Мелперон Сандоз р-н оральний 5 мг/мл фл. 300 мл, з мірн. стаканчиком №1

діюча речовина: мелперону гідрохлорид;

1 мл розчину містить мелперону гідрохлориду 5 мг;

допоміжні речовини: натрію кармелоза; кислота лимонна, моногідрат; сорбіту розчин; пропілпарабен (Е 216); метилпарабен (Е 218); ароматизатор Tropic 4285 AV (містить пропіленгліколь); вода очищена.

Лікарська форма

Розчин оральний.

Фармакотерапевтична група

Антипсихотичні препарати. Похідні бутирофенону. Код АТС N05A D03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Мелперону гідрохлорид належить до групи бутирофенонів та проявляє характерну для препаратів цієї групи нейролептичну активність. Бутирофенони блокують допамінові рецептори і таким чином зменшують ефекти нейромедіатора допаміну. Ступінь зв’язування мелперону з D₂-рецепторами майже у 200 разів менший, ніж галоперидолу. Поряд з допамінергічними властивостями мелперон також має виражену антисеротонінергічну дію.

При прийомі мелперону спостерігається дозозалежна афективна релаксація з тенденцією до зменшення сонливості. Антипсихотичний ефект відносно впливу на галюцинації, марення та аутизм виявляється тільки при прийомі високих доз препарату.

Крім зазначених основних ефектів, типових для нейролептиків з низькою активністю, мелперон може також спричиняти міорелаксацію та антиаритмічну дію.

На противагу іншим нейролептикам, мелперон у терапевтичних дозах не впливає на поріг судомної готовності головного мозку. Незначне зростання цього порога, імовірніше, може відбуватися у разі застосування мелперону гідрохлориду у середніх терапевтичних дозах.

Вплив мелперону на екстрапірамідні моторні функції незначний.

Фармакокінетика.

Після перорального застосування мелперон швидко і повністю всмоктується і піддається інтенсивному метаболізму при першому проходженні через печінку.

Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 1-1,5 години після прийому препарату.

При підвищенні дози спостерігається нелінійне збільшення максимальних концентрацій мелперону у плазмі крові, що, вірогідно, пов’язане з особливостями метаболізму у печінці.

Ступінь зв’язування з білками плазми крові становить 50 % (18 % – сироватковий альбумін).

Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату і рівень його концентрації у крові.

Мелперон швидко і майже повністю метаболізується у печінці 5-10 % активної речовини виводиться нирками у незміненому вигляді. Період напіввиведення після одноразового прийому становить приблизно 4-6 годин. При повторному застосуванні цей показник зростає приблизно до 6-8 годин.

На відміну від інших похідних бутирофенону, метаболізм мелперону не змінюється під впливом індукторів печінкових ферментів, таких як фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін.

Основні фізико-хімічні властивості

прозорий безбарвний або злегка жовтуватого кольору розчин з фруктовим запахом.

Дисомнія, стан сплутаності свідомості, психомоторне збудження, ажитація, особливо:

• у хворих літнього віку та психічних хворих;
• у хворих з неврозами, психозами, олігофренією, деменцією, зумовленою органічними ураженнями головного мозку (якщо транквілізатори не можна застосовувати через непереносимість або ризик розвитку залежності);
• у хворих на алкоголізм.

Підвищена чутливість до мелперону, інших бутирофенонів або гідроксибензоатів до будь-якої з допоміжних речовин, наприклад, метил-4-гідроксибензоат, пропіл-4-гідроксибензоат (консервант в препарату Мелперону розчин),гостра інтоксикація і коматозні стани, спричинені алкоголем, опіатами, снодійними та іншими психотропними препаратами, що знижують активність центральної нервової системи (нейролептики, антидепресанти, солі літію), тяжка печінкова недостатність, злоякісний нейролептичний синдром в анамнезі, вроджена непереносимість фруктози.

Особливості застосування

Препарат слід застосовувати з особливою обережністю при:

• захворюваннях серця (навіть на початкових стадіях);
• нефармакогенних симптомах хвороби Паркінсона;
• вираженій артеріальній гіпотензії або ортостатичній дисрегуляції;
• кількісних змінах з боку периферичної крові (лейкопенії, тромбоцитопенії);
• пролактинзалежних пухлинах, наприклад пухлинах молочних залоз;
• гіпокаліємії;
• брадикардія;
• спадковому синдромі подовженого QT – синдрому або інших клінічно значущих порушеннях з боку серця (особливо порушення провідності, аритмії);
• супутньому лікуванні лікарськими засобами, які також можуть подовжити QT – інтервал на ЕКГ, що у свою чергу, може призвести до гіпокаліємії.

