Кардолакс р-н д/ін.1 мг/мл амп. 5 мл №10

діюча речовина: metoprolol;

1 мл розчину містить метопрололу (у формі метопрололу тартрату) 1 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний розчин.

Фармакотерапевтична група

Селективні блокатори β-адренорецепторів.

Код АТХ С07А В02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Внутрішньовенна терапія метопрололом при інфаркті міокарда дає змогу зменшити вираженість больового синдрому в грудній клітці, знизити частоту виникнення фібриляції та тріпотіння передсердь. Ранній початок терапії (впродовж 24 годин після появи перших симптомів) дозволяє обмежити розвиток та поширення зони інфаркту міокарда, а також збільшує переваги лікування.

При пароксизмальній передсердній тахікардії та фібриляції/тріпотінні передсердь знижується частота скорочення шлуночків серця.

Метопролол – селективний блокатор β₁-рецепторів, який впливає на β₁-рецептори серця при нижчих дозах, ніж дози, які необхідні для впливу на β₂-рецептори периферичних судин і бронхів. При збільшенні доз препарату β₁-селективність може зменшуватися.

Метопролол немає β-стимулюючого ефекту та проявляє незначну мембраностабілізуючу активність. Блокатори β-рецепторів чинять негативну інотропну та хронотропну дію.

Метопролол зменшує дію катехоламінів при фізичному та психоемоційному навантаженні, призводить до зменшення частоти серцевих скорочень, знижує серцевий викид, а також знижує підвищений артеріальний тиск. У стресових ситуаціях, що супроводжуються підвищеним викидом адреналіну з надниркових залоз, метопролол не перешкоджає нормальному фізіологічному розширенню судин. У терапевтичних дозах метопролол чинить менший скоротливий ефект на м’язи бронхів порівняно з впливом неселективних β-блокаторів. Ця властивість дає змогу проводити лікування метопрололом у комбінації зі стимуляторами β₂-рецепторів пацієнтам із бронхіальною астмою або іншими вираженими обструктивними захворюваннями легень. Метопролол впливає на вивільнення інсуліну та на вуглеводний обмін меншою мірою, ніж неселективні β-блокатори, і тому він може також застосовуватися пацієнтам із цукровим діабетом. Серцево-судинні реакції при гіпоглікемії, наприклад тахікардія, менш виражені при застосуванні метопрололу, а повернення рівнів цукру в крові до нормальних значень відбувається швидше, ніж при застосуванні неселективних блокаторів β-рецепторів.

Фармакокінетика.

Метопролол метаболізується у печінці в основному з участю CYP2D6. Були виявлені 3 основних метаболіти, при цьому жоден із них не має будь-якого клінічно значущого  β-блокуючого ефекту. Період напіввиведення з плазми крові становить 3-5 годин. Приблизно 5 % метопрололу виводиться нирками у незміненому вигляді, інша частина – у вигляді метаболітів.

• Лікування тахіаритмії, зокрема суправентрикулярної тахіаритмії.
• Гострий інфаркт міокарда: раннє застосування Кардолаксу з метою зменшення зони інфаркту та частоти випадків фібриляції шлуночків; зменшення больових симптомів, що може також знизити потребу в опіатних аналгетиках; зниження летальності у хворих на гострий інфаркт міокарда.

