Ребіф р-н д/ін. 6000000 МО/0,5 мл шприц №12

діюча речовина: інтерферон бета-1а;

один попередньо заповнений шприц містить 22 мкг (6 млн МО) або 44 мкг (12 млн МО) інтерферону бета-1a;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), полоксамер 188, метіонін, спирт бензиловий, натрію ацетат, кислота оцтова та натрію гідроксид (для доведення рН), вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий або опалесцюючий розчин.

Фармакотерапевтична група

Імуностимулятори. Інтерферони.

Код АТХ L03A B07.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Препарат Ребіф® (рекомбінантний інтерферон бета-1а) має таку ж саму амінокислотну послідовність, що і природний людський інтерферон бета. Він виробляється клітинами ссавців (клітинами яєчника китайського хом’яка), і тому глікозилюється подібно до природного білка.

Незалежно від шляху введення, препарат Ребіф® спричиняє значні фармакодинамічні зміни. Після разового введення внутрішньоклітинна та сироваткова активність 2-5А-синтетази і сироваткові концентрації бета-2-мікроглобуліну та неоптерину зростають протягом 24 годин і починають знижуватись в межах 2 днів. Клінічна відповідь на внутрішньом’язове та підшкірне введення препарату повністю аналогічна. Після повторного підшкірного введення 4 доз через кожні 48 годин ці біологічні маркери залишаються підвищеними без появи ознак звикання.

Точний механізм дії препарату Ребіф® при розсіяному склерозі все ще досліджується.

Єдиний клінічно ізольований синдром з підозрою на розсіяний склероз

Застосування препарату Ребіф® у лікуванні пацієнтів з єдиним клінічно ізольованим синдромом, що дозволяє припустити процес демієлінізації, спричинений розсіяним склерозом, вивчалось у 2-річному контрольованому клінічному дослідженні. Пацієнти, які брали участь у дослідженні, мали щонайменше два клінічно неактивних осередки ураження, визначені за даними МРТ в Т2-режимі, розміром щонайменше 3 мм, щонайменше один з яких був овоїдної форми та розташований або перивентрикулярно, або інфратенторіально. Будь-які інші захворювання, крім розсіяного склерозу, які б пояснювали наявні ознаки та симптоми, мали бути виключені.

У подвійно-сліпому дослідженні пацієнтів рандомізували для введення препарату Ребіф® 44 мкг три рази на тиждень або один раз на тиждень, або для введення плацебо. У цьому дослідженні були одержані такі результати ефективності застосування препарату Ребіф® 44 мкг при введенні три рази на тиждень порівняно з плацебо:

ДІ – довірчий інтервал.

Рецидивно-ремітивний перебіг розсіяного склерозу

Безпека та ефективність препарату Ребіф® оцінювались у пацієнтів з рецидивно-ремітивним перебігом розсіяного склерозу при підшкірному введенні препарату в дозах від 11 до 44 мкг (3−12 млн. МО) тричі на тиждень. При застосуванні у рекомендованих дозах Ребіф® зменшував частоту (приблизно на 30 % протягом 2 років) та тяжкість клінічних рецидивів у пацієнтів з щонайменше двома загостреннями захворювання протягом попередніх 2 років, у яких перед початком лікування показник інвалідизації за шкалою EDSS становив 0 – 5,0. Частка пацієнтів з прогресуванням непрацездатності, яка визначалася як підвищення показника EDSS щонайменше на один бал при підтвердженні через три місяці, зменшилась з 39 % (плацебо) до 27 % (Ребіф® 44 мкг) і 30 % (Ребіф® 22 мкг) відповідно. Через 4 роки зменшення середньої частоти загострень захворювання становило 22 % у пацієнтів при застосуванні препарату Ребіф® 22 мкг і 29 % − при застосуванні препарату Ребіф® 44 мкг порівняно з групою пацієнтів, які спочатку протягом 2 років отримували плацебо, а потім протягом ще 2 років − препарат Ребіф® у дозуванні 22 мкг чи 44 мкг.