Запобіжні заходи для пацієнтів групи ризику

При лікуванні хворих літнього віку з деменцією, які застосовують типові препарати антипсихотичної дії, дещо зростає ризик летального наслідку, що слід враховувати при терапії мелпероном.

Мелперон слід призначати з обережністю хворим літнього віку з деменцією, які застосовують деякі нестандартні препарати антипсихотичної дії, оскільки спостерігалось трикратне збільшення ризику небажаних явищ з боку судин головного мозку. При появі ознак інсульту (раптова релаксація,

ригідність обличчя, рук або ніг, порушення мовлення або зору) слід негайно припинити прийом мелперону та призначити відповідну терапію.

Повідомлялося про випадки венозної тромбоемболії (ВТЕ) у пацієнтів, які застосовують антипсихотичні засоби, тому до початку терапії мелпероном слід проаналізувати наявність факторів ризику розвитку ВТЕ та вжити відповідних профілактичних заходів.

Мелперон виявляє протисудомні властивості, однак у клінічних умовах не знижує поріг судомної готовності головного мозку, тому його можна застосовувати пацієнтам з епілептичними нападами в анамнезі тільки у комплексі з протисудомними препаратами.

Пацієнтам літнього віку лікування слід проводити з обережністю через більш високу чутливість до лікарських засобів. Часто буває достатнім прийом низьких доз.

При прийомі препарату у високих дозах, а також залежно від індивідуальної реакції організму можливі порушення типу мимовільних рухів (екстрапірамідні розлади), що можуть проявлятися у формі ранньої дискінезії, симптомів хвороби Паркінсона, а також акатизії (гіперкінезії). Ранню дискінезію і симптоми хвороби Паркінсона контролюють шляхом зниження дози препарату та/або застосування антихолінергічних антипаркінсонічних препаратів. Після відміни нейролептика ці симптоми повністю зникають. Лікування акатизії ускладнене. На першому етапі можна знизити дозу препарату, якщо цього недостатньо, застосовують терапію седативними засобами, біпіриденом, снодійними препаратами або блокаторами бета-адренорецепторів.

В окремих випадках повідомлялося про виникнення пізніх дискінезій, пов’язаних із застосуванням мелперону разом з іншими лікарськими засобами, що потенційно здатні їх спричиняти.

Ризик виникнення пізніх дискінезій, особливо їх необоротності зростає, залежно від тривалості терапії та дози нейролептиків. До їх розвитку більш схильні пацієнти літнього віку, особливо жінки, однак пізні дискінезії можуть також розвиватися навіть після короткочасного лікування, а також при застосуванні малих доз препарату. Лікування нейролептиками спочатку може маскувати симптоми пізніх дискінезій, що починають проявлятися після відміни препарату.

До початку лікування мелпероном необхідно провести аналіз показників периферичної крові (включаючи розгорнуту формулу крові і кількість тромбоцитів). При відхиленні отриманих значень від норми лікування мелпероном можна проводити лише при постійному контролі системи крові.

У пацієнтів з кардіопатією через певні інтервали часу необхідний моніторинг ЕКГ з огляду на повідомлення про можливість виникнення аритмії.

Пацієнта необхідно інформувати про неприпустимість самолікування аналгетиками у разі наявності гарячки, гінгівіту і стоматиту, фарингіту, ангіни, а також грипоподібних симптомів, особливо при їхньому виникненні протягом перших 3-х місяців після початку лікування препаратом. При виникненні вищезазначених захворювань та симптомів пацієнту слід терміново повідомити про це лікаря.

При наявності порушень функції нирок, печінки або кровоносної системи в анамнезі мелперон слід застосовувати з обережністю з регулярним моніторингом відповідних функцій.

Поява високої температури та ригідності м’язів можуть свідчити про виникнення злоякісного нейролептичного синдрому, що часто неправильно діагностують як кататонічну шизофренію. Оскільки у цьому випадку повторне застосування нейролептиків потенційно небезпечне, особливого значення набуває диференціальна діагностика (медичний анамнез, тест на ригідність, гарячку, а також збільшення активності креатинкінази у сироватці крові або сечі).

Інформація для хворих на цукровий діабет

5 мл препарату містять 0,56 г сорбіту, з якого утворюється 0,14 г фруктози, що еквівалентно приблизно 0,05 обмінної вуглеводної одиниці.

