Зидовудин табл. п / о 300 мг контейнер №60

діюча речовина: зидовудин;

1 таблетка містить 300 мг зидовудину;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, гіпромелоза, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, система для нанесення плівкового покриття: опадрі білий (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь 400).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, круглі, двоопуклі, білого кольору, з відбитком «D» з одного боку і відбитком «11» з іншого боку таблетки.

Фармакотерапевтична група

Противірусні препарати для системного застосування. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТХ J05A F01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Зидовудин є противірусним препаратом, активним відносно ретровірусів, включаючи вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

Проникаючи у клітину, препарат зазнає низку послідовних перетворень, які каталізуються ферментами клітини. На останньому етапі утворюється зидовудину трифосфат, який блокує синтез вірусної ДНК внаслідок конкурентної взаємодії зі зворотною транскриптазою ВІЛ.

Фармакокінетика.

Зидовудин добре абсорбується зі шлунково-кишкового тракту, його біодоступність становить 60–70%. Максимальна концентрація у плазмі крові при пероральному застосуванні Зидовудину в дозі 5 мг/кг кожні 4 години становить 7,1 мікроМ (1,9 мкг/мл). При внутрішньовенному введенні середній період напіввиведення – 1,1 години, середній загальний кліренс – 27,1 мл/хв/кг, об’єм розподілу – 1,61/кг. Кліренс зидовудину значно перевищує кліренс креатиніну, що є свідченням того, що суттєвим механізмом виведення є тубулярна секреція. Зидовудин проникає через плаценту, проявляється в амніотичній рідині та крові плода. Зв’язування з білками плазми крові відносно низьке (34–38%).

Застосовують у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами для лікування ВІЛ-інфекції у дітей та дорослих.

Застосовують у разі ВІЛ-позитивної реакції у вагітних (більше 14 тижнів вагітності) і для попередження передачі ВІЛ-інфекції від матері до плода та первинної профілактики ВІЛ-інфекції у новонароджених.

Гіперчутливість до зидовудину або до інших компонентів препарату.

Зидовудин протипоказаний пацієнтам з аномально низькою кількістю нейтрофілів (менше 0,75 · 10⁹/л) або аномально низьким рівнем гемоглобіну (менше 7,5 г/дл або 4,65 ммоль/л).

Зидовудин протипоказаний для лікування новонароджених із гіпербілірубінемією, які потребують додаткового відмінного від фототерапії лікування, або із підвищенням більше ніж у п’ять разів від норми рівня трансаміназ.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Зидовудин елімінується головним чином шляхом кон’югації у печінці до неактивного глюкуронідного метаболіту. Активні речовини, що також елімінуються шляхом печінкового метаболізму, особливо через глюкуронізацію, потенційно можуть затримувати метаболізм зидовудину. Взаємодії, описані нижче, не є вичерпними, але представляють класи медичних препаратів, при призначенні яких слід бути обережними.

Атоваквон. Інформації про вплив зидовудину на фармакокінетику атоваквану немає. Однак відповідно до фармакокінетичних даних атовакван уповільнює метаболізм зидовудину до його глюкуронідного метаболіту (AUC зидовудину збільшується на 33 %, а пік концентрації глюкуроніду у плазмі крові зменшується на 19 %). При дозуванні 500 або 600 мг/день протягом 3 тижнів лікування атоваквоном гострої пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii, у вкрай поодиноких випадках може збільшитися частота побічних ефектів, пов’язаних із вищим рівнем зидовудину у плазмі крові. При тривалому лікуванні атоваквоном слід дуже ретельно спостерігати за пацієнтом.

Кларитроміцин. Таблетки кларитроміцину зменшують абсорбцію зидовудину, тому варто дотримуватись двогодинного інтервалу між застосуванням цих засобів.

Ламівудин. Помірне збільшення С_max (28 %) зидовудину спостерігається при одночасному застосуванні з ламівудином, однак загальна концентрація (AUC) суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Фенітоїн. Повідомлялося про низький рівень фенітоїну у крові деяких хворих, які застосовували Зидовудин, хоча в одного хворого був виявлений високий рівень. Ці дані свідчать, що при одночасному застосуванні обох препаратів слід ретельно контролювати рівень фенітоїну.