Розсіяний склероз із вторинно-прогресуючим перебігом

У 3-річному дослідженні лікування пацієнтів із вторинно-прогресуючим перебігом розсіяного склерозу (показник EDSS 3−6,5) з достовірним клінічним прогресуванням інвалідизації протягом попередніх двох років і відсутністю рецидивів захворювання протягом попередніх 8 тижнів препарат Ребіф® не мав значного впливу на прогресування непрацездатності, проте він зменшував частоту рецидивів захворювання майже на 30 %. При виділенні двох підгруп пацієнтів (з рецидивами та без рецидивів захворювання протягом попередніх 2 років) було встановлено, що препарат не впливав на прогресування інвалідизації у пацієнтів без рецидивів захворювання, тоді як у пацієнтів з рецидивами частка хворих з прогресуванням інвалідизації наприкінці дослідження зменшилася з 70 % (плацебо) до 57 % (комбіноване застосування препаратів Ребіф® 22 мкг та 44 мкг). Ці результати, одержані емпіричним шляхом, слід тлумачити з обережністю.

Розсіяний склероз із первинно-прогресуючим перебігом

У хворих на розсіяний склероз із первинно-прогресуючим перебігом застосування препарату Ребіф® не досліджувалось, тому його не слід застосовувати для лікування цієї категорії пацієнтів. 

Фармакокінетика.

У здорових добровольців після внутрішньовенного введення спостерігається різке мультиекспоненційне зменшення сироваткових концентрацій інтерферону бета-1а, значення яких пропорційне до величини введеної дози. Підшкірне та внутрішньом’язове введення препарату Ребіф®спричиняє еквівалентну дію інтерферону бета-1а.

Після повторного підшкірного введення препарату у дозах 22 мкг та 44 мкг максимальні сироваткові концентрації інтерферону бета-1а зазвичай спостерігаються через 8 годин, але це значення може значно варіюватися. При введенні повторних підшкірних ін’єкцій препарату здоровим добровольцям основні фармакокінетичні параметри AUCtau та Cmax зростають пропорційно до збільшення дози з 22 мкг до 44 мкг. Період напіввиведення становить від 50 до 60 годин, що узгоджується з явищами кумуляції, які спостерігаються після багаторазового введення.

Інтерферон бета-1а метаболізується та виводиться, головним чином, печінкою та нирками.

Препарат Ребіф® показаний для лікування:

• пацієнтів з клінічно ізольованим синдромом (єдиний клінічний епізод демієлінізації) з активним запальним перебігом за умови виключення альтернативного діагнозу та за наявності високого ризику розвитку клінічно достовірного розсіяного склерозу;
• пацієнтів із рецидивним перебігом розсіяного склерозу. У клінічних дослідженнях цей стан визначався за наявністю двох або більше загострень захворювання у попередні два роки. 

У пацієнтів із вторинно-прогресуючим перебігом розсіяного склерозу при відсутності рецидивів захворювання ефективність препарату не була продемонстрована. 

• Початок лікування у період вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• гіперчутливість до природного або рекомбінантного інтерферону бета або до будь-яких допоміжних речовин препарату;
• стан тяжкої депресії та/або суїцидальні думки (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Спеціальних досліджень взаємодій інтерферону бета-1а з іншими лікарськими засобами не проводилось.

Відомо, що в організмі людини та тварин інтерферони можуть знижувати активність печінкових ферментів системи цитохрому Р450. Тому препарат Ребіф® слід з обережністю призначати одночасно з лікарськими засобами, які мають вузький терапевтичний індекс та кліренс яких відбувається переважно за участю печінкових ферментів системи цитохрому Р450, наприклад з протиепілептичними препаратами та деякими антидепресантами.

Систематичного вивчення взаємодій препарату Ребіф® з кортикостероїдами чи адренокортикотропним гормоном (АКТГ) не проводилось. Дані клінічних досліджень вказують на можливість одночасного застосування кортикостероїдів чи АКТГ та препарату Ребіф® у пацієнтів під час рецидивів розсіяного склерозу.

Особливості застосування

Пацієнтів слід поінформувати про побічні реакції, які найчастіше спостерігаються при застосуванні інтерферону бета, включаючи симптоми грипоподібного синдрому (див. розділ «Побічні реакції»). Ці симптоми зазвичай найбільш виражені на початку лікування, а з подовженням лікування їхня частота та тяжкість зменшуються.

