Неранол капс. с модиф. высвоб. 200 мг + 20 мг фл. №30

діюча речовина: ketoprofen, omeprazole;

1 капсула (100 мг/20 мг) містить 100 мг кетопрофену та 20 мг омепразолу або

1 капсула (200 мг/20 мг) містить 200 мг кетопрофену та 20 мг омепразолу;

допоміжні речовини: цукор сферичний (сахароза, крохмаль кукурудзяний); гіпромелоза; диметикон, емульсія 35 %; полісорбат 80; маніт (Е 421); діацетильовані моногліцериди; тальк; метакрилатний сополімер (тип А), дисперсія 30 %; поліакрилатна дисперсія; амонійно-метакрилатний сополімер (тип А), дисперсія 30 %; амонійно-метакрилатний сополімер (тип В), дисперсія 30 %; триетилцитрат; стеарилмакроголгліцериди; кремнію діоксид колоїдний безводний; вода очищена;

оболонка капсули: заліза оксид жовтий (Е 172) (тільки для дозування 100 мг/20 мг), титану діоксид (Е 171), желатин.

Лікарська форма

Капсули з модифікованим вивільненням.

Фармакотерапевтична група

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Кетопрофен, комбінації. Код АТХ M01A E53.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Кетопрофен є нестероїдним протизапальним засобом пропіонової групи, що походить з арилкарбонової кислоти.

Він має такі властивості:

• знеболювальна дія;
• жарознижувальна дія;
• протизапальна дія;
• пригнічення функції тромбоцитів.

Усі ці властивості є результатом зниження синтезу простагландинів шляхом пригнічення циклооксигеназного шляху.

Омепразол, заміщений бензимідазол, інгібітор протонного насоса шлунка, який безпосередньо та дозозалежно пригнічує фермент H⁺,K⁺-АТФазу, таким чином блокує кінцеву стадію продукування кислоти парієтальними клітинами шлунка. Він пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти, незалежно від виду стимулу, підвищуючи значення рН і знижуючи об’єм секреції шлункової кислоти. Він має низьку спорідненість з іншими зв’язаними з мембраною рецепторами (такими як рецептори гістаміну H₂, мускарину M₁ або гастринергічні рецептори).

Омепразол є проліками та як слабка основа накопичується в кислотному середовищі парієтальних клітин і стає ефективним тільки після протонізації і реорганізації. В кислотному середовищі (рН менше 4) протонізований омепразол перетворюється на активний метаболіт – омепразол сульфонамід, який ковалентно зв’язується з протонним насосом. Тривалість пригнічення секреції кислоти, таким чином, значно довша, ніж час, протягом якого омепразол-основа присутній у плазмі. Ступінь пригнічення секреції шлунка прямо співвідноситься з площею під кривою концентрації в плазмі (AUC).

Фармакокінетика. До складу препарату входить кетопрофен у формі уповільненого вивільнення та омепразол у формі, стійкій до дії шлункового соку; обидві форми підходять для терапевтичного режиму дозування один раз на день.

Фармакокінетичні профілі кетопрофену і омепразолу, компонентів препарату, відповідають фармакокінетичним профілям цих компонентів, призначених окремо.

Кетопрофен

Абсорбція. Після внутрішнього застосування кетопрофен майже повністю всмоктується у кишковому тракті, але зазнає пресистемного метаболізму.

Максимальний рівень концентрації в плазмі становить близько 4,5 мкг/мл та досягається приблизно через 6 годин після прийому дози 200 мг; рівні визначаються на 24 годину. Речовина не кумулюється після повторних призначень у курсі лікування.

На ступінь абсорбції не впливає супутній прийом їжі.

Розподіл. Форма повільного вивільнення кетопрофену забезпечує безперервне постійне насичення кетопрофеном.

Кетопрофен на 99 % зв’язується з білками плазми.

Кетопрофен проникає в синовіальну рідину, де рівень його концентрації через 4 години після перорального прийому вищий, ніж у сироватці.

Він проникає через плацентарний бар’єр.

Метаболізм. У біотрансформації кетопрофену задіяні два процеси: один, незначною мірою, - гідроксилювання, інший, переважний, - кон’югація з глюкуроновою кислотою.

