Моксимак табл. в/плів. оболонкою 400 мг стрип №5

діюча речовина: moxifloxacin;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить моксифлоксацину гідрохлориду еквівалентно моксифлоксацину 400 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, гіпромелоза, поліетиленгліколь, титану діоксид (Е 171), тальк, заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, коричнево-червоного кольору, капсулоподібної форми, гладенькі з обох боків.

Фармакотерапевтична група

Протимікробні засоби для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів. Код АТХ J01M A14.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Моксифлоксацин – бактерицидний антибактеріальний препарат фторхінолонового ряду широкого спектра дії. Бактерицидна дія препарату зумовлена інгібіторною дією моксифлоксацину на бактеріальні топоізомерази II і IV, що спричиняє порушення біосинтезу ДНК мікробної клітини і, як наслідок, загибель мікробних клітин. Мінімальні бактерицидні концентрації препарату загалом співвідносні з його мінімальними інгібіторними концентраціями.

Механізми, що спричиняють розвиток резистентності до пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, макролідів і тетрациклінів, не порушують антибактеріальну активність моксифлоксацину. Перехресної резистентності між цими групами антибактеріальних препаратів і моксифлоксацином не відмічається. Дотепер не спостерігалось випадків плазмідної резистентності. Загальна частота розвитку резистентності дуже незначна (10^-7-10^-10). Резистентність до моксифлоксацину розвивається повільно, шляхом численних мутацій.

Багаторазова дія моксифлоксацину на мікроорганізми в концентраціях, нижчих від мінімальної інгібуючої концентрації (МІК), супроводжується лише незначним збільшенням МІК.

Відмічаються випадки перехресної резистентності до хінолонів. Проте деякі резистентні до інших хінолонів грампозитивні та анаеробні мікроорганізми чутливі до моксифлоксацину.

Моксифлоксацин in vitro активний відносно широкого спектра грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, анаеробів, кислотостійких і нетипових бактерій (Mycoplasma, Chlamidia, Legionella). Моксифлоксацин ефективний щодо бактерій, резистентних до β-лактамних і макролідних антибіотиків.

Спектр антибактеріальної активності моксифлоксацину включає нижченаведені мікроорганізми:

грампозитивні: Streptococcus pneumoniae (у тому числі штами, резистентні до пеніциліну та макролідів), Streptococcus pyogenes (група А), Streptococcus milleri, Streptococcus mitior, Streptococcus agalactiae, Streptococcus dysgalactiae, Staphylococcus aureus (у тому числі чутливі до метициліну штами), Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis (у тому числі чутливі до метициліну штами), Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus simulans, Corynebacterium diphtheriae;

грамнегативні: Haemophilus influenzae (у тому числі ß-лактамазонегативні та позитивні штами), Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (у тому числі ß?лактамазонегативні та позитивні штами), Escherichia coli, Enterobacter cloacae, Bordetella pertussis, Klebsiella oxytoca, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter intermedius, Enterobacter sakazaki, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Providencia rettgeri, Providencia stuartii;

анаероби: Bacteroides distasonis, Bacteroides eggerthii, Bacteroides fragilis, Bacteroides ovatus, Bacteroides thetaiotaomicron, Bacteroides uniformis, Fusobacterium spp., Porphyromonas spp., Porphyromonas anaerobius, Porphyromonas asaccharolyticus, Porphyromonas magnus, Prevotella spp., Propionibacterium spp., Clostridium perfringens, Clostridium ramosum;

нетипові: Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae, Legionella pneumophila, Сохiella burnettii.

Моксифлоксацин менш активний щодо Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas fluorescens, Burkholderia cepacia, Stenotrophomonas maltophilia.

Фармакокінетика.

При пероральному прийомі моксифлоксацин швидко та майже повністю всмоктується з травного тракту. Абсолютна біодоступність досягає майже 91 %.

