Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер табл. 10 мг + 4 мг блистер №30

таблетки 5 мг/4 мг

діючі речовини: амлодипін, периндоприл;

1 таблетка містить 5 мг амлодипіну (еквівалентно 6,935 мг амлодипіну безилату) та 4 мг периндоприлу (у формі периндоприлу трет-бутиламіну);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 112), целюлоза мікрокристалічна (тип 14), калію полакрилін, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат;

таблетки 5 мг/8 мг

діючі речовини: амлодипін, периндоприл;

1 таблетка містить 5 мг амлодипіну (еквівалентно 6,935 мг амлодипіну безилату) та 8 мг периндоприлу (у формі периндоприлу трет-бутиламіну);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 112), целюлоза мікрокристалічна (тип 14), калію полакрилін, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат;

таблетки 10 мг/4 мг

діючі речовини: амлодипін, периндоприл;

1 таблетка містить 10 мг амлодипіну (еквівалентно 13,870 мг амлодипіну безилату) та 4 мг периндоприлу (у формі периндоприлу трет-бутиламіну);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 112), целюлоза мікрокристалічна (тип 14), калію полакрилін, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат;

таблетки 10 мг/8 мг

діючі речовини: амлодипін, периндоприл;

1 таблетка містить 10 мг амлодипіну (еквівалентно 13,870 мг амлодипіну безилату) та 8 мг периндоприлу (у формі периндоприлу трет-бутиламіну);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 112), целюлоза мікрокристалічна (тип 14), калію полакрилін, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості

таблетки 5 мг/4 мг: білі або майже білі, круглі, пласкі таблетки, з гравіюванням “CH3” з одного боку;

таблетки 5 мг/8 мг: білі або майже білі, круглі, пласкі таблетки, з гравіюванням “CH4” з одного боку;

таблетки 10 мг/4 мг: білі або майже білі, круглі, пласкі таблетки, з гравіюванням “CH5” з одного боку;

таблетки 10 мг/8 мг: білі або майже білі, круглі, пласкі таблетки, з гравіюванням “CH6” з одного боку.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) в комбінації з антагоністами кальцію. Код АТХ C09B B04.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер – комбінація периндоприлу, інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту і амлодипіну, блокатора кальцієвих каналів дигідропіридинової групи.

Периндоприл

Периндоприл – інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (ангіотензинперетворювальний фермент, АПФ). Перетворювальний фермент, або кіназа, ? це екзопептидаза, яка робить можливим перетворення ангіотензину І у судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також спричиняє розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв’язку на вивільнення реніну) та знижує секрецію альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїн-кінінової системи (і, таким чином, також призводить до активації системи простагландинів). Цей механізм дії зумовлює зниження артеріального тиску інгібіторами АПФ і частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад кашлю).

Периндоприлу трет-бутиламін діє через свій активний метаболіт – периндоприлат. Інші метаболіти не демонструють активності в інгібуванні АПФ в експериментальних умовах.

Артеріальна гіпертензія

Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при всіх ступенях артеріальної гіпертензії: легкій, помірній та тяжкій; зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається у хворого як у положенні лежачи, так і у положенні стоячи.

Периндоприл зменшує опір периферичних судин, що призводить до зниження артеріального тиску. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень.

Як правило, збільшується і нирковий кровотік, тоді як швидкість клубочкової фільтрації (ШКР) зазвичай не змінюється.

Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому та зберігається щонайменше 24 години: співвідношення Т/Р (мінімальна ефективність/максимальна ефективність упродовж доби) периндоприлу становить 87-100 %.

Артеріальний тиск знижується швидко. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця та зберігається без тахіфілаксії.

У разі припинення застосування периндоприлу ефекту відміни не виникає.

Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

Відомо, що периндоприл має судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій.

Комбінована терапія з тіазидним діуретиком має адитивний синергічний ефект. Комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика також зменшує ризик гіпокаліємії, спричиненої діуретиком.

Серцева недостатність

У відомих експериментальних дослідженнях застійна серцева недостатність була спричинена перев’язуванням коронарної артерії; продемонстровано, що периндоприл зменшує гіпертрофію міокарду та надлишок субендокардіального колагену, відновлює співвідношення міозину до ізоензиму та знижує частоту виникнення реперфузійних аритмій.

Периндоприл зменшує роботу серця шляхом зменшення перед- та після навантаження на серце.