Вальпроєва кислота, флюконазол або метадон. Було показано, що при сумісному застосуванні із зидовудином збільшується його AUC з відповідним зниженням кліренсу зидовудину. Оскільки дані обмежені, клінічна значущість його невідома. Пацієнт повинен знаходитись під пильним спостереженням для виявлення ознак токсичності зидовудину.

Пробенецид. За обмеженими даними, пробенецид збільшує середній період напіввиведення та площу під кривою концентрація/час для зидовудину шляхом зменшення глюкуронізації. Ниркова екскреція глюкуроніду (можливо, і самого зидовудину) зменшується у присутності пробенециду.

Пацієнти, які отримують обидва ці препарати, повинні знаходитись під наглядом для виявлення ознак гематологічної токсичності.

Рибавірин. Загострення анемії, пов’язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного режиму лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається нез’ясованим. Тому не рекомендується суміщати рибавірин та зидовудин. Лікар повинен замінити іншим відповідником зидовудин у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомою зидовудин індукованою анемією в анамнезі.

Рифампіцин. За обмеженими даними, сумісне застосування зидовудину та рифампіцину зменшує AUC зидовудину на 48 ± 34 %. Це може спричинити повну або часткову втрату ефективності зидовудину. Сумісного застосування зидовудину та рифампіцину слід уникати (див. розділ «Особливості застосування»), проте клінічне значення цього явища невідоме.

Ставудин. Зидовудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання ставудину при одночасному призначенні обох медичних препаратів. Тому ставудин не рекомендується поєднувати з зидовудином.

Інші взаємодії. Інші активні речовини, серед яких ацетилсаліцилова кислота, кодеїн, морфін, метадон, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин (перелік не обмежується лише цими препаратами), можуть впливати на метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації або прямого пригнічення печінкового мікросомального метаболізму. Тому потрібно враховувати можливість взаємодії при призначенні цих медичних препаратів, особливо для хронічного лікування, у комбінації з зидовудином.

Спільне застосування, здебільшого у гострих випадках, з потенційно нефротоксичними або мієлосупресивними препаратами (наприклад із системним пентамідином, дапсоном, піриметаміном, ко-тримоксазолом, амфотерицином, флуцитозином, ганцикловіром, інтерфероном, вінкристином, вінбластином і доксорубіцином) також може збільшувати ризик побічної дії зидовудину. Коли спільне застосування цих медичних препаратів є необхідним, слід ретельно контролювати функцію нирок і гематологічні параметри, у разі необхідності зменшувати дозу одного або кількох препаратів.

Для деяких хворих з опортуністичними інфекціями, які отримують зидовудин, стає доцільним профілактичне призначення їм антимікробних препаратів. Така профілактика може включати ко-тримоксазол, пентамідин у вигляді аерозолю, піриметамін та ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать, що при одночасному застосуванні цих препаратів не спостерігається збільшення частоти розвитку побічних реакцій на Зидовудин.

Особливості застосування

Хворих необхідно застерігати щодо одночасного самостійного застосування інших препаратів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Слід уникати одночасного застосування рифампіцину або ставудину із зидовудином.

Хворим необхідно повідомити, що лікування не запобігає трансмісії ВІЛ іншим особам при статевому контакті або контакті з зараженою кров’ю. Тому потрібно застосовувати відповідні заходи безпеки.

Зидовудин не виліковує ВІЛ-інфекцію, і у пацієнта залишається ризик розвитку хвороб, пов’язаних з пригніченням імунітету, включаючи опортуністичні інфекції та новоутворення. Хоча встановлено, що ризик розвитку опортуністичних інфекцій зменшується, даних про розвиток пухлин, включаючи лімфоми, недостатньо. За даними лікування пацієнтів з розвинутою стадією ВІЛ-хвороби, ризик розвитку лімфоми в них такий же, як і у пацієнтів, які не лікувалися зидовудином. У пацієнтів з початковою стадією ВІЛ-хвороби на тлі тривалого лікування зидовудином ризик розвитку лімфоми невідомий.