У діапазоні доз 50-1200 мг при одноразовому прийомі та у дозах по 600 мг на добу протягом 10 діб фармакокінетика є лінійною. Стійкий стан параметрів досягається протягом трьох днів.

Після одноразового прийому 400 мг максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) досягається протягом 0,5-4 годин і становить 3,1 мг/л.

При прийомі моксифлоксацину разом з їжею відмічається незначне збільшення часу досягнення C_max (на 2 години) і незначне зниження C_max (приблизно на 16 %), при цьому тривалість абсорбції не змінюється. Однак ці дані не мають клінічного значення, і препарат можна приймати незалежно від прийому їжі.

Моксифлоксацин швидко розподіляється в тканинах та органах і зв’язується з білками плазми крові (головним чином з альбумінами) приблизно на 45 %. Об’єм розподілу становить приблизно 2 л/кг. Високих концентрацій, що перевищують концентрації у плазмі, препарат досягає у тканинах легенів (у т. ч. в альвеолярних макрофагах), слизовій бронхів, у носових пазухах та осередках запалення. В інтерстиціальній рідині і в слині моксифлоксацин виявляється у вільному, не зв’язаному з білками вигляді, в концентрації вищій, ніж у плазмі крові.

Моксифлоксацин піддається біотрансформації 2-ї фази та виводиться з організму нирками, а також з фекаліями як у незміненому вигляді, так і у вигляді неактивних сульфосполук і глюкуронідів. Моксифлоксацин не піддається біотрансформації макросомальною системою цитохром Р450.

Період напіввиведення препарату становить приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після прийому в дозі 400 мг становить 179-246 мл/хв. Приблизно 19 % одноразової дози (400 мг) виводиться у незміненому вигляді із сечею та 25 % – з фекаліями.

Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів.

Ниркова недостатність. Не виявлено суттєвих змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів з порушенням функції нирок (у т. ч. з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв/ 1,73 м²) і у тих, хто перебуває на безперервному гемодіалізі та тривалому амбулаторному перитонеальному діалізі.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції печінки (стадія А та В за класифікацією Чайлда-П’ю) фармакокінетика моксифлоксацину не змінюється. Даних щодо фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (стадія С за класифікацією Чайлда-П’ю) немає.

Лікування нижченаведених бактеріальних інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами, у пацієнтів віком від 18 років. Моксифлоксацин слід призначати тільки тоді, коли застосування антибактеріальних засобів, які зазвичай рекомендують для початкового лікування нижченаведених інфекцій, є недоцільним або коли вказане лікування було неефективним.

• Гострий бактеріальний синусит (діагностований з високим ступенем вірогідності).
• Загострення хронічного бронхіту (діагностоване з високим ступенем вірогідності).
• Негоспітальна пневмонія, за винятком негоспітальної пневмонії з тяжким перебігом.
• Запальні захворювання органів малого таза помірного та середнього ступеня тяжкості (включаючи інфекційне ураження верхнього відділу статевої системи у жінок, у тому числі сальпінгіт та ендометрит), не асоційовані з тубооваріальним абсцесом чи абсцесами органів малого таза. Таблетована форма моксифлоксацину не рекомендується для застосування як монотерапія при запальних захворюваннях органів малого таза помірного та середнього ступеня тяжкості через зростаючу резистентність моксифлоксацину до Neisseria gonorrhoeae (за винятком моксифлоксацинрезистентних штамів N. gonorrhoeae), але може застосовуватися в комбінації з іншими відповідними антибактеріальними засобами (наприклад цефалоспоринами).

Таблетовану форму моксифлоксацину можна застосовувати для закінчення курсу лікування, в якому стартова терапія парентеральною формою моксифлоксацину була ефективною і призначена за такими показаннями:

• негоспітальна пневмонія;
• ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур.

Таблетована форма моксифлоксацину не рекомендується для стартового лікування будь-яких інфекцій шкіри та підшкірних структур чи у разі тяжкого перебігу негоспітальних пневмоній.