Відомо, що дослідження з участю пацієнтів із серцевою недостатністю продемонстрували:

• зменшення тиску наповнення правого та лівого шлуночків,
• зниження системного периферичного опору,
• збільшення серцевого індексу та покращення серцевого викиду,

Відомо, що у ході порівняльних досліджень перше призначення 2 мг периндоприлу пацієнтам із серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня не було пов’язано з будь-яким достовірним зниженням артеріального тиску порівняно з таким при застосуванні плацебо.

Амлодипін

Амлодипін – блокатор повільних кальцієвих каналів, похідне дигідропіридину, який блокує надходження іонів кальцію через мембрани в гладку мускулатуру міокарда і судин.

Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин.

Амлодипін розширює периферичні артеріоли і, таким чином, знижує загальний периферичний опір судин (ЗПОС), тобто постнавантаження. Оскільки ЧСС залишається стабільною, зменшення постнавантаження призводить до зниження потреби міокарда в енергії та кисні.

Амлодипін розширює основні коронарні артерії та артеріоли, у т. ч. в ішемізованих зонах міокарда, що призводить до збільшення надходження кисню в міокард у хворих з вазоспастичною стенокардією (стенокардією Принцметала або варіантною стенокардією).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією разова добова доза амлодипіну забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у положенні пацієнта лежачи, так і стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не спричинює різкого зниження артеріального тиску.

У пацієнтів зі стенокардією прийом разової добової дози амлодипіну збільшує загальний час виконання фізичного навантаження, затримує час настання нападу стенокардії та розвиток депресії сегмента ST (на 1 мм), знижує частоту нападів стенокардії та застосування нітрогліцерину.

Амлодипін не виявляє несприятливого впливу на обмін речовин і рівень ліпідів плазми крові і може призначатися пацієнтам з бронхіальною астмою, цукровим діабетом і подагрою.

Амлодипін в комбінації з периндоприлом достовірно знижує частоту нападів стенокардії, ризик розвитку інфаркту міокарда та інсульту, а також серцево-судинну смертність.

Фармакокінетика.

Фармакокінетичні властивості периндоприлу та амлодипіну не змінюються порівняно з їх окремим застосуванням.

Периндоприл

Абсорбція.

Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години. Період напіврозпаду периндоприлу у плазмі крові становить 1 годину.

Периндоприл є проліками. 27 % загальної кількості прийнятого периндоприлу визначається в крові у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту – периндоприлату, препарат утворює 5 метаболітів, які є неактивними. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому.

Прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу у периндоприлат, отже, зменшується його біодоступність, тому добову дозу периндоприлу трет-бутиламіну рекомендується приймати одноразово вранці перед їдою.

Відзначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові.

Розподіл.

Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування периндоприлату з білками плазми крові становить 20 %, головним чином ? з ангіотензинперетворювальним ферментом, але цей показник є дозозалежним.

Виведення.

Периндоприлат виводиться із сечею. Період остаточного напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин. Стадія рівноважної концентрації у плазмі крові настає через 4 дні від початку лікування.

Особливі групи пацієнтів.

Виведення периндоприлату уповільнюється у пацієнтів літнього віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю. Рекомендовано підбирати дозу для пацієнтів з нирковою недостатністю, враховуючи ступінь недостатності (кліренсу креатиніну).

Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв.

Кінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс периндоприлу зменшується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким хворим не потрібно коригувати дозу (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»).

Амлодипін

Всмоктування і метаболізм. Амлодипін добре всмоктується зі шлунково-кишкового тракту, досягаючи Cmax в крові приблизно через 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність препарату становить 64-80 %. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Амлодипін значною мірою метаболізується в печінці до утворення неактивних метаболітів.

Розподіл. Зв'язування з білками плазми становить приблизно 97,5 %.

Виведення. T1/2 становить 35-50 годин. 60 % прийнятої дози виводиться з сечею у вигляді метаболітів, 10 % – у вигляді незміненого амлодипіну.

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів. У пацієнтів літнього віку кліренс амлодипіну знижується, що супроводжується збільшенням площі під кривою «концентрація – час» (AUC) і T1/2.

У хворих з нирковою недостатністю та порушеннями функції печінки виведення амлодипіну сповільнюється.