Менш ніж 1% дози кетопрофену виділяється в незміненому стані з сечею, тоді як частка його метаболіту глюкуроніду становить від 65 % до 75 %.

Виведення. Речовина виводиться у вигляді метаболітів головним чином із сечею. Швидкість виведення висока: 50 % введеної дози виводиться протягом перших 6 годин незалежно від шляху введення. Форма повільного вивільнення не впливає на процес ниркового виведення.

Напівперіод фази кінцевого виведення становить близько 7 годин.

Через 5 діб після перорального прийому від 75 до 90 % дози виводиться нирками та від 1 до 8 % - з калом.

Пацієнти групи ризику. Виведення кетопрофену знижене у літніх пацієнтів, а період напіввиведення - подовжений.

Період напіввиведення у пацієнтів з нирковою недостатністю збільшується відповідно до тяжкості ураження.

Омепразол

Абсорбція та розподіл. Омепразол є нестійким до дії кислот та випускається у вигляді гранул, стійких до дії лункового соку. Всмоктування відбувається в тонкому кишечнику з піковою концентрацією омепразолу в плазмі через 1-3 години після перорального прийому. Абсолютна біодоступність становить близько 30-40 % при дозі 20-40 мг. Об’єм розподілу омепразолу в організмі відносно невеликий (0,3 л/кг маси тіла) і відповідає розподілу в ектрацелюлярній рідині та на 95 % зв’язаний з білками.

Після внутрішньовенного введення 40 мг омепразолу протягом 5 днів абсолютна біодоступність збільшувалась на 50 %; це можна пояснити збільшенням печінкового кліренсу внаслідок насичення ферментом CYP2C19.

Одночасний прийом з їжею. Одночасний прийом їжі уповільнює всмоктування омепразолу з найнижчими піковими концентраціями в плазмі, але без впливу на біодоступність.

Метаболізм. Омепразол повністю метаболізується, головним чином у печінці за допомогою ферменту CYP 2C19. У невеликої кількості пацієнтів є недостатність функціонального ферменту CYP2C19 і знижена швидкість виведення омепразолу. Метаболіти омепразолу у вигляді сульфонів, сульфідів та гідроксисполук визначаються в плазмі, але не мають значного впливу на кислотну секрецію.

Близько 20 % призначеної дози виводиться з калом, а інші 80 % - з сечею у вигляді метаболітів (головним чином гідроксіомепразол та відповідна карбонова кислота).

Виведення. Період напіввиведення з плазми становить приблизно 40 хвилин, а повний кліренс плазми - від 0,3 до 0,6 л/хв. У невеликої кількості пацієнтів (з поганим метаболізмом CYP 2 C19) спостерігається зниження швидкості виведення омепразолу. В таких випадках період кінцевого напіввиведення може в три рази перевищувати нормальний рівень, а площа під кривою концентрація-час (AUC) може збільшуватись у 10 разів.

Фармакокінетика у пацієнтів літнього віку. Біодоступність омепразолу трохи підвищена у пацієнтів літнього віку, а швидкість виведення знижена незначною мірою, але окремі значення приблизно однакові з показниками у здорових молодих добровольців, і немає вказівок на те, що прийом терапевтичних доз омепразолу у пацієнтів літнього віку супроводжується підвищеним ризиком розвитку побічних ефектів.

Фармакокінетика при порушенні функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю кінетика омепразолу подібна до кінетики у здорових добровольців. Але оскільки виведення нирками є найважливішим шляхом виведення метаболізованого омепразолу, швидкість виведення знижується відповідно до тяжкості порушення функції нирок. 

Фармакокінетика при порушенні функції печінки. У пацієнтів із хронічною хворобою печінки кліренс омепразолу знижений, а період напіввиведення з плазми може бути збільшений до приблизно 3 годин. Біодоступність може бути більше 90 %. Доза омепразолу 20 мг один раз на добу протягом 4 тижнів добре переносилася, а накопичення омепразолу або його метаболітів не спостерігалося.