Слід врахувати рекомендації щодо належного застосування антибактеріальних засобів, які містяться у відповідних інструкціях.

Відома гіперчутливість до моксифлоксацину або до інших хінолонів чи будь-якої з допоміжних речовин препарату.

• Вік до 18 років.
• Вагітність або період годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
• Пацієнти з захворюваннями сухожиль, пов’язаними з лікуванням хінолонами, в анамнезі.

У ході доклінічних досліджень і клінічних досліджень після застосування моксифлоксацину спостерігалися зміни в електрофізіології серця у вигляді подовження інтервалу QT. Тому з міркувань безпеки препарат протипоказано пацієнтам з:

• вродженим або діагностованим набутим подовженням інтервалу QT;
• порушеннями електролітного балансу, зокрема при нескоригованій гіпокаліємії;
• клінічно значущою брадикардією;
• клінічно значущою серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка;
• симптоматичними аритміями в анамнезі.

Препарат не слід застосовувати одночасно з іншими препаратами, які подовжують інтервал QT (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У зв’язку з обмеженими клінічними даними застосування препарату також протипоказано пацієнтам з порушенням функції печінки (клас C за класифікацією Чайлда-П’ю) та пацієнтам з підвищеним рівнем трансаміназ (у 5 разів вище верхньої межі норми).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Не можна виключити адитивний ефект моксифлоксацину та інших лікарських засобів, які можуть спричинити подовження інтервалу QT. Вказана взаємодія збільшує ризик розвитку шлуночкових аритмій, включаючи «піруетну» шлуночкову тахікардію (torsade de pointes). Із цієї причини застосування моксифлоксацину в комбінації з будь-яким із нижчезазначених лікарських засобів протипоказане:

• антиаритмічні препарати класу ІА (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні препарати класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• антипсихотичні препарати (наприклад фенотіазини, пімозид, сертиндол, галоперидол, сультоприд);
• трициклічні антидепресанти;
• деякі протимікробні засоби (саквінавір, спарфлоксацин, еритроміцин для внутрішньовенного введення, пентамідин, протималярійні препарати, зокрема галофантрин);
• деякі антигістаміни (терфенадин, астемізол, мізоластин);
• інші (цизаприд, вінкамін IV, бепридил, дифеманіл).

Моксифлоксацин слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають препарати, що можуть знижувати рівень калію (наприклад петльові та тіазидні діуретики, клізми та проносні засоби (у високих дозах), кортикостероїди, амфотерицин В), або препарати, дія яких пов’язана з клінічно значущою брадикардією.

Між прийомом препаратів, які містять біваленті або тривалентні катіони (таких як антациди, що містять магній чи алюміній, диданозин у таблетках, сукралфат та засоби, що містять залізо чи цинк), та прийомом моксифлоксацину необхідний інтервал близько 6 годин.

При одночасному застосуванні активованого вугілля і моксифлоксацину перорально у дозі 400 мг системна біодоступність препарату знижується більш ніж на 80 % внаслідок пригнічення його абсорбції. У зв’язку з цим одночасне застосування цих двох препаратів не рекомендоване (за винятком випадків передозування, див. також розділ «Передозування»).

Після багаторазового застосування моксифлоксацину у здорових добровольців спостерігалося збільшення максимальної концентрації дигоксину приблизно на 30 % у рівноважному стані без впливу на площу під кривою «концентрація-час» (AUC) або на нижчі рівні. Отже, потреби у застережних заходах при супутньому прийомі дигоксину немає.

Під час досліджень за участю добровольців, хворих на діабет, одночасне застосування моксифлоксацину перорально та глібенкламіду призводило до зниження концентрації глібенкламіду на піковому рівні приблизно на 21 %. Комбінація глібенкламіду з моксифлоксацином теоретично може призвести до незначної короткотривалої гіперглікемії. Однак зміни у фармакокінетиці, які спостерігалися, не призводили до змін фармакодинамічних параметрів (рівень глюкози в крові, рівень інсуліну). Таким чином, клінічно релевантної взаємодії між моксифлоксацином та глібенкламідом не виявлено.

