Вимово табл. с модиф. высвоб. 500 мг + 20 мг фл. №30

діючі речовини: 1 таблетка з модифікованим вивільненням містить 500 мг напроксену та езомепразолу магнію тригідрату 22,3 мг, що відповідає 20 мг езомепразолу;

допоміжні речовини: натрію кроскармелоза, магнію стеарат, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, віск карнаубський, гліцерол моностеарат, гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), заліза оксид жовтий (E 172), макрогол 8000, метакрилатний сополімер (тип А), метилпарагідроксибензоат (Е 218), полідекстроза, полісорбат 80, пропілпарагідроксибензоат (Е 216), натрію лаурилсульфат, титану діоксид (E 171), триетилцитрат, чорнила (заліза оксид чорний (Е 172), пропіленгліколь).

Лікарська форма

Таблетки з модифікованим вивільненням.

Фармакотерапевтична група

Похідні пропіонової кислоти. Напроксен та езомепразол. Код АТС M01A E52.

Фармакологічні властивості

Механізм дії

Препарат Вімово був розроблений як таблетована форма з модифікованим вивільненням, що містить комбінацію прошарку езомепразолу магнію негайного вивільнення та ядро з напроксену відстроченого вивільнення, що вкрите кишковорозчинною оболонкою. В результаті езомепразол вивільнюється в шлунку до розчинення напроксену в тонкому кишечнику. Кишковорозчинна оболонка не дає напроксену вивільнятися при рівнях pH нижче 5, забезпечуючи захист проти можливої локальної шлункової токсичності напроксену.

Завдяки відстроченому вивільненню напроксену Вімово не призначений для лікування гострого болю, тому не досліджувався за цим показанням.

Напроксен належить до класу НПЗП і має аналгетичні та антипіретичні властивості. Механізм дії аніону напроксену, як й інших НПЗП, ще повністю не зрозумілий, але він може бути пов’язаний з пригніченням синтезу простагландинів.

Езомепразол є S-енантіомером омепразолу і зменшує секрецію шлункової кислоти через специфічний цільовий механізм дії. Езомепразол є слабкою основою і він концентрується та перетворюється на активну форму в дуже кислому середовищі секреторних канальців парієнтальних клітин, де він пригнічує фермент H+K+-АТФази – кислотної помпи і пригнічує як базальне, так і стимульоване виділення кислоти.

Фармакодинаміка

Вплив на секрецію шлункової кислоти

Через 9 днів прийому Вімово здоровими добровольцями двічі на добу внутрішньошлункове pH вище 4 зберігалося в середньому протягом 17,1 години (СВ 3,1). Відповідне значення для 20 мг Нексіуму становило 13,6 години (СВ 2,4).

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції кислоти

Під час лікування антисекреторними препаратами сироватковий гастрин підвищується у відповідь на зниження секреції кислоти.

У деяких пацієнтів при довготривалому лікуванні езомепразолом відзначалося збільшення кількості ECL-клітин, яке, вірогідно, було пов’язане з підвищенням сироваткових рівнів гастрину.

Протягом довготривалої терапії антисекреторними препаратами повідомлялося про дещо підвищену частоту утворення кіст залозистої тканини шлунка. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції кислоти, є доброякісними та зворотними.

Фармакокінетика

Всмоктування

Напроксен

В стаціонарному стані після прийому Вімово 2 рази на день максимальні плазмові концентрації напроксену досягалися протягом медіани часу 3 години як після вранішньої, так і після вечірньої дози. Час до досягнення максимальних плазмових концентрацій напроксену є трохи довшим у перші дні прийому, з медіаною 4 години та 5 годин після ранішньої та після вечірньої дози відповідно.

Була продемонстрована біоеквівалентність Вімово та кишковорозчинного напроксену на основі площі під кривою залежності «концентрація в плазмі-час» (AUC) та максимальної плазмової концентрації (Cmax) напроксену.

Напроксен швидко та повністю абсорбується зі шлунково-кишкового тракту з біодоступністю in vivo 95 %.

Стаціонарні концентрації напроксену досягаються через 4-5 днів.

Езомепразол

Після застосування Вімово 2 рази на день езомепразол швидко всмоктується, причому максимальна плазмова концентрація досягається через медіану часу 0,5-0,75 години після вранішньої та вечірньої дози як у перший день застосування, так і при стаціонарному стані. Після повторного прийому Вімово 2 рази на день Cmax була у 2-3 рази вище, а AUC- у 4-5 разів більше, ніж у перший день прийому. Частково це може бути зумовлене посиленням всмоктування через фармакодинамічний ефект езомепразолу з підвищенням внутрішньошлункового pH, що призводить до зменшення розпадання езомепразолу в шлунку під дією шлункової кислоти. Зниження пресистемного метаболізму та системного кліренсу езомепразолу при повторному застосуванні також сприяє більш вищим плазмовим концентраціям у стаціонарному стані.

Хоча діапазон значень AUC у стаціонарному стані був порівнянним для 20 мг Нексіуму один раз на день та Вімово 2 рази на день: 292,0–2279,0 нг/мл та 189,0-2931,0 нг/мл відповідно, середня експозиція Вімово була на 60 % вищою (ДІ: 1,28-1,93). Можливо, причина полягає в різниці між загальними дозами езомепразолу, який застосовується в складі Вімово або Нексіуму (40 мг порівняно з 20 мг). Значення Cmax для Вімово було вище на 60 % (ДІ: 1,27-2,02) за значення, спостережуване при застосуванні форми з негайним вивільненням.

Одночасне застосування з їжею

Прийом Вімово разом з їжею не впливав на ступінь всмоктування напроксену, але значно затримував всмоктування (приблизно на 8 годин) та знижував максимальну плазмову концентрацію приблизно на 12 %.

