Трифас 200 табл. 200 мг №30

діюча речовина: 1 таблетка містить торасеміду 200 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, повідон, магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: білі, круглі, злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями та хрестоподібною насічкою для поділу з обох боків.

Фармакотерапевтична група

Сечогінні препарати. Високоактивні діуретики.

Код АТХ С0ЗС А04.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Торасемід діє як салуретик, дія пов’язана з пригніченням ренальної абсорбції іонів натрію та хлору у висхідній частині петлі Генле. У людини діуретичний ефект швидко досягає свого максимуму впродовж перших 2-3 годин після внутрішньовенного та перорального застосування відповідно і залишається постійним впродовж майже 12 годин.

У здорових пробандів у діапазоні доз 5-100 мг спостерігалося пропорційне до логарифму дози збільшення діурезу (петльова активність діуретика). Збільшення діурезу спостерігалось навіть у тих випадках, коли інші сечогінні засоби, наприклад, дистально діючі ефективні діуретики тіазидового ряду вже не чинили потрібного ефекту, наприклад, при порушенні функції нирок. Завдяки такому механізму дії торасемід призводить до зменшення набряків. У випадку серцевої недостатності торасемід зменшує прояви захворювання та покращує функціонування міокарда за рахунок зменшення пре- та постнавантаження. Після перорального застосування антигіпертензивна дія торасеміду розвивається поступово, починаючи з першого тижня після початку лікування. Максимум антигіпертензивної дії досягається не пізніше ніж через 12 тижнів. Торасемід знижує артеріальний тиск за рахунок зниження загального периферичного опору судин. Цей вплив пояснюється нормалізацією порушеного електролітного балансу, головним чином, за рахунок зменшення підвищеної активності вільних іонів кальцію у клітинах м’язів артеріальних судин, що було виявлено у хворих, які страждають на артеріальну гіпертензію. Вірогідно, цей вплив знижує підвищену сприйнятливість судин до ендогенних вазопресорних речовин, наприклад, катехоламінів.

Фармакокінетика.

Після перорального застосування торасемід швидко та повністю всмоктується. Пікова концентрація у сироватці досягається впродовж 1-2 годин. Біодоступність становить приблизно 80-90 %; за умови повного всмоктування максимальне значення ефекту першого проходження становить 10-20 %. Їжа знижує швидкість (динамічну складову) всмоктування торасеміду (зменшується Смакс. і збільшується tмакс.), але не впливає на загальну абсорбцію. Зв’язування торасеміду з білками плазми крові становить понад 99 %, метаболітів М₁, М₃, і М₅ – 86 %, 95 %, і 97 % відповідно. Уявний об’єм розподілу (Vz) дорівнює 16 л. У людини торасемід метаболізується з утворенням трьох метаболітів М₁, М₃ та М₅. Докази існування інших метаболітів відсутні. Метаболіти М₁ та М₅ утворюються у результаті окислення метальної групи, що знаходиться на фенільному кільці, до карбонової кислоти, метаболіт М₃ утворюється у результаті гідроксилювання кільця. Метаболіти М₂ і М₄, виявлені в дослідженнях на тварин, у людини не виявлені. Кінетика торасеміду та його метаболітів характеризується лінійною залежністю, це означає, що максимальна концентрація в сироватці та площа під кривою вмісту у сироватці збільшується пропорційно дозуванню.

Кінцевий час напіввиведення (t_1/2) торасеміду і його метаболітів у здорових становить 3-4 години. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, ренальний кліренс приблизно 10 мл/хв. У здорової людини близько 80% від введеної дози виділяється із сечею у вигляді торасеміду і його метаболітів у наступному процентному співвідношенні: торасемід порядку 24 %, метаболіт М₁ – приблизно 12 %, метаболіт М₃ – приблизно 3 %, метаболіт М₅ – приблизно 41 %. Основний метаболіт М₅ діуретичного ефекту не має, а на рахунок діючих метаболітів М₁ і М₃, узятих разом, припадає приблизно 10 % фармакодинамічної дії. При нирковій недостатності загальний кліренс і період напіввиведення торасеміду не змінюються, а період напіввиведення М₃ і М₅ подовжується. Однак фармакодинамічні характеристики залишаються незмінними, а ступінь тяжкості ниркової недостатності на тривалість дії не впливає. У хворих із порушенням функцій печінки або із серцевою недостатністю періоди напіввиведення торасеміду і метаболіту М₅ незначно подовжуються, а кількість речовини, що виводиться із сечею, відповідає кількості, що виводиться у здорових людей, тому кумуляції торасеміду і його метаболітів очікувати не слід. Торасемід та його метаболіти практично не виводяться при гемодіалізі та гемофільтрації.