У пацієнтів, які отримували пероральні антикоагулянти у поєднанні з антибактеріальними препаратами, в тому числі з фторхінолонами, макролідами, тетрациклінами, котримоксазолом та деякими цефалоспоринами, відзначалися численні випадки підвищення антикоагулянтної активності. Факторами ризику є інфекційні захворювання (і супутній запальний процес), вік та загальний стан пацієнта. У зв’язку з цими обставинами важко оцінити, чи спричиняє інфікування або лікування відхилення показника міжнародного нормалізованого відношення (МНВ). Як застережний захід можна частіше визначати МНВ. У разі необхідності слід провести належне коригування дози перорального коагулянта.

Для нижченаведених речовин була доведена відсутність клінічно вагомої взаємодії з моксифлоксацином: ранітидин, кальцієві добавки, теофілін, пероральні контрацептиви, циклоспорин, ітраконазол, морфін при парентеральному введенні, пробенецид. Дослідження in vitro ферментів цитохрому Р450 у людини підтвердили вищезазначене. Таким чином, метаболічна взаємодія через ферменти цитохрому Р450 є малоймовірною.

Абсорбція моксифлоксацину не залежить від вживання їжі (включаючи молочні продукти). Тому моксифлоксацин можна приймати незалежно від прийому їжі.

Особливості застосування

Повідомлялося про гіперчутливість і алергічні реакції на фторхінолони, включаючи моксифлоксацин, після першого застосування. Анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого для життя анафілактичного шоку, навіть після першого застосування. В цих випадках слід припинити прийом препарату та розпочати відповідну терапію (наприклад протишокову).

При застосуванні моксифлоксацину у деяких пацієнтів можливе збільшення інтервалу QT на електрокардіограмі. Аналіз результатів ЕКГ, отриманих у рамках програми клінічних досліджень, показав, що подовження інтервалу QTc при застосуванні моксифлоксацину становило 6 мс ± 26 мс; 1,4% порівняно з вихідним рівнем.

Оскільки у жінок відзначається довший інтервал QT порівняно з чоловіками, вони можуть виявитися більш чутливими до препаратів, які подовжують інтервал QT. Пацієнти літнього віку також можуть бути більш сприйнятливими до асоційованих з препаратом ефектів на інтервал QT.

Пацієнтам, які приймають моксифлоксацин, слід з обережністю застосовувати препарати, що можуть призвести до зниження рівнів калію.

Слід з обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам з триваючими проаритмогенними станами (особливо жінкам та пацієнтам літнього віку), такими як гостра міокардіальна ішемія або подовження інтервалу QT, оскільки підвищується ризик розвитку шлуночкових аритмій, включаючи «піруетну» шлуночкову тахікардію (torsade de pointes), і зупинки серця. Ступінь подовження інтервалу QT може підвищуватись із підвищенням концентрації препарату. Тому не слід перевищувати рекомендовану дозу.

Необхідно розглянути доцільність лікування моксифлоксацином, особливо у випадках інфекцій легкого ступеня, беручи до уваги інформацію, що викладена у розділі «Особливості застосування».

Якщо під час лікування препаратом виникають симптоми аритмії, слід припинити лікування та зробити ЕКГ.

При застосуванні моксифлоксацину повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що потенційно призводить до печінкової недостатності (у т. ч. з летальним наслідком). Пацієнтам слід рекомендувати звернутися до лікаря перед тим, як продовжувати лікування, якщо розвиваються такі симптоми фульмінантного гепатиту, як пов’язана з жовтяницею астенія, що швидко розвивається, темна сеча, схильність до кровотеч або печінкова енцефалопатія

У разі виникнення симптомів дисфункції печінки необхідно провести аналізи функції печінки/обстеження.