Основні фізико-хімічні властивості

100 мг/20 мг: капсула розміру 0 з непрозорою жовтою кришечкою та непрозорим білим тілом, яка містить суміш сферичних мікрогранул;

200 мг/20 мг: капсула розміру 0+, тверда, з непрозорою білою кришечкою та непрозорим білим тілом, яка містить суміш сферичних мікрогранул.

Симптоматичне лікування ревматоїдного артриту, анкілозуючого спондиліту та остеоартриту у хворих, які мають в анамнезі або нині ризик розвитку виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, що пов’язано із застосуванням нестероїдних протизапальних засобів.

• Підвищена чутливість до кетопрофену або омепразолу, або однієї з допоміжних речовин;
• астма в анамнезі, спричинена призначенням кетопрофену або ацетилсаліцилової кислоти, або інших НПЗЗ;
• тяжка печінкова недостатність;
• тяжка ниркова недостатність;
• тяжка серцева недостатність;
• цереброваскулярна кровотеча або інші активні кровотечі;
• супутнє призначення препаратів звіробою або атазанавіру сульфату;
• пептична виразка в активній формі чи наявність в анамнезі гастроінтестинальних кровотеч, виразок або перфорацій.

Пацієнтам з порушенням функції печінки не слід застосовувати комбіновану терапію з кларитроміцином.

Особливості застосування

Пов’язані з кетопрофеном.

Потрібно уникати одночасного застосування препарату з нестероїдними протизапальними засобами, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.

Небажані реакції можна зменшити шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду, достатнього для контролю симптомів.

У пацієнтів літнього віку підвищена частота побічних реакцій на нестероїдні протизапальні засоби, особливо гастроінтестинальних кровотеч і перфорацій, що можуть бути летальними.

Відомо, що застосування нестероїдних протизапальних засобів може супроводжуватись гастроінтестинальною кровотечею, утворенням виразки і перфорацією на будь-якому етапі лікування з попереджувальними симптомами чи серйозними побічними реакціями з боку шлунка й кишечнику в анамнезі або без них.

Деякі епідеміологічні дослідження підтверджують, що прийом кетопрофену може бути пов’язаний з підвищеним ризиком токсичності для шлунка й кишечнику порівняно з таким при прийомі деяких інших нестероїдних протизапальних засобів, особливо у разі застосування у високих дозах.

Ризик виникнення гастроінтестинальної кровотечі, утворення виразки чи перфорації підвищується при застосуванні високих доз нестероїдних протизапальних засобів, у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею чи перфорацією, а також у пацієнтів з порушенням тромбоцитарної функції та у літніх хворих. Таким пацієнтам необхідно починати лікування з найменшої можливої дози.

Пацієнти з ураженням шлунково-кишкового тракту в анамнезі, особливо літнього віку, повинні інформувати про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо кровотечі зі шлунково-кишкового тракту), зокрема на початку лікування.

Слід дотримуватись обережності пацієнтам, які одночасно приймають препарати, що підвищують ризик утворення виразки чи кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти, зокрема варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні засоби, наприклад аспірин.

Поєднання з омепразолом дає змогу знизити шлунково-кишкову токсичність. Однак гастроінтестинальні кровотечі, виразки чи перфорації можуть виникнути на будь-якій стадії лікування. Їхній появі не обов’язково можуть передувати попередні ознаки, і вони можуть виникнути у пацієнтів з відсутністю таких проявів в анамнезі. Пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом.

Якщо при прийомі препарату виникає кровотеча, лікування необхідно припинити.

Слід з обережністю призначати нестероїдні протизапальні засоби пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки перебіг цих захворювань може погіршуватись.

У пацієнтів з астмою, ускладненою хронічним ринітом, хронічним синуситом та/або назальним поліпозом, більш ймовірна поява алергічних реакцій після прийому ацетилсаліцилової кислоти та нестероїдних протизапальних засобів, ніж у інших пацієнтів. Призначення таких препаратів може спровокувати напад астми.