Прийом Вімово разом з їжею не затримував всмоктування езомепразолу, але значно знижував ступінь всмоктування, що призводило до зменшення на 52 % та 75 % AUC порівняно з кривою часу та максимальною плазмовою концентрацією відповідно.

Прийом Вімово за 30 хвилин до прийому їжі мав тільки мінімальний вплив або не мав впливу взагалі на ступінь та час всмоктування напроксену та не мав суттєвого впливу на швидкість або ступінь всмоктування езомепразолу порівняно з прийомом натще.

Розподіл

Напроксен

Об’єм розподілу напроксену становить 0,16 л/кг. При застосуванні в терапевтичних дозах напроксен зв’язується з альбуміном більше ніж на 99 %. При застосуванні напроксену в дозах більше 500 мг/день відзначається менше, ніж пропорційне підвищення плазмових концентрацій внаслідок збільшення кліренсу, спричиненого насиченням зв’язування з білками плазми при більш високих дозах (середня мінімальна Css 36,5, 49,2 та 56,4 мг/л при добових дозах напроксену 500 мг, 1000 мг та 1500 мг відповідно).

Аніон напроксену був виявлений у грудному молоці жінок, які годували груддю, в концентрації, еквівалентній приблизно 1 % максимальної концентрації напроксену в плазмі.

Езомепразол

Уявний об’єм розподілу в стаціонарному стані у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол зв’язується з білками плазми на 97 %.

Метаболізм

Напроксен

30 % напроксену метаболізується в печінці за допомогою системи цитохрому P450 (CYP), головним чином, через CYP2C9, до 6-0-десметилнапроксену. Ані вихідний препарат, ані його метаболіти не індукують ферменти, що беруть участь у метаболізмі. І напроксен, і 6–0–десметилнапроксен зазнають подальшого метаболізму до своїх відповідних ацилглюкуронідних кон’югованих метаболітів.

Езомепразол

Езомепразол повністю метаболізується системою CYP. Головна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2C19, відповідального за утворення гідрокси- та десметилметаболітів езомепразолу. Решта залежить від іншої специфічної ізоформи, CYP3A4, відповідальної за утворення езомепразолу сульфону, основного метаболіту в плазмі. Основні метаболіти езомепразолу не мають ніякого впливу на секрецію шлункової кислоти.

При повторному застосуванні Вімово AUC езомепразолу збільшується. Це збільшення залежить від дози та призводить до нелінійного зв’язку дози та AUC після повторного застосування. Така залежність від часу та дози частково обумовлена зниженням пресистемного метаболізму та системного кліренсу, можливо, спричиненого пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфоновим метаболітом. Підвищене всмоктування езомепразолу при повторному застосуванні Вімово, можливо, також сприяє залежності від часу та дози.

Екскреція

Напроксен

Після прийому Вімово 2 рази на день середній елімінаційний період напіввиведення напроксену становить приблизно 9 годин та 15 годин після вранішньої та вечірньої дози відповідно, причому при повторному застосуванні змін не відзначалося.

Кліренс напроксену становить 0,13 мх/хв/кг. Приблизно 95 % напроксену після прийому будь-якої дози виділяється із сечею, головним чином, у формі напроксену (< 1 %),

6-0-десметилнапроксену (< 1 %) або їхніх кон’югатів (66-92 %). Невелика кількість (3 % або менше прийнятої дози) виводиться з калом. У пацієнтів з нирковою недостатністю метаболіти можуть накопичуватися.

Езомепразол

Після застосування Вімово 2 рази на день середній елімінаційний період напіввиведення езомепразолу становить приблизно 1 годину як після вранішньої, так і після вечірньої дози в 1-й день, з невеликим подовженням елімінаційного періоду напіввиведення в стаціонарному стані (1,2-1,5 години).

Загальний плазмовий кліренс езомепразолу дорівнює майже 17 л/год, після одноразової дози та приблизно 9 л/год - після повторного застосування.

Майже 80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів із сечею, а решта – з калом. В сечі виявляється менше 1 % вихідного препарату.

Особливі групи пацієнтів

Порушення функції нирок

У пацієнтів з порушенням функції нирок фармакокінетика Вімово не визначалася.

Напроксен: фармакокінетика напроксену у пацієнтів з порушенням функції нирок не визначалася.

Враховуючи, що напроксен, його метаболіти та кон’югати виводяться, головним чином, нирками, існує можливість накопичення метаболітів напроксену при наявності ниркової недостатності. Виведення напроксену знижується у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок. Вімово не рекомендований для застосування пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Езомепразол: досліджень езомепразолу за участі пацієнтів з погіршеною функцією нирок не проводилося. Оскільки нирки виводять метаболіти езомепразолу, але не виводять вихідний препарат, у пацієнтів з порушеною функцією нирок метаболізм езомепразолу не змінюється.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з порушенням функції печінки фармакокінетика Вімово не визначалася.

Напроксен: фармакокінетика напроксену у пацієнтів з порушенням функції печінки не визначалася.

Захворювання печінки при хронічному алкоголізмі та, можливо, інші форми цирозу знижують загальну плазмову концентрацію напроксену, але плазмова концентрація незв’язаного напроксену збільшується. Наслідки цих даних для напроксену, який входить до складу Вімово, невідомі, але розважливим буде застосування мінімальної ефективної дози.

Езомепразол: метаболізм езомепразолу у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки може погіршитися. У пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки швидкість метаболізму знижується, що призводить до збільшення AUC езомепразолу вдвічі. Отже, таким пацієнтам не слід призначати більше 20 мг на день.

Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки не можна призначати Вімово.

Пацієнти літнього віку

Спеціальні дані про фармакокінетику Вімово у пацієнтів віком від 65 років відсутні.