Повідомлялося про бульозні реакції шкіри при застосуванні моксифлоксацину, такі як синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. Якщо виникають реакції з боку шкіри та/або слизової оболонки, пацієнтам слід рекомендувати негайно звернутися до лікаря, перш ніж продовжувати лікування.

Відомо, що хінолони можуть спровокувати розвиток судомних нападів. Моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із розладами центральної нервової системи (ЦНС) або з іншими факторами ризику, що можуть спричинити судомні напади або знизити поріг виникнення останніх. У разі виникнення судом необхідно припинити застосування моксифлоксацину та вжити відповідних заходів.

У пацієнтів, які приймали хінолони, включаючи моксифлоксацин, спостерігалися випадки сенсорної або сенсорно-рухової полінейропатії, що призводить до парестезій, гіпестезій, дизестезій або слабкості. Якщо розвиваються такі симптоми невропатії, як біль, печіння, поколювання, оніміння або слабкість, пацієнтам, які отримують лікування моксифлоксацином, слід повідомити про це лікаря, перш ніж продовжувати лікування.

Реакції з боку психіки можуть розвиватися навіть після першого застосування хінолонів, включаючи моксифлоксацин. У рідкісних випадках депресія або психотичні реакції призводили до виникнення суїцидальних думок та розвитку самоагресії, такої як спроби самогубства. У разі виникнення у пацієнта таких реакцій необхідно припинити застосування моксифлоксацину та вжити відповідних заходів. Рекомендовано з обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам, які страждають психозами, та пацієнтам, які мають в анамнезі психічні захворювання.

У зв’язку із застосуванням антибіотиків широкого спектра дії, в тому числі моксифлоксацину, повідомлялося про виникнення антибіотикасоційованої діареї (ААД) та антибіотикасоційованого коліту (ААК), включаючи псевдомембранозний коліт і діарею, асоційовану з Clostridium difficile, які за ступенем тяжкості варіюють від помірної діареї до коліту з летальним наслідком. Тому важливо зважити на цей діагноз у пацієнтів, у яких під час або після застосування моксифлоксацину спостерігається тяжка діарея. При підозрі або підтвердженні ААД або ААК лікування антибактеріальними засобами, включаючи моксифлоксацин, слід припинити та негайно вжити відповідних терапевтичних заходів. До того ж, необхідно вжити належних санітарно-епідемічних заходів з метою зменшення ризику передачі захворювання. Препарати, що пригнічують перистальтику, протипоказані пацієнтам, у яких спостерігається серйозна діарея

Моксифлоксацин слід застосувати з обережністю пацієнтам з міастенією гравіс у зв’язку з можливістю загострення симптомів.

Запалення та розрив сухожиль (особливо ахіллового сухожилля), іноді білатеральні, можуть спостерігатися в разі лікування хінолонами, включаючи моксифлоксацин, навіть протягом перших 48 годин від початку лікування. Повідомлялося також, що такі випадки спостерігалися через декілька місяців після припинення лікування. Під час терапії хінолонами, в тому числі моксифлоксацином, існує підвищений ризик розвитку запалення та розриву сухожиль, зокрема у пацієнтів літнього віку і хворих, які отримують супутню терапію кортикостероїдами.

При перших симптомах болю або запалення пацієнтам слід припинити лікування моксифлоксацином, забезпечити спокій ураженій кінцівці та негайно звернутися до лікаря для отримання відповідного лікування (наприклад накладення шини на уражене сухожилля).

Слід з обережністю застосувати моксифлоксацин пацієнтам літнього віку з розладами функцій нирок, якщо вони не можуть забезпечити прийом достатньої кількості рідини, тому що зневоднення підвищує ризик виникнення ниркової недостатності.

Якщо спостерігається порушення зору або інший вплив на органи зору, слід негайно звернутися до офтальмолога.