Сорбіт може чинити легку проносну дію.

Бутирофенони можуть утворювати комплекси з кавою, чаєм і молоком, які погано розчиняються. Внаслідок цього всмоктування мелперону може утруднюватися та послаблюється його дія.

Під час лікування мелпероном може розвинутись агранулоцитоз.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасний прийом етанолу і мелперону може призвести до потенціювання ефекту етанолу.

Комбіноване застосування з лікарськими препаратами, що пригнічують центральну нервову систему (снодійні, аналгетики, інші психотропні препарати, антигістамінні засоби), може призвести до підвищення седативного ефекту або пригнічення дихання. Прийом препарату у комбінації з трициклічними антидепресантами може призвести до взаємного потенціювання ефекту.

Ефект антигіпертензивних лікарських засобів може бути підвищений при поєднаному прийомі з мелпероном.

Одночасне застосування з антагоністами допаміну (наприклад з леводопою) може призвести до послаблення ефекту агоніста допаміну.

Комбіноване застосування нейролептиків та інших антагоністів допаміну (наприклад метоклопраміду) може призвести до збільшення вираженості екстрапірамідних побічних ефектів.

При одночасному застосуванні мелперону з лікарськими засобами антихолінергічної дії (наприклад з атропіном) можливе посилення антихолінергічних ефектів. Це може проявлятися у вигляді дизопії (порушення зору), підвищення внутрішньоочного тиску, ксеростомії (сухість у роті), підвищення частоти серцевих скорочень, запору, порушення сечовипускання, слиновиділення, утруднення мовлення, часткової амнезії і зниження потовиділення. Вираженість ефекту мелперону можна зменшити внаслідок зниження абсорбції у травному тракті.

Бутирофенони можуть утворювати комплекси з кавою, чаєм і молоком, що погано розчиняються, і внаслідок цього всмоктування препарату утруднюється.

Хоча при прийомі мелперону спостерігається тільки відносно невелике і короткочасне підвищення концентрації пролактину, ефект інгібіторів пролактину, таких як гонадорелін, може бути ослаблений. Подібної взаємодії з мелпероном дотепер не виявляли, але цілком виключити її не можна.

Незважаючи на те, що взаємодії мелперону з нижченаведеними лікарськими засобами дотепер не відзначали, цілком виключити їх не можна через наявність у нього альфа-адренергічного ефекту.

Стимулятори амфетамінового типу можуть знижувати антипсихотичну дію мелперону.

Епінефрин (адреналін) – можливе виникнення парадоксальної гіпотензії, тахікардії.

При одночасному застосуванні з мелпероном можливе послаблення ефекту фенілефрину.

Одночасний прийом мелперону та допаміну може призводити до антагоністичної дії на периферичну вазодилатацію (наприклад, ниркової артерії) або, у разі високої дози допаміну, вазоконстрикцію.

Слід уникати одночасного застосування лікарських засобів, які також можуть подовжувати інтервал QT (наприклад клас IA або III антиаритмічних засобів, макролідні антибіотики, антигістамінні препарати), спричинити гіпокаліємію (наприклад діуретики) або можуть інгібувати печінкові розпад мелперону (наприклад циметидин, флуоксетин).

Дозу препарату слід відкоригувати з урахуванням індивідуальної переносимості, віку і маси тіла пацієнта, а також типу і тяжкості клінічної картини захворювання. Основний принцип, яким при цьому має керуватися лікар, – це максимально можливе зниження дози і зменшення тривалості лікування.

Для отримання слабкого седативного і переважно анксіолітичного ефекту, що супроводжується поліпшенням настрою, зазвичай препарат застосовують у дозі 20-75 мг на добу. Для досягнення більш вираженого седативного ефекту можна ввечері прийняти більшу дозу препарату.

Для пацієнтів з ажитацією і сплутаністю свідомості початкова доза препарату становить 50-100 мг на добу. У разі необхідності дозу можна підвищити протягом кількох днів до 200 мг на добу. При деяких тяжких станах ажитації і сплутаності свідомості, асоційованих з агресивністю, а також при станах ілюзорності та галюцинаціями добову дозу препарату можна підвищити до максимальної – 400 мг.

Спосіб та тривалість застосування.

Добову дозу препарату слід розподілити на кілька прийомів. Наприклад, добову дозу 200 мг (40 мл) приймати по 20 мл 2 рази на добу, добову дозу 300 мг (60 мл) розподілити на 3 прийоми по 20 мл; при добовій дозі 375 мг (75 мл) препарат приймати 3 рази по 20 мл і 1 раз 15 мл.

