Синдром вцілілого: почуття провини за свою безпеку

Сьогодні жоднен регіон України неможливо вважати повністю безпечним через війну з російськими загарбниками. Окупанти порушують усі можливі міжнародні закони ведення військових дій та гуманітарні права людини. Вони завдають ударів по мирних містах та об'єктах цивільної інфраструктури. Ракетні та авіаційні атаки можуть бути скоєні на великій відстані від безпосередніх місць ведення боїв.

Війна змушує терміново змінювати свої плани та використати всі можливі шанси на виживання. Одним доводиться залишати під обстрілами свої будинки, близьких людей, домашніх улюбленців, та їхати до більш спокійних міст або навіть країн. При цьому в інших такої можливості не має, і вони продовжують перебувати в небезпечній для життя обстановці. У такій ситуації ті українці, які опинилися в безпеці, все частіше починають відчувати провину за власний порятунок, коли інші їхні співвітчизники ховаються в метро від ракет та гинуть на фронті. Психологи називають це синдромом вцілілого. З цієї публікації ви дізнаєтеся чи нормально відчувати такі почуття, які ознаки синдрому вцілілого, як він впливає на здоров'я і як з ним впоратися?

Що таке «синдром вцілілого»?

Термін «синдром вцілілого» (Survivor Syndrome) був придуманий у 1960-х роках німецько-американським психіатром та психоаналітиком Вільямом Г. Нідерландом. Спочатку цей термін використовували для жертв Голокосту за часів Другої світової війни. На той час Нідерланд обстежив сотні психологічно травмованих євреїв, які пережили нацистські переслідування фашистської Німеччини, у рамках вимог щодо відшкодування збитків. Майже 80% жертв повідомляли про серйозне почуття провини за своє виживання. У своїй книзі «Наслідки переслідування: синдром вціліого – вбивство душі», він резюмував причини виникнення цього психологічного стану наступним чином:

• Життя в атмосфері постійної загрози, спочатку незрозумілої, безіменної, а потім загибелі, що наближається;
• Супутнє цьому фізичне та психічне зношування людини загалом;
• Часта гостра небезпека смерті та страх смерті;
• Невизначеність усіх міжособистісних відносин та контактів;
• Беззахисне існування у постійному стані повного чи майже повного безправ'я;
• Заповнення ментального его безперервними публічними та особистими образами, підозрами, наклепами та звинуваченнями, знову ж таки без можливості вдатися до офіційного правового захисту.

Пізніше термін «синдром того, хто вижив» набув більш широкого поширення і став застосовуватися для тих, хто пережив різні трагічні події: стихійні лиха, землетруси, епідемії, дорожньо-транспортні пригоди, авіакатастрофи, військові конфлікти.

В основі цього лежить загальний механізм порівняння з оточуючими: я живий, а ти загинув. Або у дещо видозміненій формі: я у безпеці, а тобі загрожує небезпека для життя. У процесі цих роздумів людина безуспішно намагається раціоналізувати та зрозуміти, чому і навіщо вона залишилася живою, а інші загинули. Інший вважає, що він міг би зробити більше для порятунку інших. А є й ті люди, які відчувають вину за те, що інша людина загинула, рятуючи їхні життя.

Згідно з медичним довідником діагнозів DSM-5 синдром вцілілого вважається лише одним із симптомів посттравматичного стресового розладу (ПТСР), хоча раніше вважався окремим діагнозом. Його можна розглядати як один із когнітивних та пов'язаних з настроєм симптомів ПТСР, який включає спотворене почуття провини та негативні думки про себе. У міру того, як дослідники більше дізнаються про цей стан, стає ясно, що він надзвичайно складний і сильно варіює від однієї людини до іншої, особливо щодо інтенсивності та тривалості. Однак важливо відзначити, що люди можуть відчувати провину і без посттравматичного стресового розладу або навпаки: у них може бути ПТСР без почуття провини вцілілого.