Напроксен: дослідження вказують на те, що хоча загальна плазмова концентрація напроксену не змінюється, у пацієнтів літнього віку незв’язана фракція напроксену в плазмі збільшується, проте незв’язана фракція становить менше 1 % від загальної концентрації напроксену. Клінічна значущість цих даних невідома, хоча можливо, що збільшення концентрації вільного напроксену може бути пов’язане зі збільшенням частоти небажаних явищ на кожен варіант дози у деяких пацієнтів літнього віку.

Езомепразол: у пацієнтів літнього віку (71-80 років) метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін.

Пацієнти з уповільненим метаболізмом CYP2C19

Езомепразол: приблизно у 3 % населення відсутній функціональний фермент CYP2C19, і ці особи вважаються пацієнтами з уповільненим метаболізмом. У цих пацієнтів метаболізм езомепразолу, вірогідно, стимулюється головним чином, CYP3A4. Після повторного застосування 40 мг езомепразолу 1 раз на день AUC була приблизно на 100 % більшою у пацієнтів з уповільненим метаболізмом, ніж у пацієнтів, які мали функціональний фермент CYP2C19 («швидкі метаболізатори»). Середнє значення максимальних плазмових концентрацій було більшим майже на 60 %.

Ці дані не мали впливу на дозування Вімово.

Стать

Езомепразол: після одноразового застосування 40 мг езомепразолу середня AUC у жінок була приблизно на 30 % більшою, ніж у чоловіків. При повторному застосуванні 1 раз на день відмінностей залежно від статі не відзначалося. Ці дані не мали впливу на дозування Вімово.

Доклінічні дані з безпеки

Доклінічні дані про застосування комбінації активних речовин відсутні. Немає відомих взаємодій між напроксеном та езомепразолом, які могли б вказати на будь-які новітні або синергічні негативні фармакологічні ефекти, фармако-токсикокінетику, токсичність, фізико-хімічну взаємодію або переносимість у результаті їхньої комбінації.

Основні фізико-хімічні властивості

таблетки, вкриті плівковою оболонкою, овальні, жовтого кольору з надписом 500/20 чорним чорнилом на одній стороні.

Симптоматичне лікування остеоартриту, ревматоїдного артриту та анкілозуючого спондиліту у пацієнтів, яким загрожує ризик розвитку виразки шлунка та/або виразки дванадцятипалої кишки, асоційованих із застосуванням нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), та якщо лікування більш низькими дозами напроксену або іншими НПЗП вважається недостатнім.

Відома підвищена чутливість до напроксену, езомепразолу, заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату.

• Наявність в анамнезі бронхіальної астми, кропив’янки або реакцій по типу алергічних, спричинених застосуванням аспірину або інших НПЗП.
• Тяжке порушення функції печінки (клас С за Чайлд-П’ю).
• Тяжка серцева недостатність.
• Тяжке порушення функції нирок.
• Пептична виразка в активній фазі.
• Шлунково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча або інші порушення, що

супроводжуються кровотечами.

• Одночасне застосування з атазанавіром та нелфінавіром.

Діти

Препарат Вімово не рекомендований для застосування дітям через відсутність даних про безпеку та ефективність.

 Особливості застосування.

Загальні відомості

Необхідно уникати одночасного застосування препарату Вімово з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2). Вімово можна застосовувати з низькою дозою аспірину.

Внаслідок відстроченого вивільнення напроксену з лікарської форми, вкритої кишковорозчинною оболонкою, препарат Вімово не призначений для лікування станів, які супроводжуються гострим болем.

Небажані ефекти можна звести до мінімуму, застосовуючи найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів.

Фактори ризику для розвитку шлунково-кишкових ускладнень, пов’язаних із застосуванням НПЗП, включають літній вік, супутнє застосування антикоагулянтів, кортикостероїдів, інших НПЗП, у тому числі низькі дози ацетилсаліцилової кислоти, виснажливе серцево-судинне захворювання та виразки шлунка та/або дванадцятипалої кишки в анамнезі.

У пацієнтів з нижчезазначеними станами напроксен слід застосовувати тільки після точного визначення співвідношення користі та ризику:

• Індуцибельні порфірії.
• Системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини. У таких пацієнтів може бути підвищений ризик асептичного менінгіту.

За пацієнтами, які отримують лікування упродовж тривалого часу (зокрема за пацієнтами, які лікуються більше року), необхідно регулярно спостерігати.

Вімово містить дуже незначні рівні метил- та пропілпарагідроксибензоату, які можуть спричинити алергічні реакції (можливо, відстрочені).

Пацієнти літнього віку

Напроксен: у пацієнтів літнього віку спостерігається підвищена частота небажаних реакцій, особливо шлунково-кишкова кровотеча та перфорація, що можуть виявитися летальними. Езомепразол, що входить до складу Вімово, знижує частоту розвитку виразок у пацієнтів літнього віку.

Гастроінтестинальні ефекти

Напроксен: при застосуванні всіх НПЗП повідомлялося про шлунково-кишкову кровотечу, утворення виразки або перфорації, що можуть бути летальними, в будь-який час протягом лікування, які розвивалися з попереджуючими симптомами або без них або при наявності серйозних гастроінтестинальних явищ в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, утворення виразки або перфорації при прийомі всіх НПЗП підвищується зі збільшенням доз НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненої кровотечею або перфорацією, та у пацієнтів літнього віку. Цим пацієнтам слід розпочинати лікування з найменшої наявної дози. У таких пацієнтів, а також пацієнтів, які потребують супутнього призначення низьких доз аспірину або інших препаратів, що, ймовірно, підвищують гастроінтестинальний ризик, слід розглянути можливість призначення комбінованої терапії разом із захисними засобами (наприклад, з мізопростолом або інгібіторами протонної помпи). Езомепразол, що входить до складу Вімово, є інгібітором протонної помпи.

