковою недостатністю від помірного до тяжкого ступеня для запобігання потенційно можливим клінічним ефектам, наприклад судомним нападам (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Антибіотики цефалоспоринового ряду слід з обережністю призначати у поєднанні з нефротоксичними лікарськими засобами, зокрема аміноглікозидами або потужними діуретиками (наприклад фуросемідом), оскільки такі комбінації можуть негативно впливати на функцію нирок, а також спричиняти ототоксичні ефекти.

Тривале лікування цефдитореном може спричинити надмірний ріст резистентної мікрофлори, зокрема ентерококів та Candida spp.

В період лікування цефалоспоринами можливе зниження активності протромбіну. Тому у пацієнтів групи ризику (з нирковою або печінковою недостатністю або у разі супутньої терапії антикоагулянтами) необхідно контролювати протромбіновий час.

При застосуванні пролікарських засобів, які утворюють півалати, відзначається зниження концентрацій карнітину в плазмі крові. Однак клінічні дослідження продемонстрували, що зниження концентрацій карнітину при застосуванні цефдиторену півоксилу не є клінічно значущим. 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Препарат може незначною мірою або помірно впливати на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами, оскільки цефдиторену півоксил може спричиняти такі побічні ефекти, як запаморочення та сонливість.

Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи достатньою кількістю води.

Таблетки слід приймати або разом з їжею, або одразу ж після їди.

Рекомендовані дози залежать від тяжкості інфекції, стану пацієнта та потенційних збудників інфекції. 

Дози для дорослих

При гострому тонзилофарингіті: по 200 мг цефдиторену кожні 12 годин протягом 10 днів.

• При гострому гаймориті: по 200 мг цефдиторену кожні 12 годин протягом 10 днів.
• При загостренні хронічного бронхіту: по 200 мг цефдиторену кожні 12 годин протягом 5 днів.
• При позалікарняній пневмонії: – легкого ступеня тяжкості: по 200 мг цефдиторену кожні 12 годин протягом 14 днів. – середнього ступеня тяжкості: по 400 мг цефдиторену кожні 12 годин протягом 14 днів.
• При неускладнених інфекціях шкіри та підшкірної клітковини: по 200 мг цефдиторену кожні 12 годин протягом 10 днів.

Корекція доз для особливих груп пацієнтів

Літні пацієнти

Для літніх пацієнтів, за винятком хворих з тяжкими порушеннями функції нирок та/або печінки, корекція доз не потрібна.

Пацієнти з порушеннями функції нирок

Для пацієнтів з легкими порушеннями функції нирок корекція доз не потрібна.

При помірних порушеннях функції нирок (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв) доза не повинна перевищувати 200 мг цефдиторену кожні 12 годин.

При тяжких порушеннях функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) рекомендована доза становить 200 мг цефдиторену один раз на добу.

Для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, рекомендована доза дотепер не визначена.

Пацієнти з порушеннями функції печінки

Для пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки (класів А та B за класифікацією Чайлда-П'ю) корекція доз не потрібна.

Для пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (класу C за класифікацією Чайлда-П'ю) рекомендована доза дотепер не визначена.

Діти

Безпека та ефективність застосування лікарського засобу дітям не встановлена. 

Під час клінічних досліджень приблизно 6000 пацієнтів приймали цефдиторен у дозах 200 мг або 400 мг двічі на добу протягом до 14 днів. Приблизно у 24 % пацієнтів була відзначена щонайменше одна побічна реакція. У 2,6 % випадків лікування цефдитореном було припинено внаслідок побічних ефектів.

Найчастіше відзначалися побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту. Під час більшості клінічних досліджень діарея спостерігалася більш ніж у 10 % пацієнтів. Частота випадків діареї була вищою при дозі 400 мг двічі на добу порівняно з дозою 200 мг двічі на добу.

Подібно до інших цефалоспоринів, цефдиторен може спричиняти такі побічні реакції, як холестаз і апластична анемія.

Нижче наведені відомості про побічні реакції, відзначені під час клінічних досліджень та постмаркетингових спостережень. У кожній групі побічні ефекти розташовані у порядку зменшення їх серйозності.

Залежно від частоти побічні реакції розподілені на такі категорії: дуже поширені (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100, < 1/10), непоширені (≥ 1/1000, < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10000, < 1/1000), з невідомою частотою (наявні дані не дають змоги оцінити частоту цих реакцій).

Лабораторні показники

Непоширені: лейкопенія, підвищення рівня АЛТ.

Рідко поширені: подовження часу згортання крові, підвищення рівня АСТ, підвищення рівня лужної фосфатази, альбумінурія, зменшення тромбопластинового часу, підвищення рівня лактатдегідрогенази, підвищення рівня креатиніну.