Майже всі жертви посттравматичного стресового розладу (ПТСР) відчувають почуття провини і неповноцінності, коли переглядають свою поведінку під час подій, що травмували їх. Чим важчий посттравматичний стресовий розлад, тим сильніше почуття провини. Військовослужбовці у бою неодноразово опиняються у ситуації, коли їм доводиться порушувати основні, соціальні та особисті стандарти, щоб вижити. Озираючись назад, вони засуджують себе за таку поведінку, яка вимагалася від них, щоб вижити.

Синдром вижив як захисний механізм для організму

Вину можна розглядати як один з інструментів для виживання. Чим важче вина, тим важча безпорадність. Почуття провини замінює почуття безпорадності в момент інциденту та спогад про це почуття. Людина часто вважає за краще відчувати вину, ніж безпорадність. Легше змиритися з думкою, що можеш щось зробити, ніж визнати реальність повної безпорадності, повної втрати контролю за своїм життям. Вина також слугує самопокаранням.

Не менш важливо те, що почуття провини перешкоджає забуттю травматичної події, тим самим не дозволяючи їй втратити зміст. Жертва відчуває, що має присвятити своє життя пам'яті та скорботі, послужити живою пам'яттю тих страшних подій. Це замінює її думки про самогубство, яке стане в такому разі безглуздим. Вина також може бути зрозуміла як спроба винести уроки з події і, таким чином, допоможе знайти відчуття контролю над ситуацією.

Ознаки синдрому того, хто вижив

Вина за власне виживання відноситься до важких людських емоцій і спрямована на те, як потерпілий поводився у надзвичайній ситуації, при цьому жорстко критикуючи себе за дії, які він вчинив, або за бездіяльність. Хоча почуття провини того, хто залишився живим, може проявлятися у різних людей по-різному, найчастіше воно пов'язане з почуттями страху, приреченості, смутку, шоку, апатії, а іноді навіть з почуттям відповідальності. Тут є ще один вид страху – соціологічний. Він заснований на страху бути засудженим у суспільстві за те, що людина опинилась у сприятливіших умовах, за що її побратими можуть вважати людину зрадником і змінити своє ставлення на негативне. Розуміння того, як розвивається почуття провини того, хто вижив, як з ним впоратися і де шукати лікування, необхідно для подолання цього складного синдрому.

Фахівці умовно поділяють симптоми даного діагнозу на фізіологічні та психологічні, які часто імітують симптоми ПТСР:

Симптоми та їхня виразність відрізнятимуться у різних людей залежно від складності травматичної події, яку вони пережили. Стан може посилюватися при перегляді стрічки новин та соціальних мереж, розповідях інших жертв про їхні травмуючі історії. Синдром вцілілого може вплинути на життя і здоров'я людини, тому вимагає від нєї самої або її близьких пошуку способів допомогти впоратися з почуттям провини.

Як впоратися з почуттям провини вцілілого?

Як відомо, перший крок до вирішення проблеми полягає у визнанні її існування. І ця ситуація не є винятком. Дуже важливо, щоб людина з ознаками синдрому, що вижила, дійсно визнала, що вона страждає від почуття провини. Заради себе та своїх близьких важливо знайти способи впоратися із цим станом, оскільки він негативно впливає на повсякденне життя та продуктивність праці. Самобічування у глобальному сенсі ніколи і ні для кого не принесе користі. Натомість є безліч способів надати допомогу нужденним та бути корисним для своєї країни та суспільства. Тому важливо знайти в собі сили і почати справлятися з станом, що руйнує психіку, на ранньому етапі, поки симптоми не погіршилися.

Одужання у кожної людини займає різну кількість часу. Симптоми у деяких людей значно покращуються або зникають протягом року, тоді як у інших симптоми зберігаються триваліший час. Стратегії подолання травматичної події завжди вимагають допомоги та підтримки сім'ї та друзів. Після визнання проблеми створення сильної спільноти підтримки має друге вирішальне значення для перспективи одужання та зниження ризику рецидиву. Виділити час, щоб оплакати втрату тих, хто загинув у цій події, може бути складно, проте це є важливою частиною процесу подолання. У певному сенсі, тільки після прийняття травми є сенс рухатися вперед.