При застосуванні хінолонів у пацієнтів відзначаються реакції фоточутливості. Проте дослідження показали, що моксифлоксацин відрізняється нижчим ризиком виникнення фоточутливості. Незважаючи на це, слід порекомендувати пацієнтам уникати як ультрафіолетового опромінення, так і тривалої та/або інтенсивної дії сонячного світла під час лікування моксифлоксацином.

Пацієнти з родинним або особистим анамнезом недостатньої активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази під час лікування хінолонами мають схильність до гемолітичних реакцій. Тому таким пацієнтам слід з обережністю застосувати моксифлоксацин.

Пацієнтам з рідкими спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіциту лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози та галактози не слід приймати цей препарат.

Пацієнтам з ускладненим запальним захворюванням органів малого таза (наприклад, асоційованим з трубно-яєчниковим абсцесом або абсцесом малого таза), для яких вважається необхідним проведення внутрішньовенної терапії, лікування препаратом Моксимак у формі таблеток, вкритих оболонкою, по 400 мг не рекомендується.

Запальне захворювання органів малого таза може бути спричинено бактерією Neisseria gonorrhoeae, резистентною до фторхінолонів. Тому в таких випадках емпіричне застосування моксифлоксацину необхідно призначати одночасно з іншим відповідним антибіотиком (наприклад цефалоспорином), якщо неможливо повністю виключити наявність Neisseria gonorrhoeae, резистентної до моксифлоксацину.

Якщо після 3 днів лікування не відбувається покращання клінічного стану, терапію слід переглянути.

Моксифлоксацин спричинює ураження хрящів у молодих тварин, тому застосування препарату дітям (віком до 18 років) протипоказано.

Моксифлоксацин не рекомендується для лікування інфекцій, спричинених метицилін- резистентним золотистим стафілококом (МРЗС). У випадку підозрюваної або підтвердженої інфекції, спричиненої МРЗС, необхідно розпочати лікування відповідним антибактеріальним засобом.

Клінічна ефективність внутрішньовенного застосування моксифлоксацину в разі лікування тяжкого інфікування, пов’язаного з опіками, фасцитом та інфікуванням діабетичної стопи, яке супроводжується остеомієлітом, не встановлена.

Лікування із застосуванням моксифлоксацину може спричиняти хибнонегативні результати культурального аналізу щодо виявлення Mycobacterium spp. у зв’язку з пригніченням мікробіологічного росту.

Дослідження на тваринах не виявили в них погіршення фертильності.

Дисглікемія

Як і при застосуванні інших фторхінолонів, при застосуванні препарату спостерігалися відхилення рівнів глюкози в крові, включно гіпоглікемія та гіперглікемія. У пацієнтів, які застосовували препарат дисглікемія розвивалася переважно у пацієнтів літнього віку з діабетом, які отримували супутню терапію пероральними гіпоглікемічними лікарськими засобами (наприклад сульфонілсечовина) або інсуліном. У пацієнтів з діабетом рекомендоване ретельне спостереження рівнів глюкози в крові (див. розділ «Побічні реакції».

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Досліджень впливу моксифлоксацину на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами не проводили. Однак фторхінолони, включаючи моксифлоксацин, можуть призводити до погіршення здатності керувати автотранспортом або іншими механізмами через виникнення реакцій з боку центральної нервової системи (наприклад запаморочення, гостра тимчасова втрата зору або гостра короткотривала втрата свідомості). Пацієнтам слід рекомендувати спостерігати за своєю реакцією на моксифлоксацин перед тим, як керувати автотранспортом або іншими механізмами.

Дорослі

Рекомендується приймати по 1 таблетці (400 мг) моксифлоксацину на добу.

Таблетки слід приймати не розжовуючи, з достатньою кількістю води. Препарат можна приймати незалежно від часу вживання їжі.

Тривалість терапії

Тривалість терапії таблетованою формою препарату Моксимак залежить від типу інфекцій і становить:

• загострення хронічного бронхіту – 5-10 днів;
• негоспітальна пневмонія – 10 днів;
• гострий бактеріальний синусит – 7 днів;
• запальні захворювання органів малого таза помірного та середнього ступеня тяжкості – 14 днів.

