Бетфер -1А р-н д/ін. 12000000 МО шприц №10

діюча речовина: interferon beta-1а;

1 ампула (флакон) містить 6 000 000 МО (22 мкг) або 12 000 000 МО (44 мкг), або 1 шприц містить 12 000 000 МО (44 мкг) рекомбінантного інтерферону бета-1а людини;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), альбумін людини, натрію ацетат, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора жовтувата злегка опалесціююча рідина.

Фармакотерапевтична група

Імуностимулятори. Інтерферони. Інтерферон бета-1а.

Код АТХ L03A B07.

Фармакологічні властивості

Інтерферони є групою ендогенних глікопротеїнів, яким притаманні імуномодулюючі, противірусні та антипроліферативні властивості. Рекомбінантний інтерферон бета-1а являє собою амінокислотну послідовність, ідентичну природному людському інтерферону бета, яку одержують з використанням клітин ссавців (яєчники китайського хом’яка). Безпеку та ефективність інтерферону бета-1а оцінювали у хворих із рецидивуючим розсіяним склерозом при введенні в дозі 12 000 000 МО 3 рази на тиждень. Інтерферон бета-1а в дозі 12 000 000 МО знижував частоту (приблизно на 30 % протягом 2 років) і тяжкість рецидивів захворювання. За 4 роки зниження середньої частоти загострень становило 22 % у хворих, які одержували лікування порівняно з пацієнтами, які протягом 2 років одержували плацебо, а наступні 2 роки по 6 000 000 МО або 12 000 000 МО Інтерферону бета-1а.

Механізм дії інтерферону бета-1а при розсіяному склерозі вивчений ще не в повному обсязі. Відомо, що інтерферон бета-1а сприяє обмеженню уражень центральної нервової системи (ЦНС), які є основою захворювання. Концентрації інтерферону бета після підшкірного і внутрішньом’язового введення рівноцінні. Після однократного введення в дозі 60 мкг максимальна концентрація при визначенні імунологічним методом становить близько 6-10 МО/мл і досягається в середньому через 3 години після введення. Після 4-кратного підшкірного введення в тій же дозі з інтервалом 48 годин спостерігалася помірна кумуляція (AUC збільшувалася приблизно в 2,5 рази). Фармакодинаміка не залежить від шляху введення. Після однократної ін’єкції у межах 24 годин підвищуються внутрішньоклітинна і сироваткова активність 2-5А синтетази і рівні бета-2 мікроглобуліну і неоптерину в сироватці крові, які поступово знижуються протягом двох днів. Внутрішньом’язове і підшкірне введення спричиняє однакові реакції. Після 4-кратного підшкірного введення з інтервалом 48 годин зазначені біологічні ефекти зберігаються, ознаки толерантності не розвиваються. Інтерферон бета-1а метаболізується в організмі і виводиться з жовчю і сечею.

Розсіяний склероз із рецидивуючим ремітуючим типом перебігу, що характеризується не менш ніж двома загостреннями протягом попередніх 3 років з відсутністю ознак його безперервного прогресуючого перебігу між рецидивами.

• Лікування у період вагітності або годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• гіперчутливість до природного або рекомбінантного інтерферону бета або до будь-яких допоміжних речовин препарату;
• стан тяжкої депресії та/або суїцидальні думки (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»);
• епілепсія при відсутності ефективності адекватної терапії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Необхідно дотримуватись обережності при одночасному застосуванні інтерферону бета-1а з препаратами, що мають вузький терапевтичний індекс і кліренс яких значно залежить від цитохрому Р450, наприклад з протиепілептичними препаратами та антидепресантами.

Застосування препарату разом з кортикостероїдами або препаратами адренокортикотропного гормону (АКТГ) не вивчали, проте результати клінічних досліджень свідчать, що хворі на розсіяний склероз можуть під час рецидивів захворювання отримувати препарат у поєднанні з глюкокортикостероїдами (ГКС) або АКТГ. Несумісний з мієлосупресивними препаратами.