Пацієнти з артеріальною гіпертензією та/або помірною застійною серцевою недостатністю потребують належного нагляду і попередження, оскільки лікування нестероїдними протизапальними засобами може супроводжуватися затримкою рідини і набряком.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані говорять, що застосування деяких нестероїдних протизапальних засобів (зокрема у високих дозах і тривалий час) може бути пов’язане з незначним підвищенням ризику виникнення артеріальних тромбозів (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Для виключення такого ризику щодо кетопрофену даних недостатньо.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, хворобою периферичних артерій та/або цереброваскулярною хворобою слід призначати кетопрофен тільки після виваженого рішення. Так само виваженим має бути рішення про початок тривалого лікування пацієнтів з високими факторами ризику серцево-судинних хвороб (наприклад з артеріальною гіпертензією, гіперліпідемією, цукровим діабетом; курців).

Сечовиділення та функція нирок повинні бути під пильним наглядом у пацієнтів з ураженням функції нирок чи печінки, у тих, хто приймає діуретики, після значних хірургічних втручань, які супроводжуються зниженням об’єму крові, та особливо у літніх пацієнтів.

У пацієнтів літнього віку період напіввиведення нестероїдних протизапальних засобів довший, тому дозу необхідно зменшити.

При тривалому лікуванні рекомендується контролювати кількість формених елементів крові, функцію печінки та нирок.

Дуже рідко призначення нестероїдних протизапальних засобів супроводжується серйозними реакціями з боку шкіри, інколи дуже тяжкими, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик розвитку таких реакцій у пацієнтів на початку терапії: початок реакції у більшості випадків припадає на перший місяць лікування. Слід припинити застосування препарату при перших проявах шкірного висипу, ураженнях слизової оболонки або будь-яких інших симптомах підвищеної чутливості.

Пацієнти з попередніми випадками світлочутливості або світлотоксичності потребують пильного нагляду.

Кетопрофен, як і будь-які інші нестероїдні протизапальні засоби, може маскувати супутні інфекційні захворювання.

Кетопрофен, як компонент Неранолу, представлений у формі повільного вивільнення, тому цей препарат не застосовують у випадках, коли потрібен швидкий прояв ефективності на початку лікування.

Пов’язані з омепразолом.

Зниження кислотності шлункового соку підвищує кількість шлункових бактерій, що в нормі присутні в шлунково-кишковому тракті. Терапія лікарськими засобами, які знижують кислотність, призводить до незначного підвищення ризику шлунково-кишкових інфекцій, таких як сальмонельоз та кампілобактеріоз.

У пацієнтів з тяжким ураженням функції печінки під час лікування омепразолом слід періодично перевіряти рівень печінкових ферментів. 

У разі одночасного призначення омепразолу та інших лікарських засобів необхідно дотримуватись обережності при призначенні додаткових засобів, оскільки можливе виникнення реакцій взаємодії. Це особливо важливо при призначенні препаратів з вузьким терапевтичним індексом, таких як варфарин і фенітоїн. Слід перевіряти рівні цих препаратів, оскільки можлива потреба в зниженні дози. Рівень циклоспорину може підвищуватися, тому також необхідно перевіряти його рівень у плазмі крові.

При застосуванні ін’єкційних форм омепразолу інколи спостерігалися сліпота і глухота, хоча про такі явища не повідомлялося при прийомі пероральних форм. Тому тяжкохворим рекомендується контролювати функції зору і слуху.

Повідомлялося про розвиток тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували інгібітори протонної помпи (у тому числі омепразол) у період від трьох місяців до одного року.

Серйозні прояви гіпомагніємії, такі як втома, тетанії, марення, судоми, запаморочення і шлуночкової аритмії можуть проявлятися раптово або непомітно. У більшості пацієнтів з гіпомагніємією стан покращувався після призначення замісної терапії магнієм та відміни інгібіторів протонної помпи.

Пацієнтам, які повинні застосовувати тривалу терапію, або пацієнти, які приймають інгібітори протонної помпи разом з дигоксином або лікарськими засобами, що можуть викликати гіпомагніємію (наприклад діуретики), рекомендується визначати рівень магнію перед початком лікування інгібіторами протонної помпи та періодично під час лікування.