За даними клінічних досліджень, тривалість лікування становила до 14 днів.

Ступінчаста (внутрішньовенна пероральна) терапія

Під час клінічних досліджень ступінчастої терапії більшість пацієнтів переходила з внутрішньовенного на пероральний шлях введення моксифлоксацину протягом 4 днів (негоспітальна пневмонія) або 6 днів (ускладнені інфекції шкіри та підшкірних тканин). Рекомендована загальна тривалість лікування таблетками та розчином для інфузій моксифлоксацину становить 7-14 днів для негоспітальних пневмоній та 7-21 день для ускладнених інфекцій шкіри та підшкірних тканин.

Перевищувати вказану дозу (400 мг 1 раз на добу) та тривалість лікування для кожного показання не рекомендується.

Пацієнти літнього віку/пацієнти з низькою масою тіла

Корекція дози для пацієнтів літнього віку/пацієнтів з низькою масою тіла не потрібна.

Порушення функції печінки

Пацієнтам із порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна.

Ниркова недостатність

Для пацієнтів із нирковою недостатністю помірного та середнього ступеня (у тому числі при кліренсі креатиніну < 30 мл/хв/1,73 м²), а також для пацієнтів, які перебувають на безперервному гемодіалізі та довготривалому амбулаторному перитонеальному діалізі, корекція дози не потрібна.

Діти.

Моксифлоксацин протипоказаний дітям (віком до 18 років). Ефективність та безпека застосування моксифлоксацину дітям не встановлені (див. також розділ «Протипоказання»).

Інфекції та інвазії: суперінфекція, що виникла внаслідок бактеріальної чи грибкової резистентності, наприклад оральний чи вагінальний кандидози.

З боку системи крові: анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, еозинофілія, подовження протромбінового часу/збільшення МНВ (міжнародного нормалізованого відношення), підвищення рівня протромбіну/зменшення МНВ, агранулоцитоз.

З боку імунної системи: алергічні реакції, анафілаксія, включаючи рідкісні випадки шоку (що загрожує життю), алергічний набряк/ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані (що потенційно загрожує життю).

З боку метаболізму: гіперліпідемія, гіперглікемія, гіперурикемія, гіпоглікемія.

З боку психіки: тривожність, підвищення психомоторної активності/збудження, лабільність настрою, депресія (у рідкісних випадках можлива самоагресія, така як суїцидальні ідеї/думки або спроби самогубства).

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезії/дизестезії, порушення смаку (у рідкісних випадках агевзія), сплутаність свідомості, втрата орієнтації, розлади сну (переважно безсоння), тремор, вертиго, сонливість, гіпестезія, порушення нюху (включаючи втрату нюху), патологічні сновидіння, порушення координації (включаючи розлад ходи внаслідок запаморочення або вертиго), судомні напади з різними клінічними проявами (у т. ч. великі судомні напади), порушення уваги, розлади мовлення, амнезія, периферична нейропатія та полінейропатія, гіперестезія.

З боку органів зору: порушення зору (особливо під час реакцій з боку ЦНС), транзиторна втрата зору (особливо під час реакцій з боку ЦНС).

З боку органів слуху: дзвін у вухах; порушення слуху, включаючи глухоту (зазвичай оборотну).

З боку серцево-судинної системи: подовження QT-інтервалу у хворих із гіпокаліємією, посилене серцебиття, тахікардія, фібриляція передсердь, стенокардія, шлуночкові тахіаритмії, непритомність (тобто гостра та короткочасна втрата свідомості), неспецифічні аритмії, «піруетна» шлуночкова тахікардія (torsade de pointes), зупинка серця, вазодилатація, артеріальна гіпертензія/гіпотензія.

З боку дихальної системи: задишка (включаючи астматичний стан).