• Кардіогенний шок.
• Синдром слабкості синусового вузла.
• Атріовентрикулярна блокада другого і третього ступеня.
• Нестабільна, некомпенсована серцева недостатність (набряк легенів, гіпоперфузія або артеріальна гіпотензія); одночасне застосування інотропної терапії, що триває або проводиться час від часу і спрямована на β-рецептори.
• Симптоматична брадикардія або артеріальна гіпотензія. Метопролол не слід призначати пацієнтам із підозрою на гострий інфаркт міокарда доти, доки частота серцевих скорочень становить < 45 ударів/хвилину, інтервал P-Q становить > 0,24 секунд або систолічний артеріальний тиск становить < 100 мм рт.ст.
• Систолічний тиск крові становить нижче 110 мм рт.ст. при лікуванні суправентрикулярної тахіаритмії
• Серйозні захворювання периферичних судин із загрозою розвитку гангрени.
• Встановлена підвищена чутливість до метопрололу тартрату або інших β -блокаторів.
• Нелікована феохромоцитома.
• Метаболічний ацидоз.
• Гострий інфаркт міокарда, ускладнений серцевою блокадою першого ступеня та/або тяжкою серцевою недостатністю.
• Дитячий вік (до 18 років).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Метопролол є субстратом ферменту CYP2D6. На концентрацію метопрололу у плазмі крові можуть впливати препарати, що інгібують активність CYP2D6: хінідин, тербінафін, пароксетин, флуоксетин, сертралін, целекоксиб, пропафенон та дифенгідрамін. На початку лікування цими препаратами може виникнути необхідність у зменшенні дози Кардолаксу.

Комбінації з препаратом Кардолакс, яких слід уникати:

• - похідні барбітурової кислоти: барбітурати (досліджено для пентобарбіталу) стимулюють метаболізм метопрололу шляхом індукції ферменту;
• - пропафенон: взаємодія, можливо, пояснюється тим, що пропафенон, подібно до хінідину, пригнічує метаболізм метопрололу через систему цитохрому P4502D6. Результат такої комбінації, ймовірно, важко передбачити, оскільки пропафенон також має β-блокуючі властивості;
• верапаміл: у комбінації з β-блокаторами (описано для атенололу, пропранололу та піндололу) верапаміл може спричинити розвиток брадикардії та зниження артеріального тиску. Верапаміл та β-блокатори чинять адитивну інгібіторну дію на атріовентрикулярну провідність та функцію синусового вузла.

Комбінації з препаратом Кардолакс, що можуть потребувати коригування дози:

- аміодарон: дослідження показали, що у пацієнтів, які отримували аміодарон, може розвинутися виражена синусова брадикардія у разі одночасного застосування препарату з метопрололом. Аміодарон має надзвичайно тривалий період напіввиведення (приблизно 50 діб), тому взаємодія може виникати впродовж тривалого часу після відміни цього препарату;

• антиаритмічні препарати класу I: антиаритмічні засоби I класу та бета-блокатори чинять адитивну негативну інотропну дію, що може призводити до серйозних гемодинамічних побічних ефектів у пацієнтів із порушеною функцією лівого шлуночка. Також слід уникати застосування цієї комбінації при синдромі слабкості синусового вузла та порушенні AV-провідності. Така взаємодія найкраще описана для дизопіраміду;
• нестероїдні протизапальні та протиревматичні препарати (НПЗП): показано, що НПЗП протидіють антигіпертензивній дії β-блокаторів. Головним чином, вивчали індометацин. Ймовірно, що ця взаємодія не відбувається з суліндаком. Дослідження негативної взаємодії було проведено з диклофенаком;

- дифенгідрамін: дифенгідрамін зменшує (у 2,5 раза) кліренс метопрололу до α-гідрокси-метопрололу через систему CYP2D6 в осіб, які мають швидку гідроксиляцію. Ефекти метопрололу посилюються;

- глікозиди наперстянки: одночасне застосування глікозидів наперстянки та блокаторів  β-рецепторів може збільшувати час артріовентрикулярної провідності, а також може спричинити розвиток брадикардії;

- дилтіазем: дилтіазем та блокатори β-рецепторів чинять адитивну інгібуючу дію на AV-провідність та функцію синусового вузла. Під час комбінованого лікування з дилтіаземом спостерігалася (повідомлення про випадки) виражена брадикардія;