Необхідну кількість розчину можна відміряти за допомогою мірного стаканчика з належною розміткою.

Разову дозу краще приймати з їжею та, особливо у разі необхідності одержання седативного ефекту, перед сном. Не можна приймати препарат з кавою, чаєм або молоком.

Тривалість застосування препарату зазвичай не обмежується. Необхідні антипсихотичні ефекти іноді можуть не виявлятися протягом 2-3 тижнів терапії. Надалі залежно від індивідуальної реакції хворого дозу можна знижувати.

При одночасному застосуванні препаратів літію дози обох лікарських засобів мають бути якомога нижчими.

Діти

Препарат не застосовують дітям віком до 12 років.

Препарат у терапевтичних дозах зазвичай не впливає або мінімально негативно впливає на функції дихання, кровообігу, травлення, сечовипускання і функції печінки.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, ортостатична дисрегуляція, рефлекторне підвищення частоти серцевих скорочень, аритмія, подовження інтервалу QT на ЕКГ, в окремих випадках спостерігалася шлуночкова тахікардія типу torsade de pointes. Лікування мелпероном у таких випадках слід припинити.

З боку нервової системи: підвищена втомлюваність (на початку лікування), головний біль, порушення типу мимовільних рухів (екстрапірамідні розлади), що можуть проявлятися у формі ранньої дискінезії (спастичний прикус язика, спазм м’язів глотки, окообертальні кризи, кривошия, ригідність м’язів шиї та м’язів спини, спазм щелепних м’язів), синдром Паркінсона (тремтіння, ригідність), акатизія (гіперкінезія). Інколи простежувався тимчасовий зв’язок між виникненням ранньої дискінезії і прийомом мелперону. Однак в усіх цих випадках одночасно з мелпероном або перед ним приймали інші лікарські засоби, для яких встановлена здатність спричиняти подібний побічний ефект.

З боку травного тракту: ксеростомія (сухість у роті), запор, нудота, блювання, діарея, відсутність апетиту.

З боку гепатобіліарної системи: минуще підвищення активності печінкових ферментів, погіршення відтоку жовчі (внутрішньопечінковий холестаз), жовтяниця.

З боку шкіри: алергічні реакції на шкірі (включаючи екзантему).

З боку крові та лімфатичної системи:лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія; агранулоцитоз.

З боку репродуктивної системи: в окремих випадках можливий розвиток дисменореї, галактореї, гінекомастії, статевої дисфункції, порушення менструального циклу,параменія.

Інші: особливо при лікуванні нейролептиками у високих дозах, можливий потенційно летальний злоякісний нейролептичний синдром (з температурою вище 40 °С, ригідністю м’язів, вегетативною декомпенсацією з тахікардією і артеріальною гіпертензією, пригніченням свідомості аж до коматозного стану), при якому слід негайно відмінити препарат. Як і при передозуванні, при цьому побічному явищі необхідно вжити екстрених медичних заходів.

Не можна виключити появу таких симптомів, як порушення терморегуляції, порушення акомодації, порушення сечовипускання, порушення функції нюху через закладеність носа, підвищення внутрішньоочного тиску, збільшення або втрата маси тіла.

Випадки венозної тромбоемболії, в тому числі легеневої емболії і тромбозу глибоких вен.

Як і при застосуванні інших седативних психотропних препаратів, при прийомі мелперону існує ризик розвитку тромбозу вен нижніх кінцівок і таза, що необхідно враховувати при іммобілізації, постільному режимі та/чи схильності до цього побічного явища.

Не можна виключити появу вираженої гіпонатріємії.

Пропілпарабен (Е 216) та метилпарабен (Е 218) можуть спричиняти реакції підвищеної чутливості (алергію), навіть відстрочені.

Абстинентний синдром у новонароджених.

Особливо при високих дозах або при специфічній індивідуальній реактивній властивості можуть виникати розлади в масштабі мимовільних рухів (екстрапірамідальні ускладнення), що можуть проявляютися у формі ранньої дискінезії (спастичне висовування язика, спазм фарингеальних м’язів, окулогірні кризи, кривошия, заціпеніння м’язів спини, щелепний міоспазм), синдром Паркінсона (тремтіння, заціпеніння) та акатизія (гіперкінезія). Ранню дискінезію та синдроми Паркінсона контролюють шляхом зменшення дози та/або застосування антихолінергічних засобів проти паркінсонізму (напр., біперидену). Ці симптоми повністю зникають після припинення прийому нейролептика.