Інгібітори протонної помпи, особливо у великих дозах та при тривалому застосуванні (> 1 року), можуть дещо збільшувати ризик виникнення перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у літніх людей або за наявності інших факторів ризику. Дані досліджень дають змогу припустити, що інгібітори протонної помпи можуть збільшувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Деякі збільшення ризиків можуть бути також пов’язані з іншими факторами ризику. Пацієнти, схильні до розвитку остеопорозу, повинні отримувати терапію відповідно до діючих клінічних рекомендацій та отримувати достатню кількість вітаміну D і кальцію.

Реакції на допоміжні речовини.

Препарат містить сахарозу, тому його не можна призначати пацієнтам з рідким спадковим станом непереносимості фруктози, порушенням всмоктування глюкози-галактози або недостатністю сахарози-ізомальтази.

До складу омепразолу входять парагідроксибензоати, які можуть спричинити алергічні реакції (можливо, уповільнені).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Пов’язані з кетопрофеном.

Речовини та терапевтичні класи речовин, які можуть сприяти виникненню гіперкаліємії: солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючих ферментів, нестероїдні протизапальні засоби, гепарини (низькомолекулярні та нефракціоновані), циклоспорин та такролімус, а також триметоприм.

Розвиток гіперкаліємії може залежати від наявності комбінації декількох факторів.

Ризик підвищується при комбінованому призначенні вищезазначених речовин.

Одночасне призначення кетопрофену та нижчезазначених речовин вимагає пильного нагляду. Якщо комбінації уникнути неможливо, слід вести пильний клінічний нагляд і проводити контроль лабораторних показників.

Не рекомендується застосування одночасно з:

• іншими нестероїдними протизапальним засобами (включаючи саліцилати у високих дозах): підвищений ризик шлунково-кишкової виразки і кровотечі (внаслідок додаткової синергічної дії);
• кортикостероїдами: підвищений ризик шлунково-кишкової виразки і кровотечі;
• антикоагулянтами, оскільки нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати ефект антикоагулянтів, таких як варфарин чи гепарин;
• антитромбоцитарними засобами та селективними інгібіторами зворотнього захоплення серотоніну: підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі;
• літієм: підвищення рівня літію в крові, який може сягати токсичних рівнів (через зниження ниркової екскреції літію). При необхідності слід уважно контролювати рівень літію в крові та коригувати дозу літію під час комбінованої терапії, також і після відміни нестероїдного протизапального засобу;
• метотрексатом (при дозах вище 15 мг/тиждень): підвищена гемотоксичність метотрексату (внаслідок зниження ниркового кліренсу метотрексату протизапальними засобами загалом і заміщення метотрексату у місцях його зв’язування з білками плазми нестероїдними протизапальними засобами). Метотрексат не слід призначати раніш ніж за 12 годин до початку або через 12 годин після закінчення лікування кетопрофеном.

Лікарські засоби, комбінації з якими слід призначати з обережністю:

• діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту: гостра ниркова недостатність у пацієнтів з дегідратацією (знижена гломерулярна фільтрація внаслідок зменшення синтезу ренального простагландину). Додатково зменшується антигіпертензивний ефект. Пацієнту слід забезпечити достатню гідратацію і проводити контроль функції нирок на початку лікування;
• метотрексат у низьких дозах (менше 15 мг/тиждень): підвищена гемотоксичність метотрексату (через зниження ниркового кліренсу метотрексату протизапальними засобами загалом і заміщення метотрексату у місцях його зв’язування з білками плазми нестероїдними протизапальними засобами). В перші тижні комбінованого лікування рекомендується підрахунок формених елементів крові щотижня. Більш пильний нагляд необхідний у випадку будь-яких (навіть незначних) порушень функції нирок у літніх пацієнтів;
• пентоксифілін: підвищений ризик кровотеч. Необхідно посилити клінічний нагляд і регулярно перевіряти час згортання крові;
• зидовудин: ризик підвищення токсичної дії на еритроцити (дія на ретикулоцити) з розвитком тяжкої анемії через вісім днів після початку лікування нестероїдними протизапальним засобами. Рекомендується підрахунок всіх формених елементів крові і, зокрема, ретикулоцитів на 8-15 день після початку лікування нестероїдними протизапальними засобами;
• бета-блокатори (за екстраполяцією відомої взаємодії з індометацином): знижений антигіпертензивний ефект (пригнічення простагландинів вазодилататорів нестероїдними протизапальними засобами);
• циклоспорин, такролімус: ризик додаткових нефротоксичних ефектів, особливо у пацієнтів літнього віку;
• внутрішньоматкові контрацептивні засоби, оскільки існує спірна можливість зниження ефективності внутрішньоматкових контрацептивних засобів;
• тромболітики: підвищений ризик кровотеч.