• епінефрин: після введення епінефрину (адреналіну) пацієнтам, які застосовували неселективні блокатори β-рецепторів (включаючи піндолол та пропранолол), розвивалася виражена артеріальна гіпертензія та брадикардія (приблизно 10 повідомлень). Ці клінічні спостереження були підтверджені в дослідженнях з участю здорових добровольців. Крім того, припускалося, що епінефрин при місцевій анестезії може провокувати розвиток цих реакцій при внутрішньосудинному введенні препарату. Цей ризик, ймовірно, менший при застосуванні кардіоселективних β-блокаторів;
• фенілпропаноламін: фенілпропаноламін (норефедрин) у разовій дозі 50 мг може призводити до патологічного збільшення діастолічного артеріального тиску у здорових добровольців. Пропранолол загалом протидіє підвищенню артеріального тиску фенілпропаноламіном. Проте блокатори β-рецепторів можуть провокувати парадоксальні гіпертензивні реакції у пацієнтів, які застосовують високі дози фенілпропаноламіну. У декількох випадках було описано гіпертензивний криз під час лікування тільки фенілпропаноламіном;
• хінідин: хінідин інгібує метаболізм метопрололу в осіб, які мають швидку гідроксиляцію (більше 90 % населення Швеції), що призводить до значного підвищення рівнів у плазмі крові та посилення блокади β-рецепторів. Відповідна взаємодія може спостерігатися з іншими β-блокаторами, що метаболізуються тим самим ферментом (цитохромом P4502D6);

- клонідин: β-блокатори можуть потенціювати гіпертензивну реакцію при раптовій відміні клонідину. Якщо необхідно відмінити супутнє лікування клонідином, β-блокатор слід відмінити за кілька днів до відміни клонідину;

• рифампіцин: рифампіцин може стимулювати метаболізм метопрололу, що призводить до зменшення його рівнів у плазмі крові.

Пацієнти, які отримують супутнє лікування іншими β-блокаторами (наприклад, очні краплі) або інгібіторами моноаміноксидази (МАО), повинні знаходитися під ретельним спостереженням. Призначення інгаляційних анестетиків пацієнтам, які отримують лікування блокаторами β-рецепторів, посилює кардіодепресивний ефект. У пацієнтів, які отримують β-блокатори, може виникнути необхідність у коригуванні дози пероральних протидіабетичних засобів. Концентрація метопрололу в плазмі крові може збільшитися, якщо одночасно вводяться циметидин або гідралазин.

Концентрація метопрололу у плазмі крові може збільшитися, якщо одночасно вживати алкоголь.

Пацієнти, які отримують одночасно з метопрололом блокатори симпатичних гангліїв,

повинні знаходитися під ретельним спостереженням.

Метопролол може порушувати елімінацію лідокаїну.

Необхідно з обережністю призначати метопролол пацієнтам, які застосовують стимулятори β₂- та β₁-рецепторів, а також дигідропіридини.

Може виникнути потреба у додатковій корекції дози інсуліну в пацієнтів, які отримують β-блокатори.

Слід виявляти обережність у разі одночасного застосування метопрололу з ерготаміном.

Потрібно з обережністю комбінувати метопролол з іншими препаратами із антигіпертензивним ефектом.

Особливості застосування

Верапаміл не слід вводити внутрішньовенно пацієнтам, які отримують лікування β-блокаторами.

При лікуванні пацієнтів із підозрюваною або підтвердженою серцевою недостатністю після кожної дози препарату слід ретельно контролювати гемодинамічний статус пацієнта. Лікування повинно бути перервано, якщо спостерігається будь-яке збільшення задишки або з’являється холодний піт.

Метопролол може призводити до загострення симптомів порушення периферичного артеріального кровообігу, наприклад переміжної кульгавості. При застосуванні препарату пацієнтам із тяжкими порушеннями функцій нирок, при комбінованому лікуванні препаратами наперстянки слід враховувати співвідношення користь/ризик. Кардолакс не слід призначати пацієнтам із латентною або маніфестною серцевою недостатністю без супутнього лікування.