Вагітним, які вирішують питання про лікування зидовудином з метою запобігання ВІЛ-трансмісії до дитини, необхідно знати, що у деяких випадках, незважаючи на лікування, ВІЛ-трансмісія може відбутися.

Гематологічні побічні реакції.

У хворих із розвинутою стадією ВІЛ-хвороби на тлі лікування зидовудином можна очікувати виникнення анемії (зазвичай не раніше 6 тижнів від початку лікування, але зрідка виникає раніше), нейтропенії (зазвичай не раніше 4 тижнів від початку лікування, але іноді раніше) та лейкопенії (що є вторинною щодо нейтропенії). Це трапляється частіше при застосуванні високих доз (1200-1500 мг/добу) та у пацієнтів з низьким резервом кісткового мозку перед лікуванням, особливо при розвинутих стадіях ВІЛ-хвороби.

Слід ретельно контролювати гематологічні параметри. При розвинутій стадії ВІЛ-хвороби рекомендується аналіз крові робити не менше 1 разу на 2 тижні протягом перших 3 місяців лікування і не менше 1 разу на місяць у подальшому. У пацієнтів з ранніми стадіями ВІЛ-хвороби (коли резерв кісткового мозку ще задовільний) гематологічні побічні ефекти виникають нечасто. Залежно від клінічного стану пацієнта аналіз крові проводиться рідше, наприклад кожні 1-3 місяці.

При зниженні рівня гемоглобіну у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількості нейтрофілів у межах від 0,75 х 10⁹/л до 1 х 10⁹/л може бути необхідним зменшення дози до появи ознак відновлення кісткового мозку; інший спосіб прискорити одужання – коротка (2-4 тижні) перерва у лікуванні зидовудином. Відновлення кісткового мозку відбувається зазвичай протягом 2 тижнів, після чого можна знову розпочати терапію зидовудином у зменшених дозах. У разі значної анемії зменшення дози зидовудину не виключає необхідності гемотрансфузій (див розділ «Протипоказання»).

Лактоацидоз.

При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, зазвичай асоційованих із гепатомегалією та печінковим стеатозом. Більшість таких випадків спостерігалась у жінок. До ранніх симптомів (симптоматична гіперлактатемія) належать доброякісні гастроентерологічні симптоми (нудота, блювання та абдомінальний біль), неспецифічне нездужання, втрата апетиту, втрата маси тіла, респіраторні симптоми (швидке та/або глибоке дихання) або неврологічні симптоми (включаючи рухову слабість).

Лактоацидоз має високу летальність та може асоціюватися з панкреатитом, печінковою або нирковою недостатністю.

Лактоацидоз виникає звичайно після кількох або більше місяців лікування.

У разі появи симптоматичної гіперлактатемії та метаболічного/лактоацидозу, прогресуючої гепатомегалії або швидкого підвищення рівня амінотрансфераз лікування нуклеозидними аналогами слід припинити.

З обережністю слід призначати аналоги нуклеозидів для лікування будь-яких пацієнтів (особливо жінок з ожирінням) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику захворювань печінки та печінкового стеатозу (включаючи деякі медичні препарати та алкоголь). Особливий ризик становлять пацієнти, ко-інфіковані гепатитом С та які лікуються інтерфероном альфа та рибавірином.

За пацієнтами, які становлять підвищений ризик, необхідне подальше спостереження.

Мітохондріальні дисфункції. Було продемонстровано, шо нуклеотидні та нуклеозидні аналоги in vitro та in vivo спричиняють мітохондріальні порушення різного ступеня. Були повідомлення про мітохондріальні дисфункції у ВІЛ-негативних немовлят, які підпали під вплив нуклеозидних аналогів внутрішньоутробно або у постнатальному періоді. Серед побічних дій головним чином повідомлялося про гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпідемія). Ці явища часто носили транзиторний характер. Часто повідомлялося про пізні неврологічні порушення (гіпертонія, конвульсії, аномальна поведінка). Чи є неврологічні порушення транзиторними або постійними, наразі невідомо. Будь-яка дитина, навіть з ВІЛ-негативним статусом, яка підпала під вплив нуклеозидних або нуклеотидних аналогів внутрішньоутробно, має знаходитись під клінічним та лабораторним наглядом та повністю досліджена на можливість виникнення мітохондріальних дисфункцій у разі появи відповідних ознак та симптомів. Ці дані не впливають на чинні рекомендації щодо застосування антриретровірусної терапії вагітним жінкам для запобігання вертикальної трансмісії ВІЛ.