Особливості застосування

Хворих треба інформувати про те, що побічними реакціями на інтерферон бета-1а можуть бути депресія і суїцидальні думки, з появою яких варто негайно звернутися до лікаря. У поодиноких випадках ці стани можуть призвести до спроб самогубства. Хворі з проявами депресії повинні знаходитися під наглядом, їм слід проводити відповідну терапію. При необхідності терапію слід припинити.

Пацієнтам із захворюванням серця, наприклад, ішемічна хвороба серця або стенокардія, слід моніторувати клінічний стан на початку терапії. Симптоми грипоподібного синдрому, пов’язаного з інтерфероном бета-1а, можуть спричинити стрес у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями.

До призначення препарату і на тлі лікування варто регулярно визначати активність АСТ, АЛТ і γ-глутамілтрансферази. У разі підвищення активності трансаміназ у сироватці крові слід проводити ретельний огляд та обстеження хворого. Препарат необхідно відмінити при значному підвищенні активності печінкових ферментів чи появі симптомів гепатиту. При відсутності клінічних ознак ураження печінки після нормалізації активності печінкових ферментів можна спробувати відновити терапію з ретельним контролем функції печінки. Клінічних даних про застосування препарату хворим з порушеною функцією печінки або нирок немає. Найбільш серйозні випадки часто спостерігалися при одночасному застосуванні інших препаратів або речовин, що асоціюються з розвитком гепатотоксичності, або при наявності у пацієнта супутніх станів або захворювань (наприклад злоякісних пухлин з метастазами, тяжких інфекційних захворювань або сепсису, алкогольної залежності).

З обережністю слід розпочинати лікування препаратом пацієнтів із серйозними захворюваннями печінки в анамнезі, з клінічно підтвердженими гострими печінковими захворюваннями та при підтвердженні зловживання алкоголем або підвищення сироваткових рівнів АЛТ (більш ніж у 2,5 раза порівняно з ВМН). Лікування препаратом слід припинити у разі розвитку жовтяниці або інших клінічних симптомів печінкових розладів.

Препарат може спричинити серйозні ураження печінки, включаючи гостру печінкову недостатність.

Під час лікування препаратами інтерферону бета повідомлялося про випадки нефротичного синдрому, які були наслідком різних нефропатій, включаючи колапсуючий фокальний сегментарний гломерусклероз, нефропатію з мінімальними змінами, мембранопроліферативний гломерулонефрит та мембранозну нефропатію. Ці випадки траплялися через різні проміжки часу під час лікування, навіть через кілька років після початку терапії.

Під час лікування препаратом рекомендується регулярний моніторинг ранніх ознак та симптомів, таких як набряк, протеїнурія та ураження функцій нирок, особливо у пацієнтів з високим ризиком розвитку хвороби нирок. У разі розвитку нефротичного синдрому необхідно негайно розпочати відповідне лікування з розглядом доцільності припинення лікування препаратом. З обережністю застосовувати пацієнтам з нирковою недостатністю, а також із тяжкою мієлосупресією.

Із застосуванням інтерферону пов’язані відхилення у значеннях лабораторних показників. Загальна частота розвитку таких явищ дещо вища при застосуванні препаратів інтерферону бета-1a 44 мкг порівняно з препаратами інтерферону бета-1a 22 мкг. Отже, на додачу до тих лабораторних аналізів, які зазвичай проводяться для контролю за станом пацієнтів з розсіяним склерозом, через певні проміжки часу (1, 3 і 6 місяців) після початку лікування рекомендується контролювати рівень печінкових ферментів, визначати розгорнуту та лейкоцитарну формулу крові, а також кількість тромбоцитів; у разі відсутності клінічних проявів такі перевірки слід проводити періодично і надалі. Ці лабораторні дослідження слід проводити частіше, якщо лікування розпочинається із застосування препарату інтерферону бета-1a 44 мкг.