У пацієнтів зі стенокардією Принцметала частота і ступінь нападів стенокардії можуть збільшуватися унаслідок опосередкованого α-рецепторами звуження коронарних судин. З цієї причини неселективні β-блокатори не слід призначати таким пацієнтам. Селективні β₁-блокатори рецепторів слід застосовувати з обережністю.

При лікуванні хворих на бронхіальну астму або інші хронічні обструктивні захворювання легенів слід одночасно призначити адекватну бронхолітичну терапію. Можливо, буде необхідним збільшення дози стимуляторів β₂-рецепторів.

Лікування метопрололом може впливати на метаболізм вуглеводів або приховувати розвиток гіпоглікемії, хоча цей ризик менший, ніж при застосуванні неселективних  β-блокаторів.

Дуже рідко можливе погіршення стану пацієнтів з існуючим порушення AV-провідності помірного ступеня тяжкості (що може спричинити розвиток AV-блокади).

Терапія β-блокаторами може погіршувати ефективність лікування анафілактичної реакції. Якщо Кардолакс призначають пацієнтам із феохромоцитомою, слід розглянути питання про призначення лікування α-блокатором.

При необхідності відміни препарату, її слід проводити поступово, протягом, принаймні, 2 тижнів, до досягнення кінцевої дози 25 мг на добу, яку слід приймати як мінімум 4 дні до повної відміни препарату. В іншому випадку, симптоми стенокардії можуть посилитися разом із підвищенням ризику розвитку інфаркту міокарда та раптової смерті.

У разі хірургічного втручання необхідно попередити анестезіолога про те, що пацієнт отримує Кардолакс. Пацієнтам, яким має бути проведене хірургічне втручання, припиняти лікування β-блокаторами не рекомендується. Якщо відміна метопрололу вважається необхідною, то вона по можливості повинна відбуватися не менше ніж за 48 годин до загальної анестезії. Термінового початку застосування високих доз метопрололу пацієнтам, яким планується проведення несерцевої хірургічної операції, слід уникати, оскільки це може бути пов’язано з розвитком брадикардії, артеріальної гіпотензії та інсульту, у тому числі з летальним наслідком у пацієнтів із серцево-судинними факторами ризику. Однак деяким пацієнтам можна застосовувати β-блокатори як премедикацію. У таких випадках необхідно обирати анестетик з незначним негативним інотропним ефектом для мінімізації ризику пригнічення діяльності міокарда.

Другу або третю дозу препарату не слід застосовувати, якщо частота серцевих скорочень становить < 40 ударів/хвилину, систолічний артеріальний тиск становить < 90 мм рт.ст., інтервал P-Q становить > 0,26 секунди.

Застосування метопрололу може спричинити погіршення нетяжких порушень периферичного кровообігу.

У пацієнтів із серцевою недостатністю в анамнезі або з бідним серцевим резервом слід враховувати необхідність супутньої терапії діуретиками.

Застосування метопрололу може призвести до розвитку брадикардії.

Слід з обережністю призначати метопролол пацієнтам із серцевою блокадою І ступеня.

Метопролол може маскувати ранні симптоми гострої гіпоглікемії при тахікардії, а також симптоми тиреотоксикозу.

Слід приділяти серйозну увагу пацієнтам із псоріазом до призначення метопрололу внутрішньовенно.

При застосуванні метопрололу у пацієнтів із лабільним цукровим діабетом І типу може виникнути потреба у корекції гіпоглікемічої дози.

Лікування адреналіном у звичайних дозах не завжди призводить до очікуваного терапевтичного ефекту.

Лікування пацієнтів з тяжкою стабільною симптоматичною серцевою недостатністю повинен проводити лише лікар зі спеціальними навичками та досвідом.

Ефективність та безпека лікування гострого інфаркту міокарда, що супроводжується серцевою недостатністю, не маєють документального підтвердження.

Парентеральне введення препарату Кардолакс слід проводити під наглядом спеціально підготовленого персоналу у місцях, де можна виміряти артеріальний тиск, зробити ЕКГ та проводити реанімаційні заходи.