Артеріальна гіпертензія та/або стабільна ішемічна хвороба серця – для заміни терапії у пацієнтів, стан яких піддається адекватному контролю за допомогою амлодипіну та периндоприлу, що приймаються одночасно у тих же дозах.

• підвищена чутливість до периндоприлу або до будь-якого іншого інгібітору АПФ, амлодипіну, або до похідних дигідропіридину, а також до будь-якої з допоміжних речовин препарату;
• ангіоневротичний набряк, пов’язаний із застосуванням інгібітору АПФ в анамнезі;
• спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділи «Застосування у період вагітності або годування груддю» та «Особливості застосування»);
• одночасне застосування з іншими препаратами, які містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам, хворим на цукровий діабет, пацієнтам з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»);
• екстракорпоральне лікування призводить до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями;
• значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки;
• тяжка артеріальна гіпотензія;
• шок (у т. ч. кардіогенний);
• обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад стеноз аортального клапана тяжкого ступеня);
• нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметала);
• гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда (протягом перших 28 днів);
• період годування груддю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Усі застереження щодо взаємодій, які пов'язані з кожним з компонентів препарату, стосуються також препарату Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер.

Для периндоприлу

Лікарські засоби, які спричиняють гіперкаліємію

Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарин, імуносупресори, такі як циклоспорин, такролімус, триметоприм. Одночасний прийом вказаних лікарських засобів може збільшити ризик виникнення гіперкаліємії.

Одночасне застосування протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Відомо, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоціюється з більш високою частотою побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Аліскірен.

Одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном протипоказано для пацієнтів, хворих на цукровий діабет, або пацієнтів з порушеною функцією нирок з огляду на підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, кардіоваскулярної захворюваності і летальності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Екстракорпоральне лікування.

Екстракорпоральне лікування призводить до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такими як високопроточні мембрани для діалізу або гемофільтрації (наприклад, поліакрилові мембрани) та для аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстран сульфатом, що може призвести до підвищення ризику виникнення тяжких анафілактоїдних реакцій (див. розділ «Протипоказання»). У разі необхідності такого лікування слід розглянути можливість використання діалізних мембран різного типу або призначення різних класів антигіпертензивних препаратів.

Одночасне застосування не рекомендоване (див. розділ «Особливості застосування»).

Аліскірен.

Одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном у будь-яких інших пацієнтів не рекомендоване.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецептору ангіотензину.

За даними літератури відомо, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках з ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Естрамустин.

Підвищується ризик виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (набряк Квінке, ангіоедема).

Калійзберігаючі діуретики (наприклад, триамтерен, амілорид), солі калію.

Можливе виникнення гіперкаліємії (у т.ч. летальної), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Вищезазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Однак, якщо одночасне призначення вищезазначених речовин є необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий моніторинг калію плазми крові. Щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності (див. розділ «Одночасне застосування, яке потребує особливої уваги»).

Літій.

При застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію можливе оборотне підвищення концентрації літію у плазмі та, відповідно, підвищення ризику його токсичної дії. Не рекомендується застосовувати периндоприл з препаратами літію. У разі доведеної необхідності такого призначення обов’язково ретельно контролювати рівень літію у плазмі крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Рацекадотрил.

Відомо, що лікування інгібіторами АПФ (наприклад, периндоприлом) може спричинити розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик може збільшуватися при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який використовується для лікування гострої діареї).

Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус).

Пацієнти, які одночасно застосовують інгібітори mTOR, можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

Одночасне застосування, що потребує особливої уваги.

Протидіабетичні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби).

Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найбільш вірогідно цей ефект може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Баклофен.

Посилюється антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати артеріальний тиск та функцію нирок, у разі необхідності слід провести корекцію дози антигіпертензивних засобів.

Діуретики.

У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо у тих, у кого порушений водно-електролітний обмін, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки відміні діуретика, підвищенню об’єму циркулюючої крові або споживанню солі перед початком терапії периндоприлом, яку слід розпочинати з низьких доз та поступово їх збільшувати.

При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або необхідно призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням.

При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика.

У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон).

У разі одночасного застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ необхідно мати на увазі, що:

• у випадку недотримання рекомендацій щодо призначення даної комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) під час лікування пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ-ІV класу за NYHA та фракцією викиду < 40 %, які попередньо лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком;
• перед призначенням такої комбінації слід упевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності;
• рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включно з ацетилсаліциловою кислотою ≥ 3 г/добу. Можливе послаблення антигіпертензивного ефекту під час одночасного застосування інгібіторів АПФ з НПЗЗ, такими як: ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗЗ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призвести до збільшення ризику погіршення функції нирок, у тому числі імовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід відновити водний баланс та надати рекомендації щодо контролю функції нирок одразу після початку комбінованої терапії та при подальшому лікуванні.