Лікування винятково хворих зі значним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв та/або концентрація креатиніну в сироватці крові більше 6 мл/дл). Збереження залишкового діурезу у хворих із тяжким порушенням функції нирок, в умовах гемодіалізу в тому числі, якщо присутній будь-який залишковий діурез (понад 200 мл за 24 години) при наявності набряків, випотів та/або підвищеного артеріального тиску.

Підвищена чутливість до діючої речовини, препаратів сульфонілсечовини та до будь-якої з допоміжних речовин препарату. Порушення функції нирок з анурією. Печінкова кома або прекома. Артеріальна гіпотензія. Гіповолемія. Гіпонатріємія. Гіпокаліємія. Значне порушення сечовипускання, наприклад, внаслідок гіпертрофії передміхурової залози. Період годування груддю. Нормальна або тільки незначною мірою порушена функція нирок (кліренс креатиніну понад 30 мл/хв та/або концентрація креатиніну в сироватці крові менше 3,5 мг/дл), оскільки при цьому виникає загроза надлишкового виведення води та електролітів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Торасемід підсилює дію інших антигіпертензивних засобів, зокрема інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, що може спричинити надмірне зниження артеріального тиску під час їх одночасного застосування. При одночасному застосуванні торасеміду з препаратами дигіталісу дефіцит калію, спричинений застосуванням діуретика, може призвести до підвищення або посилення побічної дії обох препаратів. Торасемід може знижувати ефективність антидіабетичних засобів. Пробенецид та нестероїдні протизапальні засоби (наприклад, індометацин, ацетілсаліцилова кислота) можуть гальмувати діуретичну та антигіпертензивну дію торасеміду. При лікуванні саліцилатами у високих дозах торасемід може підвищити їх токсичну дію на центральну нервову систему. Торасемід, особливо у високих дозах, може підсилити ототоксичну та нефротоксичну дію аміноглікозидних антибіотиків, наприклад, канаміцину, гентаміцину, тобраміцину та цитостатичних засобів – похідних платини, а також нефротоксичну дію цефалоспоринів. Торасемід може підсилювати дію теофіліну, а також вплив курареподібних лікарських засобів на релаксацію м’язів. Проносні засоби, а також мінерало- і глюкокортикоїди можуть підсилити втрату калію, зумовлену торасемідом. При одночасному застосуванні торасеміду та препаратів літію можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові, що може спричинити посилення впливу та підсилення побічних дій літію. Торасемід може знижувати судинозвужувальну дію катехоламінів, наприклад, епінефрину та норепінефрину. При одночасному застосуванні з холестераміном може знижуватись всмоктування торасеміду та відповідно його очікувана ефективність.

Особливості застосування

Перед початком застосування препарату необхідно усунути існуючу гіпокаліємію, гіпонатріємію або гіповолемію.

При тривалому застосуванні торасеміду необхідний регулярний контроль електролітного балансу (особливо у пацієнтів, які одночасно застосовують глікозиди наперстянки, глюкокортикостероїди, мінералокортикостероїди або проносні засоби), зокрема калію у сироватці крові.

Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам, які страждають на захворювання печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного ацидозу препарат слід призначати з препаратами-антагоністами альдостерону або препаратами, що сприяють затримці калію в організмі. Після застосування торасеміду спостерігалися випадки ототоксичності (шум у вухах і втрата слуху), які мали оборотний характер, однак прямого зв’язку із застосуванням препарату не встановлено.

При призначенні діуретиків необхідно ретельно контролювати клінічні симптоми порушення електролітного балансу, гіповолемії, екстраренальної азотемії та інших порушень, що можуть проявлятися у вигляді сухості у роті, спраги, слабкості, в’ялості, сонливості, збудження, м’язового болю або судом, міастенії, гіпотонії, олігурії, тахікардії, нудоти, блювання. Надмірний діурез може стати причиною зневоднення організму, призвести до зниження об’єму циркулюючої крові, тромбоутворення та емболії, особливо у пацієнтів літнього віку.

Пацієнтам з порушеннями водно-електролітного балансу необхідно припинити застосування препарату та після усунення небажаних ефектів відновити терапію, починаючи з більш низьких доз.

