Зидовудин капс. 100 мг контурн. чарунк. уп., у пачці №10

діюча речовина: zidovudine;

1 капсула містить: зидовудину 100 мг або 250 мг;

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, целюлоза мікрокристалічна, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

тверді желатинові капсули: желатин, титану діоксид (Е 171).

Лікарська форма

Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули з кришечкою та корпусом білого кольору, що містять порошок або гранули білого або білого з жовтуватим відтінком, або жовтуватого кольору.

Фармакотерапевтична група

Противірусні препарати прямої дії. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТХ J05А F01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Зидовудин – противірусний препарат, конкурентний блокатор зворотної транскриптази. Селективно інгібує реплікацію вірусної ДНК.

Потрапляючи у клітину (як в інфіковану, так і в інтактну) з участю, відповідно, клітинних тимідинкінази, тимідилаткінази та неспецифічної кінази, фосфорилюється з утворенням моно-, ди- і трифосфатних сполук, зидовудин-трифосфат є субстратом для зворотної транскриптази вірусу; опосередковує утворення вірусної ДНК на матриці зидовудиносної ДНК. Має структурну схожість з тимідином-трифосфатом, конкурує з ним за зв’язок з ферментом, вбудовується у провірус і блокує подальше нарощування ланцюга вірусної ДНК. Збільшує кількість Т₄ клітин, підвищує опірність організму інфекції.

Здатність зидовудину інгібувати зворотну транскриптазу ВІЛ у 100-300 разів вища, ніж здатність пригнічувати ДНК-полімеразу людини.

Дослідження in vitro показують, що потрійна комбінація аналогів нуклеозидів або двох аналогів нуклеозидів з інгібітором протеаз більш ефективна для пригнічення ВІЛ-індукованих цитопатичних ефектів, ніж один препарат або поєднання двох препаратів.

Фармакокінетика.

Зидовудин добре абсорбується з травного тракту, його біодоступність становить 60-70 %. Максимальна концентрація у плазмі крові при пероральному застосуванні у дозі 5 мг/кг кожні чотири години становить 1,9 мкг/л.

Час досягнення максимальної концентрації в сироватці крові – 0,5-1,5 години. Препарат проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр; концентрація у спинномозковій рідині в середньому становить приблизно 24 % концентрації у плазмі крові. Проникає крізь плаценту, виявляється в амніотичній рідині та крові плода. З білками зв’язується 30-38 % препарату. У печінці відбувається кон’югація з глюкуроновою кислотою; основний метаболіт – 5-глюкуронілазидотимідин, екскретується нирками і не проявляє противірусну активність. Виводиться зидовудин нирками, у незміненому вигляді – 30 %, у вигляді глюкуронідів – 50-80 %.

Період напіввиведення зидовудину із сироватки крові у дорослих при нормальній функції нирок – приблизно 1 година; при порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хвилину) – 1,4-2,9 години. У дітей віком від двох тижнів до 13 років період напіввиведення становить приблизно 1-1,8 години, віком до 14 років – приблизно 3 години, у новонароджених (матері яких одержували препарат) – приблизно 13 годин.

Зидовудин не кумулює. У хворих на цироз печінки і пацієнтів з печінковою недостатністю можлива кумуляція внаслідок зниження інтенсивності зв’язування з глюкуроновою кислотою; при нирковій недостатності можливе накопичення метаболітів (кон’югатів з глюкуроновою кислотою), що підвищує ризик прояву токсичної дії.

У комбінації з іншими антиретровірусними препаратами для лікування ВІЛ-інфекції у дітей та дорослих.

У разі ВІЛ-позитивної реакції у вагітних (більше 14 тижнів вагітності) і для попередження передачі ВІЛ-інфекції від вагітної до плода та первинної профілактики ВІЛ-інфекції у новонароджених.

Гіперчутливість до зидовудину або до інших компонентів препарату.

Аномально низька кількість нейтрофілів (менше 0,75 х 10⁹/л) або аномально низький рівень гемоглобіну (менше 7,5 г/дл або 4,65 ммоль/л).