Пацієнтам із захворюванням щитовидної залози в анамнезі рекомендується регулярно перевіряти функцію щитовидної залози, в інших випадках – за клінічними показаннями.

Існують лише одиничні дані про безпечність та ефективність застосування препарату неамбулаторним пацієнтам з розсіяним склерозом. Не вивчалося застосування препарату пацієнтам з первинно-прогресуючим перебігом розсіяного склерозу, тому його не слід застосовувати для лікування таких пацієнтів.

Можуть спостерігатися серйозні реакції гіперчутливості (поодинокі, проте в гострій і тяжкій формі, такі як бронхоспазм, анафілаксія та кропив’янка).

Повідомлялося про випадки розвитку тромботичної мікроангіопатії, що проявлялась у вигляді тромботичної тромбоцитопенічної пурпури (ТТП) або гемоліко-уремічного синдрому (ГУС), причому деякі з цих випадків мали летальні наслідки. Тому під час лікування препаратом рекомендується уважно стежити за станом пацієнта щодо появи ранніх симптомів цих патологій, зокрема розвитку гіпертензії та тромбоцитопенії, а також порушення функції нирок. У разі розвитку ТТП або ГУС потрібно негайно розпочати їх лікування і припинити застосування препарату.

Слід виявляти обережність при лікуванні хворих, у яких раніше спостерігалися судомні напади. Якщо епілептичні напади вперше з’явилися під час лікування препаратом, потрібно з’ясувати їхню етіологію і призначити протисудомну терапію перед тим, як відновити лікування інтерфероном бета-1а.

Під час застосування препарату у місці ін’єкцій може виникнути некроз. Для зниження ризику його розвитку слід кожен раз змінювати місце ін’єкції та ретельно дотримуватись правил асептики. Процедуру введення препарату самими хворими необхідно періодично контролювати, особливо якщо розвиваються місцеві реакції. При чисельних шкірних ураженнях застосування препарату слід припинити до їх загоєння. Пацієнти, які мають одиничні ураження, можуть продовжувати лікування за умови, що розмір некрозу незначний.

Хворих слід попередити про здатність інтерферону бета викликати аборти. Під час лікування необхідна ретельна контрацепція.

Під час лікування рекомендується визначати кількість лейкоцитів і тромбоцитів у периферичній крові, лейкоцитарну формулу, біохімічні показники, зокрема функціональні печінкові тести на 1-му, 3-му та 6-му місяці лікування. На початку лікування препаратом у дозі 12 000 000 МО ці дослідження потрібно проводити частіше.

У пацієнтів, які застосовують бета інтерферони, можливе утворення нейтралізуючих антитіл. Клінічне значення їх не встановлено. Якщо спостерігається недостатньо добра терапевтична відповідь на введення Бетферу^®-1а і в пацієнта визначаються антитіла, лікар має переглянути доцільність продовження терапії.

Препарат практично не містить натрію.

Досвід застосування Бетферу^®-1а дітям віком до 16 років з розсіяним склерозом відсутній, тому Бетфер^®-1а не варто застосовувати для лікування хворих цієї вікової категорії.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Деякі несприятливі ефекти з боку ЦНС, зумовлені застосуванням інтерферону бета-1а (наприклад запаморочення), можуть впливати на спроможність пацієнтів керувати транспортними засобами і працювати з потенційно небезпечними механізмами.

12 000 000 МО (44 мкг) – підшкірно 3 рази на тиждень. Хворим, які погано переносять препарат у цій дозі, слід призначати Бетфер^®-1а 6 000 000 (22 мкг) МО підшкірно 3 рази на тиждень. Лікування починати під контролем лікаря, який має досвід лікування розсіяного склерозу. Препарат вводити в один і той же час, бажано ввечері у визначені дні тижня.

