Чому свята не завжди радісні – і це нормально

У медіа та соцмережах свята майже завжди виглядають однаково: усміхнені люди, затишні домівки, родинні зустрічі, смачні страви та відчуття щастя, яке ніби має з’явитися саме собою. Ця «ідеальна» картинка створює враження, що святкові дні обов’язково мають бути радісними, теплими й наповненими позитивними емоціями.

Але реальність часто виглядає інакше. Замість піднесення може з’являтися втома, смуток, тривога, стрес, бо внутрішня порожнеча. Хтось не відчуває святкового настрою зовсім, хтось ловить себе на думці, що радість не приходить, навіть якщо «все для цього є». І тоді до складних почуттів додається ще одне – нерозуміння: чому так, і що зі мною не так.

Святковий настрій не з’являється за розкладом і не вмикається разом із гірляндами. Емоції не підкорюються календарю, а внутрішній стан людини формується під впливом досвіду, втрат, стресу та реальних життєвих обставин.

Важливо сказати прямо: відсутність радості у свята – не ознака слабкості, невдячності чи «неправильності». Це нормальна людська реакція, яка має право на існування, особливо у складні часи.

     ЗМІСТ:

Свята як емоційний тригер

Святкові дні рідко створюють емоції з нуля – значно частіше вони підсилюють те, що вже є всередині. Якщо людина почувається виснаженою, тривожною або сумною, атмосфера свята не обов’язково це «виправляє». Навпаки, у періоди, коли очікується радість, складні емоції можуть відчуватися ще гостріше. Свята не є гарантією позитивного настрою – вони лише збільшують емоційну гучність.

Особливо помітним стає контраст між зовнішнім святом і внутрішнім станом. Довкола – прикрашені вулиці, привітання, гучні тости, а всередині – порожнеча, напруження або смуток. Цей розрив може викликати відчуття відчуженості, ніби людина «випала» зі спільного настрою. У такі моменти легко подумати, що з тобою щось не так, хоча насправді це природна реакція на перевантаження, втому або пережитий стрес.

До цього часто додається почуття провини за «неправильні» емоції. Суспільні установки на кшталт «треба радіти», «це ж свято» або «у багатьох ще гірше» змушують знецінювати власний стан. Людина починає не лише сумувати чи тривожитися, а й соромитися цих почуттів. Та емоції не стають менш реальними від того, що їх забороняють. Визнання своїх переживань – це перший крок до внутрішньої рівноваги, навіть якщо ці переживання далекі від святкового образу.

Святкування під час війни в Україні

Для багатьох українців святкові дні вже давно перестали бути періодом безтурботності. Постійний стрес, погані новини, повітряні тривоги створюють фоновий стрес, який не зникає навіть у дні, що традиційно вважалися часом відпочинку. Організм перебуває у режимі напруження, а нервова система не встигає відновлюватися. У таких умовах очікувати стабільного піднесеного настрою, нажаль, не варто.

До цього додаються втрати близьких, розлука з родиною, вимушене переселення. Для когось свята проходять з порожнім місцем за столом, для когось – далеко від дому, до якого поки що немає можливості повернутися. Звичні традиції руйнуються або стають болісним нагадуванням про те, що змінилося назавжди. Емоційний біль у такі моменти закономірно виходить на перший план.

Окрема сумна реальність – це свята без тих, хто на фронті або не поруч. Навіть якщо є зв’язок, фізична відсутність рідних відчувається особливо гостро саме у святкові дні. Радість змішується з тривогою, страхом і безсиллям, а іноді – повністю зникає, поступаючись місцем напруженому очікуванню новин.

У цьому контексті радість може здаватися недоречною, ніби вона суперечить тому, що відбувається навколо. Це відчуття не є проявом черствості чи песимізму. Воно є логічною реакцією на колективну травму та тривалий досвід небезпеки. 

Усвідомлення того, що стриманість, смуток або емоційна тиша у свята під час війни – нормальні й зрозумілі, допомагає зменшити внутрішній тиск і дозволити собі бути в реальності, а не в нав’язаному образі «святкового настрою».

Чи обов’язково святкувати «як раніше»

У складні періоди життя природно виникає запитання: чи потрібно зберігати святкові традиції у тому вигляді, в якому вони існували раніше. Зміна традицій – це не зрада пам’яті й не ознака байдужості, а форма психологічної адаптації до нових обставин. Людина інтуїтивно шукає способи зменшити внутрішнє напруження, і коригування звичних ритуалів може стати одним з таких способів.

Багато хто обирає тихе, стримане або символічне святкування: без гучних застіль, зайвих витрат і зовнішньої демонстративності. Це може бути свічка, короткий дзвінок близькій людині, спільна вечеря у вузькому колі або навіть кілька хвилин тиші. Такі формати дозволяють зберегти сенс свята без додаткового емоційного перевантаження.

Важливо також визнати, що відмова від свят зовсім – це теж нормальний вибір. Не всі мають ресурс святкувати і не всі цього хочуть. Відмова від святкування не означає втрату надії чи відмову від життя. Іноді це спосіб подбати про себе, дати простір почуттям і не примушувати себе до стану, якого наразі немає.

Святкування не повинно бути обов’язком або випробуванням на «правильність». Кожна людина має право проживати ці дні у власному темпі — так, як дозволяє внутрішній стан і життєві обставини.

Свята як простір для надії, а не радості

У складні часи свята не завжди можуть бути джерелом радості, але вони можуть залишатися простором для надії. Надія не вимагає піднесеного настрою чи постійного оптимізму. Вона може бути тихою, стриманою і майже непомітною. Надія у здатності прожити день, підтримати себе і зберегти зв’язок з реальністю.

Перший крок до цього – дозвіл на різні емоції. Сум, тривога, розгубленість, злість або внутрішня порожнеча не суперечать святковим дням. Вони відображають досвід, який проживає людина останнім часом. Коли зникає внутрішня заборона на «неправильні» почуття, а разом із нею і відчуття самотності у власних переживаннях.

Важливу роль відіграють маленькі опори та прості ритуали. Це можуть бути звичні дії, які дають відчуття стабільності: теплий чай, коротка прогулянка, запалена свічка, кілька хвилин тиші або щоденний контакт із близькою людиною. Такі ритуали не зобов’язують до радості, але допомагають відчути ґрунт під ногами.

Не менш значущою є підтримка без примусу до радості. Справжня підтримка не потребує слів «усе буде добре» чи вимоги триматися. Іноді достатньо просто бути поруч, вислухати, не знецінюючи чужий стан. У такому просторі свята перестають бути випробуванням і стають можливістю для спокійної присутності з іншими та з собою.

Отже, свята не зобов’язані приносити лише радість. Нормалізація складних емоцій у святковий період допомагає прийняти себе і свої переживання без провини та самокритики. Смуток, тривога чи втома не роблять свято менш важливим – вони лише відображають реальність, у якій ми живемо.

Особливо це актуально під час війни в Україні. Святкування в такі часи – це зовсім інший досвід. Вони можуть бути стриманими, тихими або символічними, і це нормально. Не існує «правильного» способу святкувати: важливо знайти власний ритм і дати собі право на будь-які почуття.

Здоров'я безцінно – бережіть себе!
Моя Аптека – з любов'ю та турботою.