Пацієнти з гастроінтестинальною токсичністю в анамнезі, зокрема пацієнти літнього віку, повинні повідомляти про всі незвичні симптоми з боку черевної порожнини (особливо про гастроінтестинальну кровотечу), особливо на початковій стадії лікування.

Слід виявляти обережність пацієнтам, які отримують НПЗП із супутніми препаратами, що здатні підвищувати ризик утворення виразок або кровотечі, такими як кортикостероїди для внутрішнього застосування, антикоагулянти (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні засоби, такі як аспірин.

Ускладнення виразки, такі як кровотеча, перфорація та обструкція, у дослідженнях препарату Вімово не вивчалися.

У разі гастроінтестинальної кровотечі або утворення виразки у пацієнтів, які отримують Вімово, лікування необхідно відмінити.

НПЗП з обережністю слід призначати пацієнтам зі шлунково-кишковим захворюванням в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки можливе загострення таких хвороб.

Езомепразол: при наявності будь-яких попереджуючих симптомів (наприклад, значна спонтанна втрата маси тіла, рецидивне блювання, дисфагія, блювання з кров’ю або мелена) та при підозрі або при наявності виразки шлунка слід виключити злоякісне новоутворення, оскільки лікування езомепразолом магнієм може маскувати симптоми та затримати діагностування.

Диспепсія може лишатися, незважаючи на додавання езомепразолу до складу комбінованої таблетки.

Знижена кислотність шлунка з будь-яких причин, у тому числі через застосування інгібіторів протонної помпи, сприяє збільшенню кількості бактерій у шлунку, які зазвичай присутні в шлунково-кишковому тракті. Терапія інгібіторами протонної помпи може призвести до підвищення ризику розвитку шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter.

Езомепразол, як і всі препарати з кислотоблокуючою дією, може знижувати всмоктування вітаміну B12(ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Про це слід пам’ятати при призначенні лікування пацієнтам зі зниженою масою тіла або пацієнтам з факторами ризику зниження всмоктування вітаміну B12 при довготривалій терапії.

Кардіоваскулярні та цереброваскулярні ефекти

Напроксен: пацієнти з артеріальною гіпертензією та/або легкою або помірною застійною серцевою недостатністю потребують належного моніторингу та консультації, оскільки у зв’язку з терапією НПЗП повідомлялося про затримку рідини та набряки.

Дані клінічних та епідеміологічних досліджень говорять про те, що застосування препаратів класу коксибів та деяких НПЗП (зокрема у високих дозах та при довготривалій терапії) може бути пов’язаним з невеликим підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Хоча дані вказують на те, що застосування напроксену (в дозі 1000 мг на добу) може бути пов’язане з меншим ризиком, деякий ризик виключати не можна.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, визначеною ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярним захворюванням терапію напроксеном слід призначати тільки після ретельного аналізу. Такий самий аналіз необхідно проводити перед початком довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику розвитку кардіоваскулярних явищ (наприклад, артеріальною гіпертензією, гіперліпідемією, цукровим діабетом, палінням).

Ниркові ефекти

Напроксен: довготривале застосування НПЗП призводить до папілярного некрозу нирок та інших видів пошкодження нирок. Токсичні пошкодження нирок також відзначалися у пацієнтів, у яких ниркові простагландини відіграють компенсаторну роль у збереженні перфузії нирок. У цих пацієнтів застосуванням НПЗП може спричинити дозозалежне зниження утворення простагландинів та, внаслідок цього, кількості простагландинів у нирковому кровообігу, що може призвести до розвитку вираженої ниркової декомпенсації. Серед пацієнтів, яким загрожує найбільший ризик розвитку такої реакції, є пацієнти з порушеною функцією нирок, гіповолемією, серцевою недостатністю, порушенням функції печінки, підвищеним виведенням солей з організму, пацієнти, які отримують діуретики та інгібітори АПФ, та пацієнти літнього віку. Після відміни терапії НПЗП, як правило, відбувається відновлення попереднього стану.

Застосування пацієнтам з порушеною функцією нирок

Напроксен та його метаболіти значною мірою (95 %) виводяться із сечею шляхом клубочкової фільтрації, тому препарат дуже обережно необхідно застосовувати пацієнтам з порушеною функцією нирок. Також цим пацієнтам рекомендований моніторинг сироваткового рівня креатиніну та/або кліренсу креатиніну. Вімово не рекомендований пацієнтам із початковим кліренсом креатиніну менше 30 мл/хв.

Гемодіаліз не знижує концентрацію напроксену в плазмі крові через високий ступінь зв’язування з білками.

Деякі пацієнти, особливо зі зниженим нирковим кровообігом через зменшення об’єму позаклітинної рідини, цироз печінки, обмеження натрію, застійну серцеву недостатність та попереднє захворювання нирок, повинні проходити обстеження функції нирок до початку терапії Вімово та протягом неї. У деяких пацієнтів літнього віку можна очікувати порушення функції нирок. Також пацієнти, які застосовують діуретики, можуть підпадати під цю категорію. У цих пацієнтів необхідно розглянути можливість зниження добової дози, щоб уникнути можливості надмірного накопичення метаболітів напроксену.

Печінкові ефекти

У пацієнтів, які отримують НПЗП, можуть підвищуватися до граничних показників одна або декілька печінкових проб. Причиною відхилень печінкових проб може бути підвищена чутливість, а не безпосередня токсична дія. Були повідомлення про рідкісні випадки тяжких печінкових реакцій, включаючи жовтяницю та летальний фульмінантний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, в деяких епізодах - з летальними результатами.

Гематологічні ефекти

Напроксен: за пацієнтами, які мають порушення згортання крові, або за пацієнтами, які отримують медикаментозну терапію, що перешкоджає гемостазу, слід уважно спостерігати у разі призначення препаратів, що містять напроксен.