На початку лікування препаратом для зниження несприятливих побічних ефектів рекомендується призначати 2 400 000 МО (8,8 мкг) протягом перших 2 тижнів лікування, протягом 3-4-го тижня по 6 000 000 МО (22 мкг), а починаючи з 5-го тижня і далі – по 12 000 000 МО (44 мкг). Не встановлено, як довго слід застосовувати препарат. Рекомендується оцінювати стан хворого не менше одного разу в 2 роки протягом 4 років від початку лікування. Рішення про продовження лікування повинен приймати лікар у кожному конкретному випадку.

Перед введенням препарату і протягом послідуючих 24 годин після його введення пацієнтам рекомендується застосовувати аналгетик-антипіретик для зниження активності грипоподібного симптому, зумовленого введенням препарату. Дані симптоми зазвичай спостерігаються протягом перших місяців терапії.

Пацієнти літнього віку за результатами показників виведення препарату не потребують коригування доз. Однак під час клінічних досліджень у достатній кількості пацієнтів віком від 65 років визначення відмінностей реакцій порівняно з молодими пацієнтами не проводилось.

Діти

Ефективність і безпечність застосування дітям не вивчали, у зв’язку з цим препарат не слід призначати пацієнтам даної вікової групи.

Грипоподібні симптоми: головний біль, нудота, м'язові болі, біль у суглобах, біль у спині, кінцівках, артралгії, міастенія, підвищена пітливість, пропасниця, озноб, загальна слабкість.

З боку травної системи: запор, діарея, блювання, нудота, втрата апетиту, біль у животі, анорексія, збільшення/зменшення маси тіла, гепатит з або без жовтяниці, печінкова недостатність, аутоімунний гепатит, інтерферон-бета потенційно може спричинити серйозні ураження печінки. Механізм розвитку цієї рідкісної дисфункції, яка супроводжується клінічними проявами, поки ще не вивчений. Більшість випадків тяжкого ураження печінки спостерігалося протягом перших 6 місяців лікування. Специфічні чинники ризику розвитку цього стану не встановлені. У разі розвитку жовтяниці або інших клінічних проявів розладу функції печінки лікування препаратом слід припинити.

Психічні розлади: депресія, безсоння; спроби суїциду.

З боку ЦНС: головний біль, тимчасові неврологічні симптоми (такі як гіпестезія, м’язовий спазм, парестезії, труднощі з пересуванням, м’язово-скелетна скутість), які можуть бути схожі на загострення розсіяного склерозу, запаморочення, неспокій, безсоння, мігрень, порушення координації, запаморочення, відчуття тривоги, в окремих випадках – депресія, суїцидальні тенденції, деперсоналізація, судомні напади.

З боку серцево-судинної системи: вазодилатація, аритмії, гіпертензія, синдром підвищеної проникності капілярів при моноклональній гаммапатії в анамнезі, сильне серцебиття.

З боку крові (лабораторних показників): можливі нейтропенія, анемія, тромботична мікроангіопатія, включаючи тромботичну, тромбоцитопенічну пурпуру, гемолітико-уремічний синдром (характерний для класу препаратів інтерферону бета, див. розділ «Особливості застосування»), панцитопенія, тромбоемболічні ускладнення. Підвищене утворення аутоантитіл. Збільшення рівня білірубіну крові, гіпоглікемія. Можливі реакції гіперчутливості, зміни показників лабораторних досліджень (лейкопенія, лімфопенія, тромбоцитопенія, підвищення АсАТ, АлАТ, γ-глутамілтрансферази і ЛФ). Ці зміни зазвичай виражені незначно, мають оборотний та безсимптомний характер.

З боку органів зору: ретинальні судинні порушення (наприклад ретинопатія, «ватні» плями на сітківці та обструкція ретинальної артерії або вени), порушення зору, кон'юнктивіт.

Місцеві та шкірні реакції: свербіж, висипання, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема і шкірні реакції, схожі на поліморфну ексудативну еритему, синдром Стівенса–Джонсона, запалення у місці ін’єкції, абсцес у місці ін’єкції, запалення підшкірно-жирової тканини у місці ін’єкції, порушення пігментації шкіри, атрофія шкіри у місці ін’єкції, еритематозне або макулопапульозне висипання, гіперемія шкіри.