З боку травного тракту: нудота; блювання; біль у животі; діарея; зниження апетиту та зменшення вживання їжі; запор; диспепсія; флатуленція; гастрит; підвищення рівня амілази; дисфагія; стоматит, асоційований із застосуванням антибіотика; коліт (включаючи псевдомембранозний коліт, у рідкісних випадках асоційований із загрозливими для життя ускладненнями).

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня трансаміназ; порушення функції печінки (включаючи підвищення лактатдегідрогенази); підвищення рівня білірубіну; підвищення гамма-глутамілтранспептидази; підвищення в крові лужної фосфатази; жовтяниця; гепатит (переважно холестатичний); фульмінантний гепатит, що може призвести до розвитку небезпечної для життя печінкової недостатності.

З боку шкіри: свербіж; висипання; кропив’янка; сухість шкіри; бульозні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз (що потенційно загрожують життю).

З боку кістково-м’язової системи: артралгія, міалгія, тендиніт, посмикування м’язів, м’язова слабкість, розрив сухожиль, артрити, ригідність м’язів, загострення симптомів myasthenia gravis.

З боку сечовидільної системи: дегідратація, порушення функції нирок (включаючи збільшення азоту сечовини та креатиніну плазми крові), ниркова недостатність.

Загальні розлади: загальна слабкість (в основному астенія чи втомленість), відчуття болю (включаючи біль у попереку, грудній клітці, біль у кінцівках, болючість у проекції малого таза), гіпергідроз, набряк.

У рідкісних випадках після лікування іншими фторхінолонами було зареєстровано побічні реакції, які могли б також спостерігатися при застосуванні моксифлоксацину: гіпернатріємія, гіперкальціємія, гемолітична анемія, рабдоміоліз, реакції фотосенсибілізації.

У разі випадкового передозування слід орієнтуватися на клінічну картину і проводити симптоматичну підтримувальну терапію та ЕКГ-моніторинг у зв’язку з можливістю подовження інтервалу QT.

Одночасне застосування активованого вугілля з дозою моксифлоксацину 400 мг перорально призведе до скорочення системної доступності лікарського засобу більше ніж на 80%. У разі передозування в результаті перорального прийому лікарського засобу застосування активованого вугілля на початковій стадії абсорбції може бути ефективною профілактикою збільшення системної дії моксифлоксацину.

Вагітність

Безпека застосування моксифлоксацину у період вагітності не встановлена. Результати досліджень на тваринах вказують на репродуктивну токсичність (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Потенційний ризик для людини не встановлений.

У зв’язку з ризиком пошкодження фторхінолонами опорних суглобів молодих тварин (за експериментальними даними) та з оборотними ураженнями суглобів, описаними у дітей, які отримували лікування деякими фторхінолонами, моксифлоксацин не можна призначати вагітним жінкам (див. розділ «Протипоказання»).

Годування груддю

Моксифлоксацин, як і інші хінолони, як показано, спричиняє ураження у хрящі суглобів молодих тварин. Результати доклінічних досліджень свідчать, що невелика кількість моксифлоксацину може потрапляти у грудне молоко. Немає даних щодо застосування препарату жінкам, які годують груддю. Унаслідок цього у період годування груддю застосування моксифлоксацину протипоказано (див. розділ «Протипоказання »).

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 5 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній упаковці.

По 5 таблеток у стрипі, по 1 або 20 стрипів у картонній упаковці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Інструкція для: Моксимак табл. в/плів. оболонкою 400 мг стрип №5

Виробник: Маклеодс Фармасьютикалс Лтд, Індія

Фарм. група: Протимікробні засоби для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів.

Реєстрація: UA/14534/01/01

МНН: Moxifloxacin

Код АТХ:

(J) Протимікробні лікарські засоби для системного використання

(J01) Антибактеріальні препарати для системного призначення

(J01M) Антибактеріальні хінолони

(J01MA) Фторхінолони

(J01MA14) Моксифлоксацин