Пов’язані з омепразолом.

Не рекомендується застосування одночасно з:

• звіробоєм: можливе значне зниження концентрації омепразолу в плазмі;
• атазанавіром: зниження експозиційних рівнів атазанавіру;
• кларитроміцином: підвищення концентрації омепразолу і кларитроміцину в плазмі у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Лікарські засоби, комбінації з якими слід призначати з обережністю:

• лікарські засоби, які метаболізуються цитохромом Р450: омепразол метаболізується в печінці ізоформами цитохрому Р450 (головним чином CYP 2C19, S-метіонін гідроксилазою), пригнічує ферменти групи CYP2C (CYP 2C19 та CYP 2C9) і може затримувати виведення інших діючих речовин, які метаболізуються тими самими ферментами. Таке спостерігалось стосовно фенітоїну і варфарину, та бензодіазепінів, таких як діазепам, тріазолам і флуразепам. Рекомендується періодичний контроль стану пацієнтів, які приймають варфарин чи фенітоїн. Можливо, буде необхідним зниження дози цих препаратів;
• циклоспорин: у пацієнтів, що лікуються омепразолом, потрібно контролювати рівень циклоспорину в плазмі, оскільки можливе підвищення рівня циклоспорину;
• клопідогрель: омепразол може знижувати рівні активної форми клопідогрелю у крові та антитромбоцитарний ефект клопідогрелю;
• іншими активними речовинами, на які поширюється вплив омепразолу, є гексабарбітал, циталопрам, іміпрамін і кломіпрамін. Омепразол може пригнічувати печінковий метаболізм дисульфіраму, що, можливо, пов’язано з випадками м’язової ригідності;
• дигоксин: одночасне лікування омепразолом і дигоксином у здорових добровольців призводило до підвищення на 10 % біодоступності дигоксину в результаті підвищення шлункового рН;
• залізовмісні добавки: омепразол може знижувати абсорбцію з пероральних залізовмісних добавок;
• кетоконазол, ітраконазол: під час лікування омепразолом внаслідок зниження внутрішньо шлункової кислотності абсорбція кетоконазолу та ітраконазолу може знижуватись;
• вітамін B₁₂: омепразол може знижувати пероральну абсорбцію вітаміну В₁₂. Це потрібно брати до уваги при тривалому лікуванні омепразолом пацієнтів з низьким основним рівнем, яким призначений тривалий курс лікування омепразолом;
• немає доказів взаємодії омепразолу з кофеїном, пропранололом, теофіліном, метопрололом, лідокаїном, хінідином, фенацетином, естрадіолом, амоксициліном, будезонідом, диклофенаком, метронідазолом, напроксеном, піроксикамом або антацидними препаратами. Алкоголь не впливає на абсорбцію омепразолу.

Застосовують внутрішньо. Препарат приймають 1 раз на добу під час їди.

Капсулу слід ковтати цілою, запиваючи великою кількістю води.

Дорослі та діти віком від 15 років.

Добова доза становить від 100 мг/20 мг до 200 мг/20 мг залежно від тяжкості симптомів.

Максимальна добова доза становить 200 мг/20 мг. Перед початком лікування дозою 200 мг/20 мг на добу потрібно добре зважити співвідношення користі та ризику; застосовувати більші дози не рекомендується.

Для пацієнтів літнього віку, пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв), порушенням функції печінки або застійною серцевою недостатністю початкова доза повинна становити 100 мг/20 мг. Дозу можна збільшувати максимально до 200 мг/20 мг на добу залежно від клінічного ефекту.

Небажані реакції можна зменшити шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду, достатнього для контролю симптомів.