Пацієнтам, яким загрожує ризик виникнення кровотечі та які отримують повну антикоагуляційну терапію (наприклад, похідні дикумаролу), може загрожувати підвищений ризик розвитку кровотечі у випадку одночасного призначення препаратів, що містять напроксен.

Напроксен знижує агрегацію тромбоцитів та збільшує час кровотечі. Про цей ефект слід пам’ятати при визначенні часу кровотечі.

Якщо у пацієнтів, які отримують Вімово, має місце активна та клінічно значуща кровотеча з будь-якого органу, терапію необхідно відмінити.

Ефекти з боку органів зору

Напроксен: оскільки у дослідженнях щодо НПЗП були отримані дані про негативний вплив на органи зору, при будь-яких змінах або порушенні зору рекомендоване проведення офтальмологічного обстеження.

Дерматологічні ефекти

Напроксен: дуже рідко у зв’язку із застосуванням НПЗП повідомлялося про серйозні реакції з боку шкіри, іноді летальні, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик розвитку таких реакцій загрожує пацієнтам на початку курсу терапії, причому в більшості випадків перший прояв реакцій відзначається протягом першого місяця лікування. Застосування Вімово необхідно відмінити при першій появі шкірних висипань, пошкоджень слизової оболонки або інших ознак підвищеної чутливості.

Анафілактичні (анафілактоїдні) реакції

Напроксен: реакції підвищеної чутливості можуть розвиватися у сприйнятливих осіб. Анафілактичні (анафілактоїдні) реакції можуть розвиватися як у пацієнтів з підвищеною чутливістю або впливом аспірину, інших НПЗП або препаратів, що містять напроксен, в анамнезі, так і у пацієнтів без цих факторів в анамнезі. Такі реакції також мають місце у осіб з ангіоневротичним набряком, бронхоспастичною реактивністю (наприклад, астмою), ринітом та носовими поліпами в анамнезі.

Бронхіальна астма

Напроксен: застосування ацетилсаліцилової кислоти у пацієнтів з астмою, що є чутливою до ацетилсаліцилової кислоти, пов’язане з тяжким бронхоспазмом, який може бути летальним. Повідомлялося про перехресну реактивність, включаючи бронхоспазм, між ацетилсаліциловою кислотою та іншими НПЗП у таких чутливих до ацетилсаліцилової кислоти пацієнтів, тому Вімово не слід призначати пацієнтам з подібною формою чутливості до ацетилсаліцилової кислоти, а пацієнтам із вже існуючою астмою препарат слід застосовувати з обережністю.

Запалення

Напроксен: жарознижувальна та протизапальна дія напроксену може зменшити підвищену температуру та замаскувати інші ознаки запалення, зменшуючи, таким чином, їхню корисність як діагностичних ознак.

Результати досліджень продемонстрували наявність взаємодії між клопідогрелем та езомепразолом (40 мг на добу перорально), що призводила до пригнічення агрегації тромбоцитів в середньому на 14%. Одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелу слід уникати.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

При керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами слід пам’ятати, що деякі небажані ефекти (наприклад запаморочення), про які повідомлялося протягом періоду застосування Вімово, можуть знижувати швидкість психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Антиретровірусні препарати

Повідомлялося, що омепразол, рацемат D- та S-ізомерів омепразолу (езомепразолу), взаємодіє з деякими антиретровірусними препаратами. Клінічна значущість та механізм цих взаємодій не завжди відомі. Підвищення рН шлунка під час терапії омепразолом може змінити всмоктування антиретровірусного препарату. Інші можливі механізми взаємодії відбуваються при участі CYP2C19. Повідомлялося про зниження сироваткових рівнів деяких антиретровірусних препаратів, таких як атазанавір та нелфінавір, при призначенні одночасно з омепразолом. В результаті спільного призначення омепразолу (40 мг один раз на день) та атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг здоровим добровольцям концентрація атазанавіру суттєво знижувалася (значення AUC, Cmax та Cmin знижувалися приблизно на

75 %). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на концентрацію атазанавіру. Спільне призначення омепразолу (40 мг 1 раз на день) призводило до зниження середніх значень AUC, Cmax та Cmin нелфінавіру на 36-39 % та до зниження середніх значень AUC, Cmax та Cminфармакологічно активного метаболіту M8 на 75-92 %.

Повідомлялося про підвищення сироваткових рівнів інших антиретровірусних препаратів, таких як саквінавір. Є також деякі антиретровірусні засоби, сироваткові рівні яких не змінювалися у випадку супутнього призначення з омепразолом.

Дослідження взаємодії Вімово та атазанавіру не проводилися. Проте завдяки подібним фармакодинамічним та фармакокінетичним властивостям омепразолу та езомепразолу не рекомендовано одночасно застосовувати атазанавір та нелфінавір з езомепразолом. Таким чином, супутнє призначення Вімово протипоказане.

Клопідогрел

Результати досліджень продемонстрували наявність взаємодії між клопідогрелем та езомепразолом (40 мг на добу перорально), що призводила до пригнічення агрегації тромбоцитів в середньому на 14 %. Одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелу слід уникати.

При одночасному застосуванні клопідогрелу та комбінації езомепразол + ацетилсаліцилова кислота у порівнянні із монотерапією клопідогрелем відзначено однакову агрегацію тромбоцитів при прийомі клопідогрелу окремо та клопідогрелу з Вімово, що пояснюється одночасним прийомом ацетилсаліцилової кислоти.

Клінічні дослідження щодо одночасного застосування клопідогрелу та Вімово не проводилися.