Крім цього, необхідний регулярний контроль вмісту глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові. Внаслідок того, що при лікуванні торасемідом може спостерігатися збільшення вмісту глюкози в крові, хворим із латентним та наявним цукровим діабетом необхідна ретельна перевірка метаболізму вуглеводів. Також необхідний регулярний контроль картини крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити). Особливо на початку лікування хворих літнього віку необхідно звертати особливу увагу на появу симптомів втрати електролітів та згущення крові.

При відсутності достатнього клінічного досвіду застосування не слід призначати торасемід при нижченаведених захворюваннях та станах. Подагра. Аритмії, наприклад, при синоатріальній блокаді, атріовентрикулярній блокаді ІІ та ІІІ ступенів. Патологічних змінах кислотно-лужного метаболізму. Супутня терапія із застосуванням препаратів літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів. Патологічні зміни картини крові, наприклад, тромбоцитопенія або анемія у хворих без ниркової недостатності. Порушення функції нирок, спричинені нефротоксичними речовинами. Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати хворим зі спадковим дефіцитом лактази, непереносимістю галактози або з порушенням метаболізму глюкози/галактози. Не слід призначати торасемід при кліренсі креатиніну в межах від 20 до 30 мл/хв та/або концентрації креатиніну в сироватці крові в межах від 3,5 до 6 мг/дл.

Застосування Трифас^® 200 може бути причиною отримання позитивного результату при здійсненні тесту на допінг і погіршенні стану здоров’я.

Дозування встановлюється індивідуально залежно від ступеня тяжкості ниркової недостатності. Лікування слід розпочинати із застосування ¼ таблетки препарату Трифас^® 200 на добу, що еквівалентно 50 мг торасеміду. У випадку недостатнього сечовиділення дозу можна збільшити до ½ таблетки препарату Трифас^® 200, що дорівнює 100 мг торасеміду. Максимальна добова доза становить 1 таблетку препарату Трифас^® 200, що дорівнює 200 мг торасеміду. Таблетки легко діляться на 2 або 4 частини за рахунок нанесених на них рисок. Таблетки приймають вранці, не розжовуючи, і запивають невеликою кількістю рідини.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Лікування таких пацієнтів треба проводити з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові.

Пацієнти літнього віку. Спеціального підбору дози не вимагається. На жаль, адекватні дослідження стосовно порівняння лікування хворих літнього віку та молодих хворих відсутні.

Діти

Препарат не застосовувати дітям за відсутності достатнього клінічного досвіду.

Для оцінки побічних явищ була використана наступна частота їх проявів: дуже часто: ≥ 1/10 %; часто: ≥ 1/100 % - < 1/10 %; іноді: ≥ 1/1000 % - < 1/100 %; рідко: ≥ 1/10 000 % - < 1/1000 %; дуже рідко: < 1/10 000 %, у тому числі поодинокі випадки. Невідомо: неможливо оцінити за наявними даними.

Метаболізм/порушення харчування.

Часто: інтенсифікація метаболічного алкалозу. Спазми м’язів (особливо на початку лікування). Підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози в крові, а також холестерину та тригліцеридів. Гіпокаліємія при супутній низькокалорійній дієті, при блюванні, проносі, після надмірного застосування послаблюючих засобів, а також у хворих із хронічною дисфункцією печінки. Залежно від дозування та тривалості лікування можливі порушення водного та електролітного балансу, наприклад, гіповолемія, гіпокаліємія та/або гіпонатріємія.

З боку серцево-судинної системи.

Дуже рідко: через можливе згущення крові можуть спостерігатися тромбоемболічні ускладнення, сплутаність свідомості, артеріальна гіпотензія, а також розлади кровообігу та серцевої діяльності, у тому числі ішемія серця та мозку, що може призвести, наприклад, до аритмії, стенокардії, гострого інфаркту міокарда, синкопе.

З боку травного тракту.

Часто: різноманітні розлади травного тракту (особливо на початку лікування), включаючи відсутність апетиту, біль у шлунку, нудоту, блювання, пронос, запор, метеоризм. Дуже рідко: панкреатит.

З боку нирок та сечовивідних шляхів.

Іноді: підвищення концентрації креатиніну та сечовини крові. У хворих із розладами сечовипускання (наприклад, при гіпертрофії передміхурової залози) підвищене утворення сечі може призвести до її затримки та надмірного розтягнення сечового міхура. Позиви до сечовипускання.

З боку гепатобіліарної системи.

Часто: підвищення концентрації деяких печінкових ферментів (гама-глутаміл-транспептидази) в крові.