Через великий діапазон терапевтичних доз мелперону інтоксикацію виявляють лише при значному передозуванні. У разі передозування відзначалися не всі нижченаведені симптоми, але не можна виключити будь-який з них, пов’язаний з профілем дії препарату.

Симптоми інтоксикації: сонливість аж до стану коми, іноді збудження та деліріозна сплутаність свідомості, антихолінергічні ефекти (помутніння зору, напади глаукоми, порушення перистальтики кишечнику, затримка сечовипускання), серцево-судинні зміни ЕКГ, такі як подовжені інтервали PQ, QT (артеріальна гіпотензія, тахікардія/брадикардія, шлуночкова тахіаритмія, шлуночкова тахікардія типу «пірует», серцева недостатність і недостатність кровообігу), гіпертермія або гіпотермія; тяжкі екстрапірамідні розлади (гострі дискінетичні або дистонічні симптоми, язико-глотковий синдром, спазми зору, спазми глотки або гортані), поодинокі порушення дихальної функції (ціаноз, пригнічення дихання, зупинка дихання, аспірація, пневмонія).

Лікування. Терапія симптоматична і базується на загальних принципах лікування інтоксикацій, але має певні особливості внаслідок швидкої абсорбції препарату. Промивання шлунка ефективне лише у разі ранньої постановки діагнозу, форсований діурез або діаліз малоефективні, при тяжких екстрапірамідних симптомах застосовують протипаркінсонічні засоби, наприклад біпериден внутрішньовенно, спазму м’язів глотки можна запобігти інтубацією або застосуванням м’язового релаксанта короткої дії, при артеріальній гіпотензії для запобігання парадоксальному підвищенню тиску слід застосовувати препарати, подібні до норепінефрину (норадреналіну), і не можна призначати препарати, подібні до епінефрину (адреналіну), агоністи бета-адренорецепторів не можна приймати тому, що вони спричиняють вазодилатацію, антихолінергічні симптоми можна лікувати шляхом введення фізостигміну саліцилату (1-2 мг внутрішньовенно, можливе повторне введення), однак загальноприйнятий режим дозування не рекомендується з огляду на виникнення серйозних побічних реакцій.

Досвід застосування мелперону у період вагітності обмежений, тому препарат не призначають у цей період. Якщо мелперон призначають пацієнтці репродуктивного віку, їй необхідно вказати на необхідність термінової консультації з лікарем, якщо вона має бажання завагітніти або припускає факт вагітності.

Через відсутність даних щодо кількості активної субстанції, яка проникає в грудне молоко, за необхідності приймання препарату у період лактації годування груддю на час лікування препаратом необхідно припинити.

Новонародженим, матері яких під час третього триместру вагітності зазнали впливу антипсихотичних препаратів (включаючи мелперон), загрожують побічні дії, наприклад екстрапірамідні симптоми та/або абстинентні синдроми, тяжкість перебігу та тривалість яких після народження можуть коливатися.

Повідомлялося про ажитацію, підвищений або знижений тонус м’язів, тремтіння, сонливість, кисневе голодування або порушення при засвоєнні їжі. Тому новонароджені повинні знаходитися під ретельним контролем.

Немає клінічних даних відносно експозиції мелперону під час вагітності. Досліди на тваринах показали репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людей невідомий. Тому під час вагітності мелперон призначати не слід.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Під час лікування слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами, оскільки можливе виникнення побічних реакцій з боку центральної нервової системи.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Після відкриття флакона розчин зберігає свої властивості протягом 8 тижнів.

Упаковка

По 200 мл або по 300 мл розчину у флаконі, по 1 флакону в комплекті з мірним стаканчиком у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Інструкція для: Мелперон Сандоз р-н оральний 5 мг/мл фл. 300 мл, з мірн. стаканчиком №1

Виробник: Салютас Фарма ГмбХ для "Сандоз Фармасьютікалз д.д.", Німеччина/Словенія

Фарм. група: Антипсихотичні засоби. Похідні бутирофенону.

Реєстрація: UA/5405/02/01

МНН: Melperon

Код АТХ:

(N) Засоби, що діють на нервову систему

(N05) Психолептичні засоби

(N05A) Антипсихотичні препарати

(N05AD) Похідні бутирофенону

(N05AD03) Мелперон