Тромботична мікроангіопатія (ТМА)

При застосуванні препаратів інтерферону бета повідомлялося про випадки розвитку тромботичної мікроангіопатії (ТМА), яка проявлялася у вигляді тромботичної тромбоцитопенічної пурпури або гемолітико-уремічного синдрому, причому деякі з цих випадків мали летальні наслідки. Такі випадки траплялися через різні проміжки часу: вони можуть спостерігатися через кілька тижнів або кілька років після початку лікування інтерфероном бета. Ранні клінічні прояви цієї патології включають тромбоцитопенію, нові гіпертензивні напади, лихоманку, симптоми з боку центральної нервової системи (наприклад сплутаність свідомості, парез) та ураження функції нирок. Лабораторні показники, що вказують на можливість ТМА, включають зменшення кількості тромбоцитів, зростання рівня сироваткової лактатдегідрогенази через гемоліз та наявність шизоцитів (фрагментів еритроцитів) в мазках крові. Тому при наявності клінічних симптомів ТМА рекомендується додаткове визначення кількості тромбоцитів у крові та сироваткового рівня лактатдегідрогенази, а також тестування мазків крові та ниркової функції. При підтвердженні діагнозу ТМА потрібно швидко розпочати лікування (розглядаючи доцільність проведення плазмаферезу) і негайно припинити застосування препарату Ребіф®.

Депресія та суїцидальні думки

Препарат Ребіф® слід з обережністю призначати пацієнтам з попередніми або існуючими депресивними розладами, і особливо тим хворим, які мають передвісників суїцидальних думок (див. розділ «Протипоказання»). Відомо, що у хворих на розсіяний склероз депресія і суїцидальні думки виникають частіше та пов’язані із застосуванням інтерферону. Пацієнтам, які лікуються препаратом Ребіф®, слід рекомендувати негайно звернутися до лікаря у разі розвитку будь-яких ознак депресії та/або суїцидальних думок. Під час терапії препаратом Ребіф® пацієнти з симптомами депресії повинні перебувати під ретельним наглядом та проходити курс відповідного лікування; у деяких випадках слід розглянути доцільність припинення лікування препаратом Ребіф® (див. розділи «Протипоказання» та «Побічні реакції»).

Судомні стани

Препарат Ребіф® слід з обережністю призначати пацієнтам, у яких в анамнезі були напади судом та які приймають протиепілептичні препарати, особливо в тих випадках, коли перебіг епілепсії адекватно не контролюється за допомогою протиепілептичних засобів (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).

Серцеві захворювання

Пацієнти із серцевими захворюваннями, такими як стенокардія, застійна серцева недостатність та аритмія, на початку терапії інтерфероном бета-1а повинні перебувати під ретельним наглядом для виявлення можливого погіршення їхнього стану, пов’язаного з розвитком симптомів грипоподібного синдрому.

Некроз у місці ін’єкції

Повідомлялося про випадки некрозу в місці ін’єкції у пацієнтів при застосуванні препарату Ребіф® (див. розділ «Побічні реакції»). Для мінімізації ризику розвитку некрозу в місці ін’єкції необхідно:

• дотримуватися асептичної техніки введення ін’єкцій;
• змінювати ділянку для ін’єкції при введенні кожної наступної дози;
• регулярно контролювати процедуру самостійного введення ін’єкцій пацієнтом, особливо у тих випадках, коли у нього спостерігалися побічні реакції у місці введення препарату.

У разі виникнення порушень цілісності шкіри, які можуть супроводжуватися набряком чи виділенням рідини з місця ін’єкції, продовження введення препарату Ребіф® можливе лише після консультації з лікарем. Якщо у пацієнта спостерігаються численні ураження, застосування препарату Ребіф® слід припинити до їхнього загоєння. Введення препарату пацієнтам з поодинокими ураженнями шкіри може продовжуватися за умови, що некротичні явища не спричинили широкого пошкодження тканин.