Одночасне застосування, яке потребує уваги.

Антигіпертензивні засоби та вазодилататори.

Одночасне застосування антигіпертензивних засобів може підвищити гіпотензивний ефект периндоприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами, або з іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску.

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин).

У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ, можливе підвищення ризику виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептидилпептидази-IV (ДПП-IV).

Одночасне застосування деяких знеболювальних, трициклічних антидепресантів або антипсихотиків з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Симпатоміметики можуть послабляти антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.

Золото.

Нітратоподібна реакція (симптомами є: почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) зустрічається рідко у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, та ін’єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат).

Для амлодипіну

Одночасний прийом не рекомендований

Дантролен: слід уникати комбінованого призначення амлодипіну та дантролену у зв'язку з ризиком розвитку фібриляції шлуночків з можливим летальним наслідком.

Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендовано уникати застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, схильним до злоякісної гіпертермії пацієнтам та при лікуванні злоякісної гіпертермії..

Грейпфрутовий сік: не рекомендується одночасно застосовувати амлодипін та грейпфрути або грейпфрутовий сік, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність амлодипіну може підвищуватись, що, в свою чергу, призводить до посилення гіпотензивної дії.

Одночасний прийом, який вимагає особливої уваги

Індуктори цитохрому СYРЗА4 (рифампіцин, препарати звіробою звичайного (Hypericum perforatum), карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон) призводять до зниження плазмової концентрації амлодипіну. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні амлодипіну з індукторами СYРЗА4, при необхідності дозу амлодипіну можна скоригувати.

Інгібітори протеаз, азольні протигрибкові засоби, такі як ітраконазол, кетоконазол, макроліди, такі як еритроміцин чи кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до збільшення плазмової концентрації амлодипіну, що також може призвести до підвищення ризику виникнення гіпотензії та розвитку побічних реакцій. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні амлодипіну з інгібіторами СYРЗА4, при необхідності слід коригувати дозу амлодипіну.

Прийом супутніх препаратів, на які слід звернути увагу

У зв'язку з ризиком розвитку артеріальної гіпотензії та погіршення функції міокарда у пацієнтів з латентною або неконтрольованою серцевою недостатністю необхідна обережність при призначенні бета-адреноблокаторів (бісопролол, карведилол, метопролол) з препаратом Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер. Крім того, бета-адреноблокатори можуть мінімізувати рефлекторні симпатичні механізми у разі гемодинамічного перевантаження.

Інші комбінації

Амлодипін у монотерапії можна безпечно застосовувати разом з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для сублінгвального застосування, дигоксином, варфарином, аторвастатином, силденафілом, антацидними препаратами (гідроксид алюмінію, гідроксид магнію, симетикон), циметидином, НПЗП, антибіотиками та пероральними гіпоглікемічними препаратами.

При цьому цільові дослідження, проведені для деяких препаратів, не показали впливу на амлодипін:

• при одночасному прийомі амлодипіну з циметидином фармакокінетичні властивості амлодипіну не змінюються;
• при одночасному прийомі силденафілу та амлодипіну обидва лікарські засоби незалежно один від одного знижують артеріальний тиск;

Крім того, цільові дослідження, проведені для деяких лікарських препаратів, показали, що амлодипін не впливає на фармакокінетичні властивості цих препаратів:

• аторвастатин: при одночасному прийомі багаторазової дози 10 мг амлодипіну з 80 мг аторвастатину не спостерігалося значної зміни фармакокінетичних параметрів аторвастатину в рівноважній концентрації;
• дигоксин: при одночасному прийомі амлодипіну з дигоксином у здорових добровольців не спостерігалося зміни рівня дигоксину в плазмі або ниркового кліренсу дигоксину;
• варфарин: при одночасному прийомі з амлодипіном у здорових добровольців не

спостерігалось істотної зміни впливу варфарину на протромбіновий час. При одночасному прийомі амлодипіну з варфарином протромбіновий час не змінювався;