Ліпоатрофія.

Лікування зидовудином було пов’язано із втратою підшкірного жиру, що виникає у зв’язку з мітохондріальною токсичністю. Частота і тяжкість ліпоатрофії пов’язана з кумулятивним впливом. Втрата жиру є найбільш очевидною на обличчі, кінцівках та сідницях, цей процес не є оборотним при перериванні терапії зидовудином. Пацієнтів слід регулярно оглядати на наявність ознак ліпоатрофії під час терапії зидовудином та лікарськими засобами, що містять зидовудин. Терапію потрібно переключити на альтернативний режим, якщо є підозра на розвиток ліпоатрофії.

Вага та метаболічні показники.

Збільшення ваги і рівнів ліпідів та глюкози крові може спостерігатися під час антиретровірусної терапії. Такі зміни можуть бути пов’язані безпосередньо із хворобою або способом життя. Стосовно зниження рівня ліпідів, в деяких можно повязати із лікувальнням, в той же час, відносно збільшення ваги – немає ніяких переконливих доказів, що підтверджують зв'язок із будь-яким конкретним лікуванням. Для того щоб контролвати рівен ліпідів в крові та рівень глюкози, необхідно проводити відповідні дії, згідно із встановленим правилам лікування ВІЛ-інфекції. Ліпідні порушення слід корегувати відповідними клінічними заходами.

Хвороби печінки.

Кліренс зидовудину у пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності без цирозу (шкала Чайльда–П’ю 5–6) є подібним до такого, що спостерігається у здорових добровольців, тому змінювати дозу зидовудину не треба. Для пацієнтів з печінковою недостатністю від помірного до тяжкого ступеня (шкала Чайльда–П’ю 7–15) специфічних дозових рекомендацій зробити не можна через широку різноманітність експозиції зидовудину, що спостерігається, тому застосовувати зидовудин цій групі хворих не рекомендується.

Пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які лікуються комбінованою антиретровірусною терапією, мають підвищений ризик розвитку тяжких та потенційно летальних побічних ефектів з боку печінки. У разі сумісного застосування з іншими антивірусними препаратами для лікування гепатиту В і С слід звернутися до відповідної інструкції з медичного застосування цих препаратів.

Хворі з уже існуючим порушенням функції печінки, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищений ризик порушення функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії та мають знаходитися під медичним наглядом. У разі появи ознак погіршення хвороби печінки у таких пацієнтів слід зважити можливість перерви або припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Синдром імунного відновлення.

У ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запалення у відповідь на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Зазвичай такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища необхідно без затримки дослідити та при необхідності розпочати їх лікування.

У становленні імунного відновлення також повідомлялося про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса, поліоміозит та синдром Гійєна – Барре), хоча їх початок є більш варіабельним та може виникати через багато місяців після початку лікування та інколи мати нетипову картину.

Остеонекроз. Хоча етіологія остенекрозу вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, зловживання алкоголем, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу повідомлялися головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Пацієнтів слід попередити про необхідність звертатися за медичною допомогою у разі появи болю, ригідності у суглобах або рухових порушень.

Пацієнти, коінфіковані вірусом гепатиту С.

Загострення анемії, пов‘язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного режиму лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається нез‘ясованим. Тому не рекомендується поєднувати рибавірин та зидовудин. Лікар повинен замінити іншим відповідником зидовудин у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомою зидовудиніндукованою анемією в анамнезі.

Терапію зидовудином має починати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Застосування дорослим і дітям, маса тіла яких становить не менше 30 кг: рекомендованою дозою зидовудину у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами є 300 мг 2 рази на добу.

Застосування дітям: дітям, які не в змозі ковтати таблетки, слід застосовувати іншу лікарську форму препарату (зидовудин, розчин оральний, по 50 мг / 5мл).

Попередження трансмісії від матері до плода

Було встановлено, що ефективними є такі режими дозування зидовудину.