Комбінація з іншими лікарськими препаратами:

Не рекомендований одночасний прийом атазанавіру з інгібіторами протонної помпи. Якщо неможливо уникнути комбінованої терапії атазанавіром з інгібітором протонної помпи, рекомендоване пильне клінічне спостереження (наприклад, вірусного навантаження) при підвищенні дози атазанавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру. Не слід перевищувати дозу

20 мг езомепразолу і, отже, Вімово не можна застосовувати одночасно з атазанавіром.

Езомепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або в кінці лікування езомепразолом слід враховувати можливі взаємодії з препаратами, що метаболізуються за допомогою CYP2C19. Відзначається взаємодія між клопідогрелем та омепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії не визначена. Як запобіжний захід слід уникати одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю.

Супутнє застосування з обережністю

Інші аналгетики, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2

Слід уникати супутнього застосування двох або більше НПЗП, оскільки це може підвищити ризик небажаних ефектів, особливо шлунково-кишкових виразок та кровотеч. Не рекомендоване супутнє застосування Вімово з іншими НПЗП, крім низьких доз аспірину (≤ 325 мг/добу).

Ацетилсаліцилова кислота

Вімово можна призначати з низькими дозами ацетилсаліцилової кислоти (≤ 325 мг/добу). У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували Вімово в комбінації з низькими дозами ацетилсаліцилової кислоти, частота виразок шлунка не підвищувалася порівняно з пацієнтами, які отримували монотерапію Вімово. Проте одночасне застосування ацетилсаліцилової кислоти та Вімово може, як і раніше, підвищувати ризик розвитку серйозних небажаних явищ.

Циклоспорин та такролімус

Як і при застосуванні інших НПЗП, при одночасному призначенні циклоспорину рекомендовано виявляти обережність через підвищений ризик нефротоксичності.

Існує можливий ризик нефротоксичності і при одночасному застосуванні НПЗП з такролімусом.

Діуретики

Клінічні дослідження та післяреєстраційні спостереження демонструють, що у деяких пацієнтів НПЗП можуть знижувати натрійуретичний ефект фуросеміду та тіазидів. Така реакція обумовлена пригніченням синтезу ниркових простагландинів. Під час супутньої терапії НПЗП за пацієнтом слід пильно спостерігати для виявлення ознак ниркової

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)

Супутнє застосування НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, та СІЗЗС підвищує ризик шлунково-кишкової кровотечі.

Кортикостероїди

При комбінованій терапії кортикостероїдами з НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, підвищується ризик шлунково-кишкової кровотечі. Слід виявляти обережність при одночасному застосуванні НПЗП з кортикостероїдами.

Інгібітори АПФ

НПЗП можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ та можуть підвищувати ризик порушення функції нирок, пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ. Отже, пацієнтам з порушенням функції нирок, особливо пацієнтам літнього віку, таку комбінацію слід призначати з обережністю.

Дигоксин

НПЗП можуть підвищувати рівні серцевих глікозидів у плазмі крові при спільному призначенні з останніми, наприклад з дигоксином.

Препарати літію

НПЗП підвищують рівні препаратів літію в плазмі крові та знижують нирковий кліренс препаратів літію. Причина таких ефектів полягає в пригніченні НПЗП синтезу ниркових простагландинів. Таким чином, при супутньому застосуванні НПЗП та препаратів літію за пацієнтами слід уважно спостерігати для виявлення ознак токсичності, спричинених препаратами літію.

Метотрексат

Слід виявляти обережність при одночасному призначенні метотрексату через можливе посилення його токсичності, оскільки напроксен, як і інші НПЗП, знижує канальцеву секрецію метотрексату.

Препарати сульфонілсечовини, похідні гідантоїну

Напроксен значною мірою зв’язується з альбуміном плазми крові і, таким чином, теоретично може взаємодіяти з іншими препаратами, що зв’язуються з альбуміном,

такими як похідні сульфонілсечовини та гідантоїн. За пацієнтами, які одночасно отримують напроксен та гідантоїн, сульфонамід або сульфонілсечовину, слід спостерігати для корекції дози при необхідності.

Антикоагулянти та інгібітори агрегації тромбоцитів

НПЗП можуть посилити ефекти антикоагулянтів гепаринового ряду для внутрішнього застосування (наприклад варфарину, дикумаролу) та інгібіторів агрегації тромбоцитів.

Супутнє застосування 40 мг езомепразолу пацієнтами, які отримували варфарин, показало, що незважаючи на незначне підвищення мінімальної плазмової концентрації менш ефективного R-ізомеру варфарину, показники часу коагуляції крові перебували у прийнятному діапазоні значень. Проте, виходячи з досвіду післяреєстраційного застосування під час одночасного застосування з варфарином, були зареєстровані випадки клінічно значущого підвищення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ). На початку та наприкінці лікування варфарином або іншими похідними кумарину рекомендований уважний нагляд.

Блокатори бета-рецепторів

Напроксен та інші НПЗП знижують антигіпертензивний ефект пропранололу та інших бета-блокаторів.

Пробенецид

Супутнє застосування з пробенецидом підвищує рівні аніонів напроксену в плазмі крові та значно збільшує його період напіввиведення з плазми.

Препарати, абсорбція яких залежить від pH вмісту шлунка

Знижена кислотність шлунка протягом лікування езомепразолом може посилювати або послаблювати всмоктування препаратів, якщо на їхній механізм всмоктування впливає кислотність шлунка. Як і при застосуванні інших інгібіторів секреції шлункової кислоти або антацидів, при лікуванні езомепразолом всмоктування кетоконазолу та ітраконазолу може знижуватися.

Інша інформація про взаємодію лікарських засобів

У дослідженнях, в яких оцінювалося одночасне застосування езомепразолу та або напроксену (неселективного НПЗП) або рофекоксибу (НПЗП, селективного до ЦОГ-2), не було виявлено жодних клінічно значущих взаємодій.