• циклоспорин: досліджень взаємодій циклоспорину та амлодипіну при застосуванні здоровим добровольцям або в інших групах не проводилося, за винятком застосування пацієнтам із трансплантованою ниркою, у яких спостерігалося мінливе підвищення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому на 0–40 %). Для пацієнтів із трансплантованою ниркою, які застосовують амлодипін, слід розглянути можливість моніторингу концентрацій циклоспорину та, за необхідності, знизити дозу циклоспорину;
• симвастатин: одночасне застосування багаторазових доз амлодипіну 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг призводило до збільшення експозиції симвастатину на 77 % порівняно із застосуванням лише симвастатину. Для пацієнтів, які застосовують амлодипін, дозу симвастатину слід обмежити до 20 мг на добу.
• такролімус: існує ризик підвищення рівнів такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном, однак фармакокінетичний механізм такої взаємодії повністю не встановлено. Щоб уникнути токсичності такролімусу, при супутньому застосуванні амлодипіну, потрібен регулярний моніторинг рівнів такролімусу в крові та, за необхідності, корекція дозування.

Одночасний прийом, який вимагає особливої уваги

Баклофен посилює антигіпертензивний ефект препарату Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер (необхідно проводити контроль артеріального тиску, функції нирок і коригувати дозу препарату Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер).

Прийом супутніх препаратів, на які слід звернути увагу

Одночасний прийом препарату Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер з гіпотензивними препаратами інших груп (наприклад бета-адреноблокаторами, вазодилататорами, нітрогліцерином, іншими нітратами) може призвести до посилення антигіпертензивного ефекту.

Кортикостероїди та тетракозактид знижують антигіпертензивну дію препарату Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер (затримка води і солі, спричинена дією кортикостероїдів).

Комбінований прийом з альфа-блокаторами (празозин, алфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин), анестезуючими препаратами, трициклічними антидепресантами, антипсихотичними препаратами може призвести до посилення антигіпертензивного ефекту і підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії.

Аміфостин посилює антигіпертензивну дію амлодипіну.

Особливості застосування

Усі застережні заходи, які стосуються окремих компонентів, також стосуються комбінації препаратів амлодипін і периндоприл.

Для периндоприлу

Стабільна ішемічна хвороба серця

Якщо впродовж першого місяця лікування периндоприлом спостерігався епізод нестабільної стенокардії (будь-якої тяжкості), необхідно ретельно зважити співвідношення ризик/користь перед тим, як вирішувати питання про продовження терапії.

Артеріальна гіпотензія

Прийом інгібіторів АПФ може спричинити зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігається рідше у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією, та є більш вірогідною у пацієнтів з гіповолемією, у тих, хто приймає діуретики, або дотримуються дієти з обмеженням кількості солі, у пацієнтів на діалізі, у пацієнтів з діареєю або блюванням, або у пацієнтів з тяжкою ренін-залежною артеріальною гіпертензією (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»). Симптоматична артеріальна гіпотензія є більш вірогідною у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю з супутньою нирковою недостатністю або без неї. Симптоматична артеріальна гіпотензія, імовірніше, виникає у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають великі дози петльових діуретиків, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Для зниження ризику симптоматичної артеріальної гіпотензії на початку терапії та на етапі підбору доз пацієнтам необхідно перебувати під ретельним медичним наглядом (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Побічні реакції»). Такі самі застереження існують для пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може спричинити виникнення інфаркту міокарда або інсульту.

При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення та у разі необхідності ввести внутрішньовенно 0,9 % (9 мг/мл) розчин натрію хлориду. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, який зазвичай можна застосовувати без будь-яких перешкод після відновлення об’єму крові та підвищення артеріального тиску.

У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском периндоприл може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Цей ефект є передбачуваним і зазвичай не потребує відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може з’явитися необхідність зниження дози або відміни препарату.

Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).

Ниркова недостатність

У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу слід підбирати відповідно до кліренсу креатиніну пацієнта (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), а далі − залежно від відповіді на терапію. Стандартною практикою для таких пацієнтів є контроль рівня калію та креатиніну (див. розділ «Побічні реакції»).

У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку застосування інгібіторів АПФ, може призвести до порушення функції нирок, у деяких випадках – із виникненням гострої ниркової недостатності, яка зазвичай є оборотною.