Суправентрикулярна тахіаритмія.

На початковому етапі 5 мг (5 мл) необхідно вводити внутрішньовенно зі швидкістю 1-2 мг/хв. Введення препарату в такій дозі можна повторювати кожні 5 хвилин до досягнення необхідного ефекту. Зазвичай загальна доза 10-15 мг (10-15 мл) є достатньою. Рекомендована максимальна доза для внутрішньовенного введення становить 20 мг (20 мл).

Профілактика і лікування ішемії міокарда; тахіаритмія і біль у разі підозрюваного або діагностованого інфаркту міокарда.

Гострий стан: препарат слід вводити внутрішньовенно у дозі 5 мг (5 мл). Введення дози препарату можна повторювати кожні 2 хвилини; максимальна доза становить 15 мг (15 мл). Через 15 хвилин після останньої ін’єкції слід призначити внутрішньо 50 мг метопрололу тартрату кожні 6 годин впродовж 48 годин.

Порушення функцій нирок.

Ниркова функція лише незначно впливає на швидкість виведення препарату, тому немає необхідності в корекції дози у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Порушення функцій печінки.

Зазвичай пацієнтам з цирозом печінки можна призначити таку ж саму дозу, що й пацієнтам з нормальною функцією печінки. Лише у разі наявності ознак дуже тяжкого порушення функцій печінки (наприклад, пацієнти, у яких проводилася операція шунтування) необхідно розглянути можливість зменшення дози препарату.

Пацієнти літнього віку.

Корекція дози препарату не потрібна.

Діти.

Метопролол не рекомендується застосовувати дітям у зв’язку з недостатністю даних про безпеку та/або ефективність застосування препарату цій групі хворих.

Небажані реакції, пов’язані із застосуванням метопрололу, показані нижче відповідно до класу системи органів і частоти.

Використовуються такі визначення частоти: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомої частоти (не можна оцінити на основі наявних даних).

Метопролол при внутрішньовенному введені рідко може спричинити клінічно значуще падіння артеріального тиску.

Також при застосуванні метопрололу можуть спостерігатися безсоння, сонливість, амнезія, погіршення існуючої AV-блокади, постуральні розлади (дуже рідко із синкопе), феномен Рейно, посилення симптомів переміжної кульгавості, висип (у формі псоріатиформної кропив’янки та дистрофічних уражень шкіри), імпотенція/сексуальна дисфункція, прекардіальний біль, поява антинуклеарних антитіл (не пов’язаних із системним червоним вовчаком), реакції у місці введення.

Токсичність: застосування метопрололу в дозі 7,5 г у дорослих призводило до розвитку інтоксикації з летальним наслідком. Застосування метопрололу в дозі 100 мг у пацієнтів віком до 5 років не призводило до розвитку у пацієнтів будь-яких симптомів після промивання шлунка. Застосування метопрололу в дозі 450 мг у пацієнтів віком до 12 років та 1,4 г у дорослих пацієнтів стало причиною розвитку помірної інтоксикації; застосування метопрололу в дозі 2,5 г у дорослих призводило до розвитку серйозної інтоксикації, а застосування в дозі 7,5 г у дорослих призвело до розвитку тяжкої інтоксикації.

Симптоми: найважливішими є серцево-судинні симптоми, проте у деяких випадках, особливо у дітей та осіб молодого віку, можуть переважати симптоми з боку центральної нервової системи (ЦНС) та пригнічення дихання. Брадикардія, AV-блокада I-IІІ ступеня, подовження інтервалу QT (виняткові випадки), асистолія, зниження артеріального тиску, недостатня периферична перфузія, серцева недостатність, кардіогенний шок. Пригнічення дихання, зупинка дихання. Інші симптоми: втомлюваність, сплутаність свідомості, втрата свідомості, дрібно розмашистий тремор, судоми, потовиділення, парестезії, бронхоспазм, нудота, блювання, можливий спазм стравоходу, гіпоглікемія (особливо у дітей) або гіперглікемія, гіперкаліємія. Вплив на нирки. Тимчасовий міастенічний синдром. Одночасне вживання алкоголю, гіпотензивних препаратів, хінідину або барбітуратів може погіршити стан пацієнта. Перші ознаки передозування можуть спостерігатися через 20 хвилин - 2 години після застосування препарату.