Діти

Неранол не рекомендується застосовувати для лікування дітей віком до 15 років через обмеженість даних з безпеки та ефективності для цієї вікової групи.

Пов’язані з кетопрофеном.

Найбільш поширені побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту. Можливі випадки розвитку виразкової хвороби, перфорації або шлунково-кишкових кровотеч, іноді з летальними випадками, особливо у літніх людей. Повідомлялося про виникнення нудоти, блювання, діареї, метеоризму, закрепів, диспепсії, болю у животі, мелени, блювання кров’ю, виразкового стоматиту, загострення коліту та хвороби Крона. Дуже рідко виникав гастрит.

При лікуванні нестероїдними протизапальними засобами також спостерігались набряки, артеріальна гіпертензія, серцева недостатність.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані свідчать, що прийом деяких нестероїдних протизапальних засобів (особливо у високих дозах і протягом тривалого часу) може бути пов’язаний з невеликим підвищенням ризику артеріальних тромбозів (наприклад інфаркту міокарда та інсульту).

Частоту побічних реакцій визначено з використанням таких градацій: часто (≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота невизначена.

З боку серцево-судинної системи. Рідко: застійна серцева недостатність, артеріальна гіпертензія.

З боку крові і лімфатичної системи. Дуже рідко: лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз.

З боку нервової системи. Нечасто: головний біль, запаморочення, сонливість.

З боку органів зору. Дуже рідко: нечіткість зору.

З боку органів слуху та рівноваги. Нечасто: шум у вухах.

З боку дихальної системи. Дуже рідко: можливі астматичні напади, особливо у пацієнтів з відомою алергією на ацетилсаліцилову кислоту та інші нестероїдні протизапальні засоби.

З боку шлунково-кишкового тракту. Часто: нудота, блювання, діарея, запор, здуття, біль у животі, гастроінтестинальний дискомфорт, гастралгія; рідко: виразка шлунка, шлунково-кишкова кровотеча, кишкова перфорація.

З боку нирок та сечовивідних шляхів. Рідко: патологічні результати оцінки функції нирок, гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром; дуже рідко: набряк (особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією).

З боку шкіри та підшкірних тканин. Нечасто: висип, свербіж; рідко: загострення хронічної кропив’янки, алопеція; дуже рідко: бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, світлочутливість.

Загальні розлади та реакції в місці введення. Дуже рідко: анафілактичний шок.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів. Рідко: підвищення рівнів трансаміназ, гепатит.

З боку психіки. Нечасто: зміни настрою.

Пов’язані з омепразолом.

Прояв деяких загальних реакцій, таких як сонливість, безсоння, запаморочення та головний біль, гастроінтестинальні симптоми, поступово зменшується при продовженні лікування.

З боку крові і лімфатичної системи. Рідко: гіпохромна, мікроцитарна анемія у дітей; дуже рідко: тромбоцитопенія, лейкопенія, панцитопенія, агранулоцитоз.

З боку нервової системи. Часто: сонливість, безсоння, запаморочення, головний біль; рідко: парестезія, помірні запаморочення, сплутаність свідомості та галюцинації (переважно у тяжкохворих і літніх пацієнтів); дуже рідко: збудження та депресія (переважно у тяжкохворих або літніх пацієнтів).

З боку органів зору. Нечасто: розлади зору, включаючи нечіткість зору, втрата гостроти зору та/або зменшення поля зору, сліпота.

З боку органів слуху та рівноваги. Нечасто: дзвін у вухах, глухота.

З боку травної системи. Часто: діарея, запор, здуття (можливо, з болями в животі), нудота, блювання; нечасто: розлади смаку; рідко: коричнювато-чорне забарвлення язика при одночасному призначенні з кларитроміцином, доброякісні фундальні гранулярні кісти; дуже рідко: сухість у роті, стоматит, кандидоз, панкреатит.

З боку нирок та сечовивідних шляхів. Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит.

З боку шкіри та підшкірних тканин. Нечасто: свербіж, висипання на шкірі, алопеція, мультиформна еритема, світлочутливість та підвищена пітливість; дуже рідко: синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини. Нечасто: перелом стегна, зап’ястя або хребта, рідко: слабкість у м’язах, міалгія та біль у суглобах.