У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігалося збільшення рівнів сечовини крові та креатиніну у сироватці крові, які зазвичай поверталися до норми після припинення лікування. Це особливо стосується пацієнтів із нирковою недостатністю. При наявності супутньої реноваскулярної гіпертензії ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності підвищується. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря, з маленьких доз та обережно титрувати дози. З огляду на вищесказане, лікування діуретиками може сприяти виникненню артеріальної гіпотензії, тому їх потрібно відмінити та проводити моніторинг функції нирок у перші тижні лікування периндоприлом.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких до початку лікування не було виявлено реноваскулярних захворювань, розвивалося підвищення сечовини крові та креатиніну сироватки крові, зазвичай незначне та тимчасове, особливо коли периндоприл призначали одночасно з діуретиком. Але це більш характерно для пацієнтів з уже існуючою нирковою недостатністю. Може стати необхідним зниження дози та/або відміна діуретика та/або периндоприлу.

Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі

У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран та приймають супутню терапію інгібіторами АПФ, виникали реакції анафілактичного типу. Тому для таких пацієнтів необхідно прийняти рішення щодо використання іншого типу діалізних мембран або іншого класу антигіпертензивних засобів.

Реноваскулярна гіпертензія.

У разі призначення інгібіторів АПФ пацієнтам з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки підвищується ризик виникнення гіпотензії та ниркової недостатності (див. розділ «Протипоказання»). Сприятливим фактором може бути лікування діуретиками. Втрата функції нирок може проявлятися мінімальними змінами у рівні креатиніну сироватки крові навіть у пацієнтів зі стенозом артерії однієї з нирок.

Пацієнти після трансплантації нирки

Досвід застосування периндоприлу пацієнтам після нещодавно перенесеної трансплантації нирки відсутній.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу (див. розділ «Побічні реакції»).

Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно терміново відмінити прийом препарату і встановити відповідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У тих окремих випадках, коли набряк розповсюджується лише у зоні обличчя та губ, стан пацієнта, як правило, покращується без лікування. Призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення симптомів.

Ангіоневротичний набряк, пов'язаний із набряком гортані, може призвести до летальних наслідків. У випадках, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань, що спричиняє обструкцію дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнтам слід перебувати під ретельним медичним наглядом до повного зникнення симптомів та стабілізації стану.

Пацієнти, які в анамнезі мали ангіоневротичний набряк, що не був пов'язаний з прийомом інгібітору АПФ, знаходяться у групі підвищеного ризику щодо виникнення ангіоедеми під час прийому інгібітору АПФ (див. розділ «Протипоказання»).

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів спостерігався біль у животі (з нудотою або блюванням чи без них); у деяких випадках не спостерігалося попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку був встановлений під час комп’ютерної томографії черевної порожнини або ультразвукового дослідження, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Інтестинальний ангіоневротичний набряк необхідно виключити під час проведення диференційної діагностики у пацієнтів з болем у животі, які приймають інгібітори АПФ.

Пацієнти, які одночасно лікуються інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом), можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика, з порушенням функції дихання або без) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ)

Зрідка у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ) з використанням декстрану сульфату можуть виникнути небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ при проведенні десенсибілізуючої терапії із застосуванням лікарських засобів, що містять бджолину отруту, можуть виникати анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібітору АПФ, але реакції можуть виникнути знову при необережному проведенні провокаційних проб.

Печінкова недостатність

У рідкісних випадках у пацієнтів на тлі прийому інгібітору АПФ розвивається синдром, що починається з холестатичної жовтяниці й підвищення рівня печінкових ферментів та прогресує до фульмінантного некрозу печінки, а іноді – до летального наслідку. Механізм розвитку даного синдрому невідомий. Таким пацієнтам необхідно припинити прийом інгібітору АПФ, пройти відповідне медичне обстеження та отримати лікування (див. розділ «Побічні реакції»).

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія

Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та при відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозами, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом або прокаїнамідом або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо на тлі існуючого порушення функції нирок. Іноді у таких пацієнтів можуть розвиватися серйозні інфекції, які у поодиноких випадках не відповідають на інтенсивну антибіотикотерапію. У таких пацієнтів при застосуванні периндоприлу слід періодично контролювати кількість лейкоцитів крові; а також пацієнти мають знати, що необхідно негайно повідомляти про будь-які ознаки інфекційного захворювання (біль у горлі, пропасниця).

Расовий фактор

Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси, ніж у пацієнтів інших рас. Що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові пацієнтів з артеріальною гіпертензією з цієї популяції.