Як і при застосуванні інших НПЗП, супутній прийом холестираміну може затримати всмоктування напроксену.

Супутній прийом здоровими добровольцями 40 мг езомепразолу призводив до збільшення площі під кривою залежності «концентрація-час» (AUC) на 32 % та подовжував елімінаційний період напіввиведення (t1/2) на 31 %, але не призводив до суттєвого підвищення максимальних концентрацій цизаприду в плазмі крові. Після монотерапії цизапридом відзначалося легке подовження інтервалу QTc, який не збільшувався надалі при призначенні цизаприду в комбінації з езомепразолом.

Езомепразол не показав клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну та хінідину.

Езомепразол пригнічує CYP2C19, основний фермент, який бере участь у метаболізмі езомепразолу. Метаболізм езомепразолу також відбувається за участі CYP3A4. Наступні спостереження відзначалися стосовно цих ферментів:

Супутнє застосування 30 мг езомепразолу призводило до зниження кліренсу субстрату CYP2C19 діазепаму на 45 %. Клінічна значущість цієї взаємодії малоймовірна.

• Супутнє застосування 40 мг езомепразолу призводило до підвищення мінімальних плазмових концентрацій фенітоїну на 13 % у пацієнтів з епілепсією.
• Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3A4, наприклад вориконазолу, може призвести до збільшення концентрації езомепразолу більше ніж у 2 рази.
• Супутнє застосування езомепразолу та інгібітору CYP3A4, кларитроміцину (500 мг двічі на день), призводить до збільшення концентрації (AUC) езомепразолу вдвічі.

У жодному із цих випадків корекція дози езомепразолу не потрібна.

Експериментальні дані на тваринах вказують, що НПЗП можуть підвищувати ризик судом, асоційованих з антибіотиками хінолінового ряду. Пацієнтам, які отримують хіноліни, може загрожувати ризик розвитку судом.

Взаємодія між препаратом та результатами лабораторних аналізів

Напроксен може знижувати агрегацію тромбоцитів та подовжувати час кровотечі. Про цей ефект слід пам’ятати при визначенні часу кровотечі.

Застосування напроксену може призвести до підвищення показників 17-кетогенних стероїдів у сечі внаслідок взаємодії між препаратом та/або його метаболітами з м-динітро-

бензолом, який застосовується в цьому аналізі. Хоча вимірювання 17- гідроксикортикосте-

роїдів (тест Портера-Зільбера) не змінюється штучним чином, рекомендовано тимчасове припинення терапії напроксеном за 72 години до виконання функціонального тесту з дослідження надниркових залоз, якщо буде використовуватися тест Портера-Зільбера.

Напроксен може негативно впливати на деякі аналізи 5-гідроксііндолоцтової кислоти в сечі.

Дозування для дорослих пацієнтів

Доза становить 1 таблетку (500 мг/20 мг) двічі на добу.

Застосування мінімальної ефективної дози протягом можливого найкоротшого періоду може мінімізувати небажані ефекти напроксену. У пацієнтів, які раніше не отримували терапію НПЗП, слід розглянути можливість призначення меншої добової дози напроксену або іншого НПЗП. Якщо загальна добова доза 1000 мг напроксену вважається невідповідною, слід застосовувати альтернативні схеми лікування.

Терапію слід продовжувати для досягнення індивідуальних цілей лікування, переглядати через однакові проміжки часу і відмінити у разі відсутності переваги.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з порушенням функції нирок

Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок Вімово слід застосовувати з обережністю та уважно спостерігати за функцією нирок. Слід розглянути можливість зниження загальної добової дози напроксену. Якщо загальна добова доза 1000 мг напроксену вважається невідповідною, необхідно застосовувати альтернативні схеми лікування. Препарат Вімово протипоказаний пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), оскільки у пацієнтів з тяжким порушенням ниркової функції та у пацієнтів, які перебувають на діалізі, спостерігалося накопичення метаболітів напроксену.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції печінки Вімово слід застосовувати з обережністю та слід уважно спостерігати за функцією печінки. Необхідно розглянути можливість зниження загальної добової дози напроксену. Якщо загальна добова доза

1000 мг напроксену вважається невідповідною, слід застосовувати альтернативні схеми лікування.

Препарат Вімово протипоказаний пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки, оскільки такі пацієнти не повинні отримувати більше 20 мг езомепразолу на добу.

Пацієнти літнього віку (старше 65 років)

Пацієнтам літнього віку загрожує підвищений ризик розвитку серйозних наслідків у вигляді небажаних реакцій. Якщо загальна добова доза 1000 мг напроксену вважається невідповідною (наприклад, при лікуванні пацієнтів літнього віку з порушеною функцією нирок або низькою масою тіла), слід застосовувати альтернативні схеми лікування.

Таблетку Вімово необхідно ковтати цілою, запиваючи її водою, та не ділити її на частини, не розжовувати та не роздавлювати.

Рекомендовано приймати Вімово щонайменше за 30 хвилин перед прийомом їжі.

Небажані реакції класифіковані за частотою та класом системи органів. Категорії частоти визначені згідно наступних позначень: дуже часто (> 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10 000); невідомо (неможливо встановити з наявних даних).

*визначене за допомогою запланованої стандартної ендоскопії

Опис окремих небажаних реакцій

Напроксен

Дані клінічних та епідеміологічних досліджень говорять про те, що застосування препаратів класу коксибів та деяких НПЗП (зокрема, у високих дозах та при довготривалій терапії) може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Хоча дані вказують на те, що застосування напроксену (в дозі 1000 мг на добу) може бути пов’язане з меншим ризиком, деякий ризик виключати не можна.

У зв’язку з терапією НПЗП повідомлялося про набряк, артеріальну гіпертензію та серцеву недостатність.