Рекомендована доза препарату для вагітних жінок (вагітність понад 14 тижнів) – 600 мг на добу перорально (300 мг 2 рази на добу) до початку пологів. Під час пологів зидовудин призначати внутрішньовенно у дозі 2 мг/кг маси тіла протягом 1 години з наступною внутрішньовенною інфузією по 1 мг/кг/год до моменту перерізання пуповини.

Новонародженим зидовудин призначати у вигляді розчину орального у дозі 2 мг (0,2 мл)/кг маси тіла перорально, кожні 6 год, починаючи з перших 12 годин після народження і до досягнення віку 6 тижнів (наприклад, немовляті з масою тіла 3 кг слід призначити 0,6 мл розчину орального кожні 6 годин). Немовлятам, яким неможливо давати препарат перорально, слід призначати зидовудин внутрішньовенно у дозі 1,5 мг/кг маси тіла протягом 30 хв кожні 6 годин.

Під час запланованого кесаревого розтину інфузію слід розпочати за 4 години до операції. При хибних пологах інфузію зидовудину слід припинити.

Ниркова недостатність

Для хворих на тяжку ниркову недостатність (кліренс креатиніну < 10 мл/хв) (300-400 мг на добу). Подальша корекція дози може бути необхідною на підставі гематологічних показників та клінічної відповіді.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз суттєво не впливають на виведення зидовудину, але збільшують виведення глюкуроніду зидовудину. Для хворих з термінальною стадією ниркової недостатності, які знаходяться на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, рекомендованою дозою є 100 мг кожні 6 або 8 годин.

Печінкова недостатність

У хворих на цироз печінки спостерігається акумуляція зидовудину, оскільки знижується ступінь глюкуронізації. Може бути необхідною корекція дози, але з огляду на недостатність даних чітких рекомендацій зробити не можна. При відсутності контролю за рівнем зидовудину у плазмі крові слід фіксувати ознаки непереносимості і коригувати дозу або збільшувати інтервал між дозами.

Корекція дози для пацієнтів з гематологічними побічними реакціями

Для пацієнтів, рівень гемоглобіну яких зменшується у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів у межах від 0,75 х 10⁹/л до 1,0 х 10⁹/л, може бути необхідним зменшення дози або перерва у лікуванні зидовудином.

Хворі літнього віку

Фармакокінетику зидовудину у хворих віком старше 65 років не вивчали, тому спеціальних даних немає. Проте ця група пацієнтів потребує особливої уваги, оскільки з віком погіршується функція нирок і змінюються гематологічні показники. Рекомендується відповідний контроль перед і під час застосування зидовудину.

Діти. Препарат призначають пацієнтам з масою тіла не менше 30 кг, враховуючи неможливість забезпечення дози менше 300 мг (див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Характер побічної дії у дітей та дорослих подібний.

З боку крові і лімфатичної системи.

Часто: анемія (що може потребувати гемотрансфузій), нейтропенія та лейкопенія.

Частіше це зустрічається при застосуванні високих доз (1200-1500 мг на добу) та у пацієнтів з розвинутими стадіями ВІЛ (особливо при поганому резерві кісткового мозку до початку лікування), переважно у хворих з кількістю CD4+ клітин менше 100/мм³. У зв’язку з цими побічними ефектами може виникнути потреба у зменшенні дози або у відміні терапії (див. розділ «Особливості застосування»). Частота нейтропенії збільшується також у пацієнтів, у яких на початку лікування зидовудином були знижені кількість нейтрофілів, рівень гемоглобіну та вітаміну В₁₂ у сироватці крові.

Нечасто: тромбоцитопенія та панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку.

Рідко: істинна еритроцитарна аплазія.

Дуже рідко: апластична анемія.

Метаболізм і розлади травлення.

Часто: гіперлактатемія.

Рідко: лактоацидоз (див. розділ «Особливості застосування»), анорексія.

Перерозподіл/кумуляція жирових відкладень на тілі (див. розділ «Особливості застосування»). Частота виникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну антиретровірусну комбінацію препаратів.

З боку психіки.

Рідко: неспокій та депресія.

Неврологічні реакції.

Дуже часто: головний біль.

Часто: запаморочення.

Рідко: безсоння, парестезія, сонливість, зниження розумової діяльності, судоми.