Печінкова функція

Під час клінічних досліджень препарату Ребіф® у пацієнтів часто спостерігалися випадки безсимптомного зростання рівня печінкових трансаміназ [зокрема, аланінамінотрансферази (АЛТ)], причому у 1−3 % пацієнтів рівень печінкових трансаміназ більше ніж у 5 разів перевищував верхню межу норми (ВМН). У разі відсутності клінічних симптомів такого підвищення сироваткові рівні АЛТ необхідно контролювати перед початком лікування, після 1, 3 та 6 місяців лікування та періодично надалі. Слід розглянути можливість зменшення дози препарату Ребіф®, якщо рівень АЛТ більше ніж у 5 разів перевищує ВМН або знову починає поступово зростати після його нормалізації. З обережністю слід розпочинати лікування препаратом пацієнтів із серйозними захворюваннями печінки в анамнезі, з клінічно підтвердженими гострими печінковими захворюваннями та при підтвердженні надмірного вживання алкоголю або підвищення сироваткових рівнів АЛТ (більше ніж у 2,5 раза порівняно з ВМН). Лікування препаратом Ребіф® слід припинити у разі розвитку жовтяниці або інших клінічних симптомів печінкових розладів.

Подібно до інших препаратів інтерферону бета, препарат Ребіф® потенційно може спричиняти серйозні ураження печінки, в тому числі гостру печінкову недостатність (див. розділ «Побічні реакції»). Механізм розвитку цієї рідкісної дисфункції печінки, яка супроводжується клінічними проявами, поки що не з’ясований. Жодних специфічних факторів ризику розвитку цього стану не виявлено.

Нефротичний синдром

Під час лікування препаратами інтерферону бета повідомлялося про випадки нефротичного синдрому, які були наслідком різних нефропатій, включаючи колапсуючий фокальний сегментарний гломерулосклероз, нефропатію з мінімальними змінами, мембранопроліферативний гломерулонефрит та мембранозну нефропатію. Ці випадки траплялися через різні проміжки часу протягом лікування, навіть через кілька років після початку терапії інтерфероном бета. Під час лікування препаратом рекомендується проведення регулярного моніторингу ранніх ознак та симптомів, таких як набряк, протеїнурія та ураження функції нирок, особливо у пацієнтів з високим ризиком розвитку хвороби нирок. У разі розвитку нефротичного синдрому необхідно негайно розпочати відповідне лікування з розглядом доцільності припинення лікування препаратом Ребіф®.

Відхилення у лабораторних показниках

Із застосуванням інтерферону пов’язані відхилення у значеннях лабораторних показників. Загальна частота розвитку таких явищ дещо вища при застосуванні препарату Ребіф® 44 мкг порівняно з препаратом Ребіф® 22 мкг. Отже, на додачу до тих лабораторних аналізів, які зазвичай проводяться для контролю за станом пацієнтів з розсіяним склерозом, через певні проміжки часу (1, 3 і 6 місяців) після початку лікування рекомендується контролювати рівень печінкових ферментів, визначати розгорнуту та лейкоцитарну формулу крові, а також кількість тромбоцитів; у разі відсутності клінічних проявів такі перевірки слід проводити періодично і надалі. Ці лабораторні дослідження слід проводити частіше, якщо лікування розпочинається із застосування препарату Ребіф® 44 мкг.

Розлади щитовидної залози

У пацієнтів, які застосовують препарат Ребіф®, іноді можуть розвиватися нові, а також загострюватися вже наявні розлади функцій щитовидної залози. Рекомендується проводити дослідження функцій щитовидної залози перед початком лікування, а при наявності розладів − через кожні 6−12 місяців після початку терапії. Якщо перед початком лікування розладів не виявлено, то потреби у наступних регулярних перевірках немає, однак їх необхідно проводити у разі появи клінічних проявів розладів функції щитовидної залози (див. розділ «Побічні реакції»).

Тяжка ниркова або печінкова недостатність та тяжка мієлосупресія

Інтерферон бета-1а слід з обережністю призначати пацієнтам із тяжкою нирковою або печінковою недостатністю, а також пацієнтам з тяжкою мієлосупресією; протягом лікування такі пацієнти повинні знаходитись під ретельним медичним наглядом.