М’язово-скелетні розлади та розлади з боку сполучної тканини: міалгія, артралгія, лікарський червоний вовчак.

Реакції у місці ін’єкції: запалення у місці введення, почервоніння, припухлість, затвердіння, блідість шкіри, болючість, грипоподібні симптоми, біль у місці ін’єкції, слабкість, озноб, лихоманка, абсцес у місці ін’єкції, інфекції у місці ін’єкції, підвищене потовиділення, запалення підшкірних жирових тканин у місці ін’єкції, дуже рідко – некроз у місці ін’єкцій, який, як правило, не потребує відміни препарату та додаткового лікування.

Системні прояви: анафілактичні реакції, медикаментозний червоний вовчак, інфекції, синдром Стівенса–Джонсона.

Ефекти, характерні для класу препаратів інтерферону бета

При застосуванні інтерферонів може спостерігатися анорексія, запаморочення, розвиток тривожного стану, аритмія, вазодилатація та сильне серцебиття.

Під час лікування інтерфероном бета може спостерігатися зростання утворення аутоантитіл.

З боку дихальної системи: задишка, легенева артеріальна гіпертензія (характерна для класу препаратів інтерферону бета, див. нижче про легеневу артеріальну гіпертензію), інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель, диспное, біль у грудях.

З боку сечостатевої системи: нефротичний синдром, гемолітико-уремічний синдром, нефротичний склероз, гломерулосклероз, менорагії, метрорагії, затримка/нетримання сечі, протеїнурія, імперативні позиви до сечовипускання, дисменорея, імпотенція, периферичні набряки.

Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз: менорагії, метрорагії, дисменорея, імпотенція.

З боку органів слуху: біль у вухах, синусит.

Ендокринні порушення: можуть спостерігатися порушення функцій щитовидної залози (гіпотиреоз або гіпертиреоз).

Гепатобіліарні розлади: безсимптомне зростання рівня трансаміназ; тяжке підвищення рівня трансаміназ; гепатит з жовтяницею або без; печінкова недостатність (див. розділ «Особливості застосування»), аутоімунний гепатит.

Інші порушення: рідко спостерігається алопеція.

Легенева артеріальна гіпертензія

При застосуванні препаратів інтерферону бета повідомлялося про випадки легеневої артеріальної гіпертензії. Такі випадки траплялися через різні проміжки часу, навіть через кілька років після початку лікування.

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливими. Це дає змогу постійно вести моніторинг співвідношення користь/ризик застосування лікарського засобу. Медичним працівникам рекомендується повідомляти про будь-які можливі побічні реакції за допомогою національної системи звітності.

Випадки передозування не описані.

Протипоказане.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії світла при температурі від 2 до 8 ºС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 6 000 000 МО або 12 000 000 МО в ампулі. По 5 або 10 ампул у пачці з гофрованою вкладкою або з полімерною вкладкою з плівки полівінілхлоридної для розміщення і фіксації ампул.

По 6 000 000 МО або 12 000 000 МО у флаконі. По 5 або 10 флаконів у пачці з полімерною вкладкою з плівки полівінілхлоридної для розміщення і фіксації флаконів.

По 12 000 000 МО у шприці або ампулі. По 5 шприців або по 5 ампул у блістері з плівки ПВХ. По 2 блістери у пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Інструкція для: Бетфер -1А р-н д/ін. 12000000 МО шприц №10

Виробник: Біофарма, ПрАТ/Біофарма ФЗ, ТОВ, Україна

Фарм. група: Імуностимулятори. Інтерферони. Інтерферон бета-1а.

Реєстрація: UA/13963/01/02

МНН: Iinterferon beta-1b

Код АТХ:

(L) Протипухлинні лікарські засоби та імуномодулятори

(L03) Імуностимулятори

(L03A) Імуностимулятори

(L03AB) Інтерферони

(L03AB07) Інтерферон бета-1a