З боку імунної системи. Дуже рідко: кропив’янка, гарячка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілактичний шок, алергічний васкуліт.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів. Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів; дуже рідко: гепатит з або без жовтяниці, печінкова недостатність та енцефалопатія у пацієнтів з існуючою тяжкою хворобою печінки.

Інші. Нечасто: периферичний набряк; дуже рідко: гіпонатріємія, гінекомастія.

З боку обміну речовин. Частота невизначена: гіпомагніємія.

Симптоми, пов’язані з кетопрофеном. У дорослих та дітей основними ознаками передозування є головний біль, запаморочення, сонливість, нудота, блювання, діарея та біль у животі. У разі тяжкої інтоксикації спостерігалися артеріальна гіпотензія, пригнічення дихання і шлунково-кишкова кровотеча.

Симптоми, пов’язані з омепразолом. Існують поодинокі повідомлення про передозування омепразолу у дозі 2400 мг перорально за один прийом. При цьому спостерігалися такі симптоми: нудота, блювання, запаморочення, біль у животі, діарея, головний біль, апатія, депресія та сплутаність свідомості. Однак ці симптоми були скороминучими та зникали без серйозних наслідків, специфічне лікування також не було потрібним.

Лікування передозування кетопрофеном. Слід негайно доставити пацієнта до спеціалізованого відділення лікарні, де потрібно проводити симптоматичне лікування. Зважаючи на повільне вивільнення препарату з лікарської форми, кетопрофен буде продовжувати всмоктуватись протягом 16 годин після прийому.

Для зниження всмоктування кетопрофену пацієнту промивають шлунок та призначають активоване вугілля.

Специфічного антидоту немає.

Досвід клінічного застосування вагітним обмежений.

Усі інгібітори синтезу простагландинів можуть:

• викликати у плода:
• кардіолегеневу токсичность (легенева гіпертензія з передчасним закриттям легеневої протоки);
• дисфункцію нирок, яка може призвести до ниркової недостатності з олігогідрамніоном;
• спричинити збільшення тривалості кровотечі після пологів у матері та новонародженого;
• пригнічувати скорочення матки та відстрочувати або подовжувати пологи.

Тому препарат можна призначати протягом перших двох триместрів вагітності тільки у разі необхідності з урахуванням ризик / користь. Застосовування в останньому триместрі вагітності протипоказано за винятком дуже обмежених призначень в акушерській практиці, які вимагають спеціалізованого нагляду.

Оскільки нестероїдні протизапальні засоби та омепразол поникають у грудне молоко, як застережний захід слід уникати їхнього прийому під час годування груддю.

Прийом кетопрофену, як і будь-якого іншого лікарського засобу, що пригнічує синтез циклооксигенази/простагландину, може впливати на фертильність і не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. Для жінок, які мають проблеми із зачаттям або проходять дослідження у зв’язку з безпліддям, потрібно розглянути можливість відміни прийому кетопрофену.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Запаморочення та сонливість є звичними реакціями при прийомі кетопрофену і омепразолу. Також повідомлялося про порушення зору. Пацієнтам з такими проявами не слід керувати автотранспортом або іншими механізмами або займатись діяльністю, при якій такі симптоми наражатимуть їх або інших людей на небезпеку.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці в захищеному від вологи місці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Термін придатності

24 місяці.

Упаковка

По 30 капсул у флаконі з кришкою, що нагвинчується, та із захистом від розкриття; містить силікагель як вологопоглинач.

Категорія відпуску

За рецептом.

Інструкція для: Неранол капс. с модиф. высвоб. 200 мг + 20 мг фл. №30

Виробник: МЕДА Фармасьютікалз (Великобританія)

Фарм. група: Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Кетопрофен, комбінації.

Реєстрація: UA/14400/01/01

МНН: Ketoprofen, combinations

Код АТХ:

(M) Лікарські засоби для лікування захворювань кістково-м`язової системи

(M01) Протизапальні та протиревматичні препарати

(M01A) Нестероїдні протизапальні препарати

(M01AE) Похідні пропіонової кислоти

(M01AE53) Кетопрофен, комбінації