З боку серцево-судинної системи.

Рідко: кардіоміопатія.

З боку системи дихання.

Нечасто: задишка.

Рідко: кашель.

З боку травної системи.

Дуже часто: нудота.

Часто: блювання, біль у животі та діарея.

Нечасто: метеоризм.

Рідко: пігментація слизової оболонки рота, порушення смаку та диспепсія, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи.

Часто: підвищення рівня печінкових ферментів та білірубіну.

Рідко: печінкові дисфункції, такі як тяжка гепатомегалія зі стеатозом.

З боку шкіри та підшкірної тканини.

Нечасто: висипання та свербіж.

Рідко: пігментація нігтів та шкіри, кропив’янка, підвищена пітливість.

З боку скелетно-м’язової системи.

Часто: міалгія.

Нечасто: міопатія.

З боку сечовидільної системи.

Рідко: часте сечовиділення.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: гінекомастія.

Загальні реакції та реакції у місті введення препарату.

Часто: погане самопочуття.

Нечасто: пропасниця, генералізований біль та астенія.

Рідко: озноб, біль у грудях, грипоподібний синдром.

За даними клінічних досліджень, частота випадків нудоти та інших побічних ефектів, що часто зустрічаються, послідовно зменшується з часом після перших тижнів лікування Зидовудином.

Побічні ефекти при попередженні материнсько-ембріональної трансмісії.

У плацебо-контрольованому дослідженні (ACTG 076) Зидовудин у рекомендованих дозах добре переносився вагітними жінками. Частота побічних ефектів була такою ж самою, як і в групі, що одержувала плацебо.

За даними цього ж дослідження, рівень гемоглобіну у немовлят, які лікувались зидовудином, був трохи нижчий, ніж у плацебо-групі, але гемотрансфузія не була потрібна. Анемія минала через 6 тижнів після завершення лікування Зидовудином. Інші побічні ефекти та зміни лабораторних даних були подібні у плацебо-групі і групі, що лікувалась зидовудином. Віддалені результати впливу препарату на плід та немовля невідомі.

При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, інколи летальні, асоційовані з тяжкою гепатомегалією та печінковим стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»).

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з перерозподілом (ліподистрофія) жирових відкладень на тілі у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, включаючи зменшення периферичних та підшкірних жирових відкладень на обличчі, збільшення інтраабдомінальних та вісцеральних жирових відкладень, гіпертрофію молочних залоз та кумуляцію жиру у дорсоцервікальних ділянках (горб бізона).

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеролемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ «Особливості застосування»).

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

Під час лікування зидовудином може втрачатися підшкірний жир: найбільше це видно на обличчі, кінцівках та сідницях. Пацієнтів, які отримують Зидовудин, необхідно перевіряти на ознаки ліпоатрофії. У разі виявлення ознак ліпоатрофії лікування зидовудином необхідно припинити (див. розділ «Особливості застосування»).

Збільшення ваги і рівнів ліпідів та глюкози крові може спостерігатися під час антиретровірусної терапії (див. розділ «Особливості застосування»).

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлялося про випадки остеонекрозу, головним чином у пацієнтів з підтвердженими ризик-факторами, запущеною ВІЛ-хворобою або довготривалою антиретровірусною терапією. Частота виникнення цього побічного ефекту невідома (див. розділ «Особливості застосування»).

Симптоми. Специфічних симптомів гострого передозування зидовудину, окрім тих, що наведені у розділі «Побічні реакції» (підвищена втомлюваність, головний біль, блювання, поодинокі випадки гематологічних змін), немає. За даними повідомлення, коли рівень зидовудину у крові пацієнта після прийому невизначеної кількості зидовудину перевищував терапевтичний рівень більш ніж у 16 разів, короткострокових клінічних, біохімічних або гематологічних наслідків не було ідентифіковано.

Лікування: у разі передозування необхідно ретельно обстежити пацієнта на виявлення ознак токсичності (див розділ «Побічні реакції») та призначити відповідну підтримуючу терапію.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз мають обмежений ефект на виведення зидовудину, але прискорюють виведення його глюкуронідного метаболіту.