Найчастіше спостережувані небажані явища – з боку травного тракту. Можуть мати місце пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкові кровотечі, іноді летальні, зокрема у пацієнтів літнього віку. Після застосування препарату повідомлялося про нудоту, блювання, діарею, метеоризм, запор, диспепсію, біль у животі, мелену, блювання з кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона, рідше - гастрит.

Езомепразол був включений до складу Вімово з метою зниження частоти побічних ефектів напроксену з боку ШКТ, і було показано, що він суттєво знижує частоту розвитку виразок шлунка та/або виразок дванадцятипалої кишки та небажаних явищ з боку верхніх відділів ШКТ, пов’язаних із застосуванням НПЗП, порівняно з монотерапією напроксеном.

Відсутні клінічні дані про передозування Вімово.

Всі ефекти при передозуванні препарату, в першу чергу, відображають ефекти передозування напроксеном.

Симптоми

Пов’язані з передозуванням напроксеном

Виражене передозування напроксеном характеризується млявістю, запамороченням, сонливістю, болем в епігастральній ділянці, відчуттям дискомфорту в животі, печією, розладом травлення, нудотою, скороминущими змінами функції печінки, гіпопротромбінемією, порушенням функції нирок, метаболічним ацидозом, апное, дезорієнтацією або блюванням.

Може розвиватися шлунково-кишкова кровотеча. У рідкісних випадках можуть мати місце артеріальна гіпертензія, гостра ниркова недостатність, пригнічення дихання та кома. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні НПЗП, які можуть розвиватися у разі передозування. У кількох пацієнтів відзначалися судоми, але не зрозуміло, чи пов’язані були вони з медикаментозним лікуванням чи ні. Невідомо, яка доза препарату може бути небезпечною для життя.

Пов’язані з передозуванням езомепразолом

Симптоми, описані у зв’язку з навмисним передозування езомепразолу (досвід застосування доз більше 240 мг/добу є обмеженим), є транзиторні. Одноразовий прийом дози 80 мг не супроводжувався якими-небудь симптомами.

Лікування передозування

Передозування, пов’язане з напроксеном

Після передозування НПЗП пацієнтам необхідно призначити симптоматичну та підтримуючу терапію, особливо стосовно впливу на ШКТ та пошкодження функції нирок. Спеціальних антидотів не існує.

Гемодіаліз не знижує плазмову концентрацію напроксену через високий ступінь його зв’язування з білками плазми. Пацієнтам із симптомами та які оглянуті лікарем протягом 4 годин після прийому препарату або після великого передозування, може бути показано блювання та/або прийняття активованого вугілля (60-100 г - для дорослих, 1-2 г/кг - для дітей) та/або осмотичний проносний засіб. Форсований діурез, підлужування сечі або гемоперфузія можуть бути недоречними через високий ступінь зв’язування препарату з білками плазми крові.

Передозування, пов’язане з езомепразолом

Спеціальний антидот невідомий. Езомепразол значною мірою зв’язується з білками плазми, тому гемодіаліз не сприятиме швидкому виведенню препарату. Як і при будь-якому іншому передозуванні, лікування має бути симптоматичним із застосуванням загальних підтримуючих заходів.

Вагітність

Напроксен

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно вплинути на вагітність та/або на розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викиднів та розвитку серцевих патологій та гастрошизису після застосування інгібітору синтезу простагландинів протягом раннього періоду вагітності. Абсолютний ризик патологій серцево-судинної системи підвищувався від менше 1 % до приблизно 1,5 %. Вважається, що такий ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості лікування.

Езомепразол

Дані про застосування езомепразолу у вагітних жінок обмежені. Дані про застосування омепразолу, рацемічної суміші у більшої кількості вагітних пацієнток, отримані в результаті епідеміологічних досліджень, вказують на відсутність дії препарату, яка сприяє появі пороків розвитку у плода або токсичної дії на плід.

Протягом першого та другого триместрів вагітності Вімово не слід призначати, окрім випадків очевидної необхідності. У разі затосування Вімово жінкою, яка планує вагітність або упродовж першого та другого триместрів вагітності тривалість терапії повинна бути якомога меншою.

Протягом третього триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть призвести до розвитку у плода:

серцево-легеневої токсичності (з достроковим закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);

• порушення функції нирок, яка може прогресувати до ниркової недостатності з оліго- та багатоводдям;

у матері та новонародженого при застосуванні наприкінці вагітності до:

• можливого подовження часу кровотечі, антиагрегуючої дії, яка може виявлятися навіть при дуже низьких дозах;
• пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або подовження пологів.

Отже, Вімово протипоказаний протягом третього триместру вагітності.

Фертильність

Застосування НПЗП, наприклад напроксену, може порушити фертильність жінки. Не рекомендовано застосовувати препарат жінкам, які планують вагітність.

Період годування груддю

Вімово не слід застосовувати у період годування груддю.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 °C.

Зберігати в оригінальній упаковці в ретельно закритому флаконі для попередження потрапляння вологи.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 30 таблеток з модифікованим вивільненням у флаконі, що містить пакетик з вологопоглиначем-сілікагелем. По 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Инструкция для: Вимово табл. с модиф. высвоб. 500 мг + 20 мг фл. №30

Производитель: АстраЗенека АБ, Швеция

Фарм. группа: Нестероидные противовоспалительные средства. Производные пропионовой. Напроксен и эзомепразол.

Регистрация: UA/12928/01/01

МНН: Naproxen and esomeprazole

Код АТХ:

(M) Лекарственные средства для лечения заболеваний костно-мышечной системы

(M01) Противовоспалительные и противоревматические препараты

(M01A) Нестероидные противовоспалительные препараты

(M01AE) Производные пропионовой кислоты

(M01AE52) Напроксен, комбинации