Нейтралізуючі антитіла

Під час лікування препаратом у пацієнтів можуть розвиватись сироваткові нейтралізуючі антитіла до інтерферону бета-1а. Точна частота таких проявів поки що не встановлена. Дані клінічних досліджень свідчать про те, що протягом 24−48 місяців лікування стійкі сироваткові антитіла до інтерферону бета-1а розвиваються приблизно у 13−14% пацієнтів, що застосовують препарат Ребіф® 44 мкг, і приблизно у 24 % пацієнтів, що застосовують препарат Ребіф® 22 мкг. Було показано, що наявність цих антитіл зменшує фармакодинамічну відповідь на введення інтерферону бета-1а (бета-2-мікроглобулін та неоптерин). І хоча клінічне значення індукції антитіл поки що до кінця не з’ясоване, за даними клінічних досліджень та МРТ розвиток нейтралізуючих антитіл пов'язаний зі зниженням ефективності препарату. Якщо у пацієнта спостерігається слабка клінічна відповідь на терапію та виявлені нейтралізуючі антитіла, то лікарю слід повторно оцінити співвідношення переваг та ризиків застосування препарату Ребіф® для оцінки доцільності подальшого лікування.

Застосування різних тестів для виявлення сироваткових антитіл та розходження у визначенні позитивної реакції на їх наявність обмежують можливість порівняння антигенних властивостей різних препаратів.

Інші форми розсіяного склерозу

Існують лише поодинокі дані щодо безпеки та ефективності застосування препарату серед неамбулаторних пацієнтів з розсіяним склерозом. Застосування препарату Ребіф® не вивчалось у пацієнтів з первинно-прогресуючим перебігом розсіяного склерозу, тому його не слід застосовувати для лікування таких пацієнтів.

Бензиловий спирт

Препарат Ребіф® містить 2,5 мг бензилового спирту в одній дозі. Бензиловий спирт, який міститься у препараті, може спричиняти токсичні та анафілактоїдні реакції у немовлят та дітей віком до 3 років, тому препарат не можна застосовувати для лікування цієї групи пацієнтів.

Препарат Ребіф® представлений у двох дозуваннях: по 22 мкг та 44 мкг.

Лікування препаратом слід розпочинати під наглядом лікаря, який має необхідний досвід лікування розсіяного склерозу.

На початку лікування для розвитку тахіфілаксії з метою зменшення побічних реакцій пацієнтам рекомендується вводити дозу 8,8 мкг підшкірно; протягом наступного 4-тижневого періоду дозу препарату слід збільшувати до досягнення цільової дози за такою схемою:

Клінічно ізольований синдром

Для лікування пацієнтів після першого клінічного епізоду демієлінізації препарат Ребіф® вводять у дозі 44 мкг тричі на тиждень підшкірно.

Розсіяний склероз з рецидивним перебігом

Рекомендована доза препарату Ребіф® − 44 мкг, яку вводять у вигляді підшкірних ін’єкцій три рази на тиждень. Препарат Ребіф® 22 мкг, який також вводиться підшкірно тричі на тиждень, рекомендований для пацієнтів, які, з точки зору лікаря, не можуть переносити вищі дози препарату. Крім того, впродовж першого місяця терапії препарат Ребіф® 22 мкг також можна застосовувати пацієнтам, які лише розпочинають лікування препаратом.

Спосіб застосування

Препарат Ребіф® вводять у вигляді підшкірних ін’єкцій. Для зменшення грипоподібних симптомів, пов’язаних із застосуванням препарату Ребіф®, перед ін’єкцією та через 24 години після введення препарату рекомендується застосовувати антипіретичні анальгетики.

На сьогодні поки що не встановлено, як довго повинно тривати лікування. Безпека та ефективність застосування препарату Ребіф® були продемонстровані для 4-річного курсу лікування. Протягом 4-річного періоду лікування рекомендується проводити оцінку стану пацієнтів щонайменше раз на два роки від початку терапії. Рішення про подальше подовження терміну лікування повинен приймати лікар на індивідуальній основі.

Діти.

Спеціальних клінічних або фармакокінетичних досліджень лікування препаратом дітей та підлітків не проводилось. Однак результати ретроспективного педіатричного дослідження безпеки застосування препарату Ребіф® у дітей (n = 52) та підлітків (n = 255) свідчать про те, що у дітей віком від 2 до 11 років та у підлітків віком від 12 до 17 років профіль безпеки препарату Ребіф® при підшкірному введенні у дозі 22 мкг або 44 мкг тричі на тиждень подібний до такого, притаманного дорослим пацієнтам.

Безпека та ефективність застосування препарату Ребіф® у дітей віком до 2 років ще не були встановлені, тому препарат не слід застосовувати для лікування цієї вікової групи пацієнтів.