Лікування: при необхідності – промивання шлунка, застосування активованого вугілля.

Атропін (0,25-0,5 мг внутрішньовенно дорослим, 10-20 мкг/кг маси тіла – дітям) слід вводити до промивання шлунка (через ризик вагусної стимуляції). Може бути потрібна інтубація та використання апарату штучного дихання; адекватне відновлення об’єму циркулюючої крові; інфузія глюкози; ЕКГ-моніторинг; повторне внутрішньовенне введення атропіну 1,0-2,0 мг (головним чином, при вагусних симптомах). У разі пригнічення функції міокарда – інфузія добутаміну або допаміну та кальцію глубіонату 9 мг/мл, 10-20 мл. Можна вводити глюкагон 50-150 мкг/кг внутрішньовенно впродовж 1 хвилини з подальшою інфузією, а також амринон. У деяких випадках було ефективним додавання епінефрину (адреналіну). Інфузія натрію (хлориду або бікарбонату) у разі подовження QRS-комплексу та аритмії. Можна використати кардіостимулятор. У разі зупинки кровообігу можуть бути потрібні заходи з реанімації впродовж кількох годин. При бронхоспазмі призначати тербуталін (ін’єкція або інгаляція). Симптоматична терапія.

Вагітність.

Кардолакс не слід застосовувати у період вагітності та годування груддю, якщо лікар не вважає, що користь переважає можливу шкоду для плода/дитини. β-блокатори зменшують плацентарний кровотік, що може привести до внутрішньоутробної загибелі плода, незрілості та передчасних пологів. Як і всі β-блокатори, метопролол може викликати побічні ефекти, особливо брадикардію і гіпоглікемію, у плода, у новонародженого і немовляти на грудному вигодовуванні. Існує підвищений ризик серцевих та легеневих ускладнень у новонароджених. Проте Кардолакс, розчин для ін’єкцій, застосовували під пильним спостереженням після 20 тижнів вагітності у разі асоційованої з вагітністю артеріальної гіпертензії. Хоча метопролол проникає через плацентарний бар’єр і присутній в пуповинній крові, не було зареєстровано жодного свідчення патологій плода.

Годування груддю.

Грудне вигодовування не рекомендується. Кількість метопрололу, що потрапляє з грудним молоком, не повинна призвести до значних β-блокуючих ефектів у новонароджених, якщо мати застосовує звичайні терапевтичні дози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Під час лікування препаратом Кардолакс може виникнути запаморочення та стомлюваність. Пацієнтів, діяльність яких пов’язана з напруженням уваги, зокрема: керування автомобілем та робота з механізмами, слід попередити про можливість виникнення таких ефектів.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 5 мл в ампулах; по 10 ампул у контурній чарунковій упаковці; по 1 контурній чарунковій упаковці в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Інструкція для: Кардолакс р-н д/ін.1 мг/мл амп. 5 мл №10

Виробник: Мефар Ілач Сан. А.Ш. для "Уорлд Медицин Ілач Сан. ве Тідж. А.Ш.", Туреччина

Фарм. група: Блокатори бета-адренорецепторів. Селективні блокатори бета-адренорецепторів.

Реєстрація: UA/16067/01/01

МНН: Metoprolol

Код АТХ:

(C) Лікарські засоби для лікування захворювань серцево-судинної системи

(C07) Бета-блокатори

(C07A) Бета-блокатори

(C07AB) Бета-блокатори, селективні

(C07AB02) Метопролол