Гіпербілірубінемія у новонароджених, що потребує додаткового, відмінного від фототерапії лікування, або з підвищенням більше ніж у 5 разів від норми рівня трансаміназ.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Зидовудин елімінується головним чином шляхом кон’югації у печінці до неактивного глюкуронідного метаболіту. Активні речовини, що також елімінуються шляхом печінкового метаболізму, особливо через глюкуронізацію, потенційно можуть затримувати метаболізм зидовудину. Взаємодії, описані нижче, не є вичерпними, але становлять класи медичних препаратів, при призначенні яких слід бути обережними.

Атоваквон: інформації про вплив зидовудину на фармакокінетику атоваквону немає. Однак, відповідно до фармакокінетичних даних, атоваквон зменшує рівень метаболізму зидовидину до його глюкуронідного метаболіту (AUC зидовидину збільшується на 33 % і пік концентрації глюкуроніду у плазмі зменшується на 19 %). При дозуванні 500 або 600 мг/добу протягом 3 тижнів лікування атоваквоном гострої пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii, у вкрай поодиноких випадках може збільшитись частота побічних ефектів, пов’язаних із вищим рівнем зидовудину у плазмі крові. При тривалому лікуванні атоваквоном слід дуже ретельно спостерігати за пацієнтом.

Кларитроміцин: таблетки кларитроміцину зменшують абсорбцію зидовудину, тому варто дотримуватись двогодинного інтервалу між застосуванням цих засобів.

Ламівудин: помірне збільшення С_max (28 %) зидовудину спостерігається при одночасному застосуванні з ламівудином, однак загальна концентрація (AUC) суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Фенітоїн: повідомлялося про низький рівень фенітоїну у крові деяких хворих, які отримували зидовудин, хоча в одного хворого був виявлений високий рівень. Ці дані свідчать, що при одночасному застосуванні обох препаратів слід ретельно контролювати рівень фенітоїну.

Вальпроєва кислота, флюконазол, метадон: було показано, що при сумісному застосуванні із зидовудином збільшується його AUC з відповідним зниженням кліренсу зидовудину. Оскільки дані обмежені, клінічна значущість цього явища невідома. Пацієнт повинен перебувати під пильним спостереженням для виявлення ознак токсичності зидовудину.

Рибавірин: загострення анемії, пов’язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього явища залишається нез’ясованим. Тому не рекомендується суміщати рибавірин та зидовудин. Лікар повинен замінити зидовудин іншим відповідником у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з анемією, спричиненою зидовудином, в анамнезі.

Пробенецид: за обмеженими даними, пробенецид збільшує середній період напіввиведення та площу під кривою «концентрація/час» для зидовудину шляхом зменшення глюкуронізації. Ниркова екскреція глюкуроніду (можливо, і самого зидовудину) зменшується у присутності пробенециду.

Рифампіцин: за обмеженими даними, спільне застосування зидовудину та рифампіцину зменшує AUC зидовудину на 48 % ± 34 %, проте клінічне значення цього явища невідоме.

Ставудин: зидовудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилування ставудину при одночасному застосуванні обох медичних препаратів. Тому ставудин не рекомендується поєднувати із зидовудином.

Інші взаємодії: інші активні речовини, серед яких – ацетилсаліцилова кислота, кодеїн, морфін, метадон, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин (перелік не обмежується лише цими препаратами), можуть впливати на метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації або прямого пригнічення печінкового мікросомального метаболізму. Тому потрібно мати на увазі можливість взаємодії при призначенні цих медичних препаратів, особливо для хронічного лікування, в комбінації з зидовудином.

Сумісне застосування, переважно в гострих випадках, з потенційно нефротоксичними або мієлосупресивними препаратами (наприклад, із системним пентамідином, дапсоном, піриметаміном, ко-тримоксазолом, амфотерицином, флуцитозином, ганцикловіром, інтерфероном, вінкристином, вінбластином і доксорубіцином) також може збільшувати ризик побічної дії зидовудину. Коли спільне застосування цих медичних препаратів є необхідним, слід ретельно контролювати функцію нирок і гематологічні параметри, у разі необхідності – зменшувати дозу одного або кількох препаратів.