Найчастіше побічні реакції, спричинені застосуванням препарату Ребіф®, пов’язані із розвитком грипоподібного синдрому. Грипоподібні симптоми зазвичай більш виражені на початку терапії, а з її продовженням їхня частота зменшується. Впродовж перших шести місяців після початку терапії із застосуванням препарату Ребіф® розвиток типового грипоподібного синдрому, пов’язаного із застосуванням інтерферону, може очікуватися приблизно у 70 % пацієнтів.

Приблизно у 30 % пацієнтів також можуть спостерігатися реакції в місці введення препарату, переважно у вигляді незначного запалення або еритеми. Також часто спостерігається безсимптомне зростання лабораторних показників печінкової функції та зниження кількості лейкоцитів у крові.

Більшість побічних реакцій, що спостерігаються при застосуванні інтерферону бета-1а, зазвичай характеризуються легким та оборотним перебігом, причому їхня інтенсивність та частота зменшуються зі зниженням дози препарату. У разі тяжких або стійких побічних ефектів за рішенням лікаря дозу препарату Ребіф® можна тимчасово зменшити або тимчасово призупинити лікування.

Побічні реакції, які були встановлені у клінічних дослідженнях та під час післяреєстраційних спостережень, перелічені нижче відповідно до їх частоти та класифікації MedDRA за системами органів.

Класифікація частоти: дуже поширені (³ 1/10), поширені (від ≥ 1/100 до < 1/10), непоширені (від ≥ 1/1000 до < 1/100), поодинокі (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), рідкісні (< 1/10 000), частота невідома (не може бути встановлена на підставі наявних даних). Побічні реакції, які були встановлені під час післяреєстраційних спостережень, позначені зірочкою.

Розлади з боку крові та лімфатичної системи 

Дуже поширені: нейтропенія, лімфопенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія.

Поодинокі: тромботична мікроангіопатія, включаючи тромботичну тромбоцитопенічну пурпуру* і гемолітико-уремічний синдром* (характерні для класу препаратів інтерферону бета, див. розділ «Особливості застосування»), панцитопенія*.

З боку ендокринної системи

Непоширені: розлади функції щитовидної залози, найчастіше представлені гіпотиреозом або гіпертиреозом.

З боку імунної системи

Поодинокі: анафілактичні реакції*.

Гепатобіліарні розлади

Дуже поширені: безсимптомне зростання рівня трансаміназ.

Поширені: тяжке зростання рівня трансаміназ.

Непоширені: гепатит з жовтяницею або без*.

Поодинокі: печінкова недостатність* (див. розділ «Особливості застосування»), аутоімунний гепатит*.

Психічні розлади

Поширені: депресія, безсоння.

Поодинокі: спроби суїциду*.

З боку нервової системи

Дуже поширені: головний біль.

Непоширені: судоми*.

Частота невідома: тимчасові неврологічні симптоми (такі як гіпестезія, м’язовий спазм, парестезія, труднощі з пересуванням, м’язово-скелетна скутість), які можуть нагадувати загострення розсіяного склерозу*.

Розлади з боку органа зору

Непоширені: ретинальні судинні розлади (наприклад, ретинопатія, «ватні» плями на сітківці та обструкція ретинальної артерії або вени)*.

Судинні розлади

Непоширені: тромбоемболічні явища*.

Дихальні, торакальні та медіастинальні розлади

Непоширені: задишка*.

Частота невідома: легенева артеріальна гіпертензія* (характерна для класу препаратів інтерферону бета, див. нижче про легеневу артеріальну гіпертензію).

Шлунково-кишкові розлади

Поширені: діарея, блювання, нудота.

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин

Поширені: свербіж, висип, еритематозний висип, макулопапулярний висип, алопеція*.

Непоширені: кропив’янка*.

Поодинокі: ангіоневротичний набряк*, поліморфна ексудативна еритема*, шкірні реакції, схожі на поліморфну ексудативну еритему*, синдром Стівенса − Джонсона*.

М’язово-скелетні розлади та розлади з боку сполучної тканини

Поширені: міалгія, артралгія.

Поодинокі: лікарський червоний вовчак*.

Розлади з боку нирок та сечовивідних шляхів

Поодинокі: нефротичний синдром*, гломерулосклероз* (див. розділ «Особливості застосування»).