Кашель

Повідомлялося про виникнення стійкого непродуктивного кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Такий кашель припиняється після відміни препарату. Кашель, спричинений прийомом інгібіторів АПФ, потрібно враховувати під час проведення диференційної діагностики кашлю.

Хірургічне втручання/анестезія

Периндоприл може блокувати вторинне утворення ангіотензину ІІ у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну у пацієнтів при хірургічному втручанні або під час проведення анестезії препаратами, що спричиняють гіпотензію. Препарат слід відмінити за один день до хірургічного втручання. У разі виникнення артеріальної гіпотензії, якщо вважається, що вона спричинена зазначеним механізмом, стан хворого можна нормалізувати шляхом збільшення об’єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів з факторами ризику на тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік (> 70 років), цукровий діабет, такі інтеркурентні стани як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм, або інших препаратів, які спричиняють підвищення концентрації калію в сироватці крові (наприклад гепарину). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо пацієнтам із порушенням функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозну, іноді летальну аритмію. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю та з частим моніторингом рівня калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Цукровий діабет

Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або отримують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глікемії впродовж першого місяця терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій

Зазвичай одночасне застосування літію та периндоприлу не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Калійзберігаючі препарати, харчові добавки, що містять калій або замінники солі з калієм

Одночасне застосування периндоприлу з калійзберігаючими препаратами або харчовими добавками, що містять калій, не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Наявні повідомлення щодо виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, інсульту, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у т.ч. гострої ниркової недостатності), особливо при одночасному прийомі препаратів, що впливають на РААС. Комбінація інгібітору АПФ (іАПФ) з блокатором рецепторів ангіотензину ІІ (БРА) або з аліскіреном, враховуючи подвійну блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, не рекомендована.

Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2) одночасний прийом з аліскіреном протипоказаний (див розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідатимуть на лікування антигіпертензивними препарами, які діють шляхом інгібування ренін-ангіотензинової системи. Тому призначення даного лікарського засобу не рекомендоване.

Для амлодипіну

Безпечність та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не оцінювалися.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Подібно до всіх блокаторів кальцієвих каналів, період напіввиведення амлодипіну збільшується у пацієнтів з порушенням функції печінки. Пацієнтам з порушенням функції печінки необхідно дотримуватися обережності і проводити ретельний моніторинг рівня печінкових ферментів.

Пацієнти із серцевою недостатністю

Амлодипін з обережністю призначають при серцевій недостатності в зв'язку з можливим ризиком розвитку набряку легенів та серцево-судинних подій у майбутньому.

Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер слід приймати внутрішньо по 1 таблетці 1 раз на добу, бажано вранці, перед їдою.

Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер із фіксованою дозою компонентів не підходить для початкової терапії.

При необхідності коригування дози, її можна змінити або підібрати шляхом індивідуального титрування окремих компонентів з урахуванням показань для застосування, перебігу захворювання та показників артеріального тиску.

Максимальна добова доза – 1 таблетка Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер 10 мг/8 мг на добу.

Пацієнти з порушенням функції нирок і пацієнти літнього віку

Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер можна призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну (КК)

≥ 60 мл/хв.

Для пацієнтів з КК <60 мл/хв рекомендується індивідуальне титрування дози окремих компонентів. Між зміною плазмової концентрації амлодипіну і ступенем порушення ниркової функції кореляції не спостерігається.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Режим дозування для пацієнтів з порушенням функції печінки не встановлений. У зв'язку з цим слід дотримуватися обережності при прийомі препарату Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер.

Діти

Ефективність та безпеку застосування препарату Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер у дітей віком до 18 років не встановлено, тому препарат призначати дітям не рекомендується.

Частота побічних реакцій приведена окремо для периндоприлу і амлодипіну.

Побічні реакції, зазначені нижче, представлені за класами систем органів відповідно до класифікації MedDRA та за частотою виникнення: дуже часті (≥1/10), часті (від ≥1/100 до <1/10), нечасті (від ≥1/1 000 до <1/100), поодинокі (від ≥1/10 000 до <1/1 000), рідкісні (<1/10 000), частота невідома (не може бути оцінена виходячи з наявних даних).