На жаль, не існує чарівної пігулки або одного виду психотерапії, які могли б зняти емоційний біль. У деяких випадках може знадобитися тривалий курс прийому антидепресантів або інших фармацевтичних препаратів, особливо якщо у людини виникла сильна тривожність, депресія або панічні атаки. У разі суїцидальних думок і реальних спроб накласти на себе руки, знадобиться додаткове спеціалізоване клінічне лікування.

Поговори з собою, як зі своїм найкращим другом

По-перше, важливо поговорити з самим собою в момент виникнення почуття провини, так само, якби ви говорили з кимось, кого любите. Подумайте, що ви сказали б людині, яка бореться з подібними симптомами, щоб підтримати її. Те саме застосуйте і до себе.

Виділіть час, щоб погорювати

Ми часто не дозволяємо собі відчувати слабкість, але важлива частина роботи з емоціями – це прожити і відчути їх. Вина того, хто вижив – це емоція, пов'язана з горем. Тому важливо знайти час та сили у собі, щоб пережити своє горе.

Займіться буденними справами

Якщо ви відчуваєте, що ситуація виходить з-під контролю і почуття неконтрольовано захоплюють всю вашу свідомість, занурення у справи може допомогти впоратися з цим. Можна займатися повсякденними справами, що подобаються або раніше подобалися. Це може бути прибирання будинку, приготування їжі, біг, йога, робота на земельній ділянці, турбота про дітей або вихованців. Ви також можете знайти втіху читання або малювання. Що б не допомагало вам повернути відчуття балансу, додайте це до свого порядку денного.

Пам'ятайте, що ви не самотні

Хоча може здатися, що ви самотні у своїх почуттях, але багато людей насправді солідарні з вами. Кожен з нас із чимось бореться, і багато хто з нас бореться з тим самим. Поділіться своїми думками та почуттями з тим, кому довіряєте. Стародавня мудрість свідчить, що розділена з кимось скорбота насправді є скорботою, розділеною навпіл. Говорячи з кимось про свій стан, ми почуваємося менш ізольованими.

Допомагайте іншим людям

Синдром того, хто вижив, часто пов'язаний з жалем про неможливість допомогти тому, хто постраждав або помер. Тому найкращий спосіб впоратися із почуттям провини – це волонтерство. Допомагайте біженцям, робіть посильні пожертвування грошей у фонди на потреби нашої армії, поширюйте правдиву інформацію, боріться з дезінформацією, використовуйте свої професійні навички для допомоги країні. Не знецінюйте свої зусилля, навіть якщо це просто емоційна допомога потерпілим чи оплата податків до бюджету.

Бережіть себе

Люди, які мають ознаки синдрому вцілілого, часто схильні нехтувати турботою про себе. Це може бути пов'язане з тривогою або депресією, необґрунтованим зразком мислення, який змушує людину вважати, що вона недостойна будь-якої турботи. Турбота про себе дуже важлива, особливо за часів емоційних труднощів. Дотримуйтесь збалансованої дієти, відпочивайте, намагайтеся медитувати або вести щоденник.

Змиріться з тим, що відповідей може не бути

Ми всі хочемо знати, чому щось сталося саме так, а чи не інакше. Який у цьому прихований сенс? Мучимо свій розум, намагаючись це зрозуміти. Але, на жаль, іноді відповідей просто немає. Можливо, ми ніколи не дізнаємося, чому ракета впала саме тут і зараз, ніколи не зможемо зрозуміти, чому одні живуть, а інші вмирають. Не губіться в численних «чому» — натомість зосередьтеся на тому, щоб прожити своє життя повною мірою, щоб вшанувати пам'ять тих, чиє життя обірвалося.

Синдром того, хто вижив – це одна з форм горя. У цьому немає нічого поганого, і це нормальна реакція на жахливі події, які відбуваються в нашій країні. Проте, не можна залишатися у цьому стані. Почніть своє одужання з роботи над собою і своїми думками, а потім пустіть свої сили на допомогу нужденним, щоб упоратися з руйнівним почуттям провини.

Здоров'я безцінно – бережіть себе!
Моя Аптека – з любов'ю та турботою.
Слава Україні!