Загальні розлади та реакції в місці введення препарату

Дуже поширені: запалення в місці ін’єкції, реакції в місці ін’єкції, грипоподібні симптоми.

Поширені: біль у місці ін’єкції, слабкість, озноб, лихоманка.

Непоширені: некроз у місці ін’єкції, затвердіння в місці ін’єкції, абсцес у місці ін’єкції, інфекції в місці ін’єкції*, підвищене потовиділення*.

Поодинокі: запалення підшкірних жирових тканин у місці ін’єкції*.

Педіатрична група пацієнтів

Спеціальних клінічних або фармакокінетичних досліджень застосування препарату у дітей та підлітків не проводилось. Обмежені дані з безпеки дозволяють припустити, що у дітей та підлітків (віком від 2 до 17 років) профіль безпеки препарату Ребіф® при підшкірному введенні у дозі 22 мкг чи 44 мкг тричі на тиждень подібний до такого, притаманного дорослим пацієнтам.

Ефекти, характерні для класу препаратів інтерферону бета

При застосуванні інтерферонів може спостерігатися анорексія, запаморочення, розвиток тривожного стану, аритмія, вазодилатація та сильне серцебиття, менорагія та метрорагія.

Під час лікування інтерфероном бета може спостерігатися зростання утворення аутоантитіл.

Легенева артеріальна гіпертензія

При застосуванні препаратів інтерферону бета повідомлялося про випадки легеневої артеріальної гіпертензії. Такі випадки траплялися через різні проміжки часу, навіть через кілька років від початку лікування.

У разі передозування пацієнта слід госпіталізувати для проведення спостереження за його станом та надання необхідної підтримуючої терапії.

Жінки репродуктивного віку під час лікування повинні вживати ефективних заходів з контрацепції. Якщо під час лікування препаратом Ребіф® у пацієнтки настає вагітність чи вона планує завагітніти, слід поінформувати пацієнтку про потенційну загрозу для плода і розглянути можливість припинення її лікування. У пацієнток, що мали високу частоту рецидивів захворювання перед початком лікування, у разі настання вагітності необхідно оцінити ризик розвитку тяжкого рецидиву після припинення лікування та можливе підвищення ризику спонтанного аборту.

Інформація щодо застосування препарату Ребіф® у період вагітності обмежена. Наявні дані вказують на можливе зростання ризику спонтанного аборту, тому у період вагітності протипоказано розпочинати лікування препаратом Ребіф® (див. розділ «Протипоказання»).

Дані про виділення препарату Ребіф® у грудне молоко людини відсутні. Враховуючи потенційну небезпеку розвитку серйозних побічних реакцій у немовлят, що знаходяться на грудному вигодовуванні, необхідно прийняти рішення щодо припинення або грудного вигодовування, або застосування препарату Ребіф®.

Вплив препарату Ребіф® на фертильність не вивчався.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Побічні явища з боку центральної нервової системи, спричинені застосуванням інтерферону бета (наприклад запаморочення), можуть впливати на здатність пацієнтів керувати автомобілем та працювати з механізмами (див. розділ «Побічні реакції»).

Зберігати при температурі 2−8 ºС (у холодильнику). Не заморожувати. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Термін придатності

2 роки.

Препарат призначений для одноразового використання. Можна використовувати лише прозорий або опалесціюючий розчин, який не містить сторонніх часток та не має ознак розкладу.

Упаковка

По 0,5 мл розчину для ін’єкцій, що містить 22 мкг (6 млн МО) або 44 мкг (12 млн МО), у скляному шприці зі сталевою голкою. По 3 або 12 попередньо заповнених шприців у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Інструкція для: Ребіф р-н д/ін. 6000000 МО/0,5 мл шприц №12

Виробник: Мерк Сероно С.п.А. (Італія)

Фарм. група: Імуностимулятори. Інтерферони. Інтерферон бета-1а.

Реєстрація: 755/12-300200000

МНН: Iinterferon beta-1b

Код АТХ:

(L) Протипухлинні лікарські засоби та імуномодулятори

(L03) Імуностимулятори

(L03A) Імуностимулятори

(L03AB) Інтерферони

(L03AB07) Інтерферон бета-1a