* включно з диплопією

** внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів високого ризику

*** включно з брадикардією, шлуночковою тахікардією та мерехтінням передсердь

**** обличчя, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані

***** головним чином на початку лікування

****** у більшості випадків супроводжується холестазом

******* цитолітичний або холестатичний

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після схвалення лікарського засобу дозвільними органами є важливою процедурою. Це дозволяє здійснювати постійний моніторинг співвідношення «користь/ризик» застосування цього лікарського засобу. Медичним працівникам рекомендовано повідомляти про усі підозрювані побічні реакції через національні системи повідомлень.

Немає інформації про передозування комбінації амлодипін/периндоприл.

Для периндоприлу

Є обмежені відомості щодо навмисного передозування периндоприлу у людини. Симптоми, асоційовані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, циркуляторний шок, порушення балансу електролітів, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легень, тахікардію, відчуття серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривожність і кашель.

При передозуванні рекомендується проведення внутрішньовенної інфузії з фізіологічним розчином. При артеріальній гіпотензії, яка триває, слід перевести пацієнта в горизонтальне положення, при цьому голова повинна бути дещо нижче ніг. Також рекомендується інфузія з ангіотензином II і/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Периндоприл можна вивести із системного кровотоку шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). У випадку розвитку брадикардії, рефрактерної до проведеної терапії, слід застосувати електрокардіостимуляцію. Необхідно проводити постійний моніторинг життєво важливих функцій, рівня електролітів у плазмі крові та концентрації креатиніну.

Для амлодипіну

Є обмежені дані щодо навмисного передозування амлодипіну у людини. Велике передозування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації з подальшою вираженою і, можливо, тривалою системною артеріальною гіпотензією включно з шоком із летальним наслідком. Також можлива поява рефлекторної тахікардії. Артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, вимагає моніторингу в кардіологічному відділенні інтенсивної терапії. Застосування судинозвужувальних препаратів може сприяти відновленню тонусу судин і артеріального тиску при відсутності протипоказань до застосування таких препаратів. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може сприяти полегшенню симптомів блокади кальцієвих каналів. У деяких випадках може бути корисним промивання шлунка.

Амлодипін не виводиться з системного кровотоку шляхом діалізу.

Вагітність.

Застосування препарату Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер протипоказано вагітним та жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування препаратом Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим антигіпертензивним лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним (див. розділ «Протипоказання»).

Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності немає; однак не можна виключати невелике підвищення цього ризику. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності призводить до фетотоксичності (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо жінка приймала інгібітор АПФ під час ІІ триместру вагітності, рекомендовано провести ультразвукове обстеження функцій нирок та кісток черепа новонародженого. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ у період вагітності, мають знаходитися під ретельним наглядом через можливість виникнення артеріальної гіпотензії.

Годування груддю

Невідомо, чи проникають периндоприл трет-бутиламін та амлодипін у грудне молоко, тому препарат протипоказано застосовувати у період годування груддю. У період годування груддю бажано призначити альтернативне лікування з більш дослідженим профілем безпеки, особливо у період годування новонародженого або недоношеного немовляти (див. розділ «Протипоказання»).

Фертильність.

Повідомлялося про те, що в деяких пацієнтів, які отримують блокатори «повільних» кальцієвих каналів, спостерігалися оборотні біохімічні зміни у голівках сперматозоїдів. Клінічні дані щодо можливого впливу амлодипіну на фертильність обмежені.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Периндоприл не має прямого впливу на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Але в окремих пацієнтів можуть розвиватися реакції, пов’язані з гіпотензією, особливо на початку терапії або при одночасному застосуванні разом з іншими антигіпертензивними препаратами. Пацієнтам слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, оскільки під час лікування може виникати запаморочення і спостерігатися втомлюваність (див. розділ «Побічні реакції»).

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від впливу світла та вологи. Для лікарського засобу не потрібні спеціальні температурні умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній упаковці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Інструкція для: Амлодипін-Периндоприл-Ріхтер табл. 10 мг + 4 мг блистер №30

Виробник: Гедеон Ріхтер, ВАТ, Угорщина

Фарм. група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) в комбінації з антагоністами кальцію.

Реєстрація: UA/13159/01/04

МНН: Perindopril and amlodipine

Код АТХ:

(C) Лікарські засоби для лікування захворювань серцево-судинної системи

(C09) Препарати, які вливають на ренін-ангіотензинову систему

(C09B) Інгібітори АПФ, комбінації

(C09BB) Інгібітори АПФ та блокатори кальцієвих каналів

(C09BB04) Периндоприл та амлодипін