З невідомою частотою: зниження рівня карнітину в сироватці крові.

З боку серцевої системи

Рідко поширені: миготлива аритмія, серцева недостатність, синкопальний стан, тахікардія, шлуночкова екстрасистолія.

З боку системи крові та лімфатичної системи

Непоширені: тромбоцитоз, лейкопенія.

Рідко поширені: еозинофілія, нейтропенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, збільшення лімфатичних вузлів.

З невідомою частотою: агранулоцитоз.

З боку нервової системи

Поширені: головний біль.

Непоширені: нервозність, запаморочення, безсоння, сонливість, порушення сну.

Рідко поширені: амнезія, порушення координації, гіпертонія, менінгіт, тремор.

З боку органів зору

Рідко поширені: амбліопія, порушення зору, біль в очах, блефарит.

З боку органів слуху та рівноваги

Рідко поширені: дзвін у вухах.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння

Непоширені: фарингіт, риніт, синусит.

Рідко поширені: астма.

З невідомою частотою: еозинофільна пневмонія, інтерстиціальна пневмонія.

З боку шлунково-кишкового тракту

Дуже поширені: діарея.

Поширені: нудота, абдомінальний біль, диспепсія.

Непоширені: запор, метеоризм, блювання, кандидоз ротової порожнини, відрижка, сухість у роті, спотворення смаку.

Рідко поширені: стоматит, виразки у ротовій порожнині, геморагічний коліт, неспецифічний виразковий коліт, шлунково-кишкові кровотечі, глосит, гикавка, зміна кольору язика.

З боку нирок та сечовидільної системи

Рідко поширені: дизурія, біль у нирках, нефрит, ніктурія, поліурія, нетримання сечі, альбумінурія.

З невідомою частотою: гостра ниркова недостатність.

З боку шкіри і підшкірних тканин

Непоширені: висипи, свербіж, кропив'янка.

Рідко поширені: акне, алопеція, екзема, ексфоліативний дерматит, простий герпес, реакції світлочутливості.

З невідомою частотою: синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини

Рідко поширені: міалгія.

З боку метаболізму

Непоширені: анорексія.

Рідко поширені: дегідратація організму, гіперглікемія, гіпокаліємія, гіпопротеїнемія.

Інфекції та інвазії

Поширені: вагінальний кандидоз.

Непоширені: грибкові інфекції.

Рідко поширені: інфекції сечовивідних шляхів, псевдомембранозний ентероколіт.

З боку судинної системи

Рідко поширені: постуральна гіпотензія.

Ефекти загального характеру і місцеві реакції

Непоширені: підвищення температури тіла, астенія, біль, пітливість.

Рідко поширені: неприємний запах тіла, озноб.

З боку імунної системи

З невідомою частотою: анафілактичний шок, сироваткова хвороба.

З боку гепатобіліарної системи

Непоширені: порушення функції печінки. 

Рідко поширені: гіпербілірубінемія.

З невідомою частотою: ураження печінки, гепатит.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Непоширені: вагініт, лейкорея. 

Рідко поширені: масталгія, порушення менструального циклу, метрорагія, еректильна дисфункція.

З боку психіки

Рідко поширені: деменція, деперсоналізація, емоційна слабкість, ейфорія, галюцинації, розлади мислення, підвищення лібідо.

Про випадки передозування цефдиторену не повідомлялося.

Симптоми передозування: при передозуванні інших цефалоспоринів відзначалося церебральне подразнення, що призводило до судом.

Лікування при передозуванні: промивання шлунка, симптоматична і підтримуюча терапія.

Пацієнт має перебувати під пильним медичним наглядом.

Цефдиторену півоксил частково виводиться шляхом гемодіалізу.

Немає достатньо даних щодо застосування цефдиторену півоксилу вагітним. Тому препарат застосовують вагітним лише тоді, коли очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для плода.

Немає достатньо даних щодо виділення цефдиторену з грудним молоком. Тому препарат не рекомендується призначати жінкам, які годують груддю.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30°C.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Инструкция для: Спектрацеф табл. п / плен. оболочкой 200 мг блистер №20

Производитель: Тедек-Мейхи Фарма, С.А., Испания

Фарм. группа: Антибактериальное средство для системного применения. Цефалоспорины третьего поколения.

Регистрация: № UA/16586/01/01 від 20.02.2018. Наказ № 291 від 20.02.2018

МНН: Cefditoren

Код АТХ:

(J) Противомикробные лекарственные средства для системного использования

(J01) Антибактериальные препараты для системного назначения

(J01D) Другие антибактериальные бета-лактамы

(J01DD) Цефалоспорины третьего поколения

(J01DD16) Цефдиторен