Фертильність

Даних про вплив зидовудину на жіночу фертильність немає. Встановлено, що зидовудин не впливає на кількість, морфологію та рухливість сперматозоїдів у чоловіків.

Вагітність

Було встановлено, що зидовудин проникає крізь плаценту у людини. Згідно з обмеженими даними щодо застосування Зидовудину у період вагітності, приймати препарат до 14 тижнів вагітності слід лише тоді, коли потенційна користь для матері буде вищою за можливий ризик для плода.

Існують повідомлення про помірне транзиторне підвищення рівня сироваткового лактату, що може бути наслідком мітохондріальної дисфункції у новонароджених і немовлят, на яких мали вплив інгібітори зворотної транскриптази нуклеозидів під час знаходження у череві матері або під час пологів. Клінічне значення цього невідоме. Існують також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, напади та інші неврологічні захворювання. Однак причинний взаємозв’язок між цими випадками та впливом інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів під час знаходження в череві матері або під час пологів не встановлений. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусних препаратів вагітним з метою запобігання вертикальній трансмісії ВІЛ.

Материнсько-ембріональна трансмісія

За даними клінічного дослідження ACTG 076 було показано, що застосування зидовудину жінками після 14 тижнів вагітності із супутнім лікуванням їхніх новонароджених немовлят значно зменшувало рівень материнсько-ембріональної трансмісії ВІЛ (23 % передачі інфекції у групі плацебо порівняно з 8 % у групі, що лікувалася зидовудином). Лікування пероральним Зидовудином починалося між 14 та 34 тижнями вагітності та тривало до початку пологів. Під час пологів зидовудин застосовували внутрішньовенно. Новонароджене немовля отримувало зидовудин перорально до віку у 6 тижнів. Дитину, яка не могла приймати перорально зидовудин, лікували препаратом внутрішньовенно.

За даними іншого клінічного дослідження застосування лише перорального зидовудину з 36-го тижня до пологів суттєво зменшувало рівень материнсько-ембріональної трансмісії ВІЛ (19 % передачі інфекції у групі плацебо порівняно з 9 % у групі, що лікувалась Зидовудином). Жодна з матерів у цьому дослідженні не годувала груддю свою дитину.

Віддалених даних про вплив зидовудину на плід та немовля немає. Базуючись на даних досліджень канцерогенності та мутагенності на тваринах, ризик канцерогенезу в людини не може бути виключений. Важливість цих даних відносно інфікованих і неінфікованих немовлят, які лікуються зидовудином, невідома. Однак вагітним, які вирішують лікуватися зидовудином, необхідно знати про це.

Період годування груддю.

Експерти охорони здоров’я рекомендують ВІЛ-інфікованим жінкам по можливості утримуватися від годування груддю, щоб запобігти передачі ВІЛ. Після застосування одноразової дози зидовудину 200 мг ВІЛ-інфікованим жінкам середня концентрація препарату в грудному молоці та сироватці крові була приблизно однаковою. Враховуючи, що зидовудин і вірус проникають у грудне молоко, жінкам, які приймають зидовудин, не рекомендується годувати дітей груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Досліджень з вивчення впливу зидовудину на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами не проводили. Фармакологія зидовудину не дає підстав очікувати будь-який негативний вплив. Але, незважаючи на це, слід завжди мати на увазі загальний стан пацієнта та профіль побічних ефектів препарату при вирішенні питання про можливість виконання цих видів діяльності.

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С, в оригінальній упаковці.

Термін придатності

3 роки.

Упаковка

По 60 таблеток у пластиковому контейнері з кришечкою та з контролем першого розкриття, по 1 пластиковому контейнеру в картонній пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Инструкция для: Зидовудин табл. п / о 300 мг контейнер №60

Производитель: Ауробиндо Фарма Лтд., Индия

Фарм. группа: Противовирусные средства для системного применения. Противовирусные препараты прямого действия.

Регистрация: UA/4793/01/01

МНН: Zidovudine

Код АТХ:

(J) Противомикробные лекарственные средства для системного использования

(J05) Антивирусные препараты для системного применения

(J05A) Антивирусные препараты прямого действия

(J05AF) Нуклеозидные и нуклеотидные ингибиторы обратной транскриптазы

(J05AF01) Зидовудин