З боку імунної системи.

Дуже рідко: алергічні реакції, наприклад, свербіж, екзантема, фотосенсибілізація, тяжкі шкірні реакції, висипи.

З боку системи крові.

Дуже рідко: зниження числа тромбоцитів, еритроцитів та/або лейкоцитів.

Загальні прояви.

Часто: головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування). Іноді: сухість у роті, неприємні відчуття у кінцівках (парестезії). Дуже рідко: розлади зору, дзвін у вухах, втрата слуху. При значних втратах рідини та електролітів унаслідок посиленого сечовиділення можуть спостерігатись артеріальна гіпотензія, головний біль, астенія, сонливість, особливо на початку лікування та у пацієнтів літнього віку.

Типова симптоматика невідома. Передозування може спричинити сильний діурез, у тому числі ризик надмірної втрати води та електролітів, сонливість, аментивний синдром (одна з форм затьмарення свідомості), симптоматичну артеріальну гіпотензію, серцево-судинну недостатність і розлади з боку травного тракту.

Лікування передозування. Специфічний антидот невідомий. Симптоми інтоксикації зникають, як правило, при зменшенні дозування та відміні лікарського засобу та при відповідному заміщенні рідини та електролітів (треба проводити контроль!). Торасемід не виводиться з крові за допомогою гемодіалізу. Лікування у випадку гіповолемії: заміщення об’єму рідини. Лікування у випадку гіпокаліємії: призначення препаратів калію. Лікування серцево-судинної недостатності: положення лежачи на спині з ногами піднятими вгору (шокова позиція) та у разі необхідності призначення симптоматичної терапії.

Анафілактичний шок (негайні заходи). При першій появі шкірних реакцій (таких як, наприклад, кропив’янка або почервоніння шкіри), збудженого стану хворого, головного болю, пітливості, нудоти, ціанозу проводять катетеризацію вени; хворого кладуть у горизонтальне положення, забезпечують вільне надходження повітря, призначають кисень. При необхідності застосовують введення епінефрину, розчинів, що заміщують об’єм рідини, глюкокортикоїдних гормонів.

Вагітність. Достовірні дані стосовно впливу торасеміду на ембріон та плід людини відсутні.

В експериментах на тваринах була показана репродуктивна токсичність торасеміду. Торасемід проникає через плацентарний бар’єр. У зв’язку із вищенаведеним торасемід застосовують під час вагітності лише при надзвичайній необхідності та застосовують у мінімально можливій ефективній дозі. Діуретики непридатні для стандартної схеми лікування артеріальної гіпертензії або набряків у вагітних, оскільки вони здатні знижувати перфузію плацентарного бар’єру і тим самим – внутрішньоутробний розвиток плода. Якщо торасемід застосовують для лікування вагітних із серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, то необхідно проводити ретельний моніторинг за електролітами та гематокритом, а також за розвитком плода.

Період годування груддю. На даний час не встановлено, чи проникає торасемід у грудне молоко у тварин або людини. Не можна виключити ризик застосування препарату у новонароджених/грудних дітей. Тому застосування торасеміду в період годування груддю протипоказано. Якщо необхідно застосовувати торасемід у цей період, то годування груддю припиняють.

Фертильність. Дослідження впливу торасеміду на фертильність у людей не проводилося. В експерименті на тваринах не було виявлено такого впливу торасеміду.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Навіть при належному застосуванні, торасемід може вплинути на реакцію хворого до такого ступеня, що це спричинить значний негативний вплив на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами чи виконувати роботу без підстраховки. Це значною мірою стосується таких випадків як початок лікування, збільшення дози препарату, заміна лікарського засобу або при призначенні супутньої терапії. Тому під час застосування торасеміду треба бути дуже обережним при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Зберігати при температурі не вище 25 °С! Зберігати у недоступному для дітей місці!

Термін придатності

5 років. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці!

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 1 або по 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Инструкция для: Трифас 200 табл. 200 мг №30

Производитель: Берлин-Хеми АГ для Менарини Интернэшонал Оперейшонс (Германия, Люксембург)

Фарм. группа: Мочегонные препараты. Высокоактивные диуретики. Торасемид.

Регистрация: UA/2540/01/03

МНН: Torasemide

Код АТХ:

(C) Лекарственные средства для лечения заболеваний сердечно-сосудистой системы

(C03) Диуретики (мочегонные препараты)

(C03C) Высокоактивные диуретики

(C03CA) Сульфамиды, простые

(C03CA04) Торасемид