Оскільки деякі хворі, які отримують зидовудин, можуть страждати від опортуністичних інфекцій, може бути доцільним профілактичне призначення антимікробних препаратів. Така профілактика може включати ко-тримоксазол, пентамідин у вигляді аерозолю, піриметамін та ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать, що при одночасному застосуванні з цими препаратами не спостерігається збільшення частоти розвитку побічних реакцій на зидовудин.

Особливості застосування.

Хворих необхідно застерегти щодо одночасного самостійного застосування препарату з іншими лікарськими засобами.

Слід уникати одночасного застосування рифампіцину або ставудину із зидовудином.

Хворим необхідно повідомити, що лікування не здатне попередити трансмісію ВІЛ іншим особам при статевому контакті або контакті із зараженою кров’ю. Тому потрібно вживати відповідних заходів безпеки.

Зидовудин не виліковує ВІЛ-інфекцію, і у пацієнта залишається ризик розвитку хвороб, пов’язаних з пригніченням імунітету, включаючи опортуністичні інфекції та новоутворення. Хоча встановлено, що ризик розвитку опортуністичних інфекцій зменшується, даних про розвиток пухлин, включаючи лімфоми, недостатньо. За даними лікування пацієнтів з розвинутою стадією ВІЛ-хвороби, ризик розвитку лімфоми у них такий же самий, як і у пацієнтів, які не лікувалися зидовудином. У пацієнтів з початковою стадією ВІЛ-хвороби на тлі тривалого лікування зидовудином ризик розвитку лімфоми невідомий.

Вагітні, які вирішують питання про лікування зидовудином з метою попередження ВІЛ-трансмісії до дитини, мають знати, що у деяких випадках, незважаючи на лікування, ВІЛ-трансмісія може відбутися.

Гематологічні побічні реакції.

У хворих з розвинутою стадією ВІЛ-хвороби на тлі лікування зидовудином можна очікувати розвиток анемії (зазвичай не раніше 6 тижнів від початку лікування, але інколи зустрічається раніше), нейтропенії (зазвичай не раніше 4 тижнів від початку лікування, але іноді раніше) та лейкопенії (що є вторинною по відношенню до нейтропенії). Це трапляється частіше при застосуванні високих доз (1200-1500 мг/добу) та у пацієнтів з низьким резервом кісткового мозку перед лікуванням, особливо при розвинутих стадіях ВІЛ-хвороби.

Слід ретельно контролювати гематологічні параметри. При розвинутій стадії ВІЛ-хвороби рекомендується аналіз крові робити не менше 1 разу на 2 тижні протягом перших 3-х місяців лікування і не менше 1 разу на місяць у подальшому. У пацієнтів на ранніх стадіях ВІЛ-хвороби (коли резерв кісткового мозку ще задовільний) гематологічні побічні ефекти виникають нечасто. Залежно від клінічного стану пацієнта аналіз крові проводиться рідше, наприклад, кожні 1-3 місяці.

При зниженні рівня гемоглобіну в межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л ) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількості нейтрофілів у межах від 0,75 х 10⁹/л до 1,0 х 10⁹/л може виникнути необхідність у зменшенні дози до появи ознак відновлення кісткового мозку; інший спосіб прискорити одужання – коротка (2-4 тижні) перерва у лікуванні зидовудином. Відновлення кісткового мозку відбувається зазвичай протягом 2 тижнів, після чого можна знову розпочати терапію зидовудином у зменшених дозах. У разі значної анемії зменшення дози зидовудину не виключає необхідності гемотрансфузій.

Лактоацидоз.

При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, зазвичай асоційовані з гепатомегалією та печінковим стеатозом. До ранніх симптомів (симптоматична гіперлактатемія) належать доброякісні гастроентерологічні симптоми (нудота, блювання та абдомінальний біль), неспецифічне нездужання, втрата апетиту, втрата маси тіла, респіраторні симптоми (швидке та/або глибоке дихання) або неврологічні симптоми (включаючи рухову слабкість).

Лактоацидоз має високу летальність та може асоціюватись з панкреатитом, печінковою або нирковою недостатністю.

Лактоацидоз виникає зазвичай після кількох місяців лікування.

У разі появи симптоматичної гіперлактатемії та метаболічного ацидозу/лактоацидозу, прогресуючої гепатомегалії або швидкого підвищення рівня амінотрансфераз лікування нуклеозидними аналогами слід припинити.

З обережністю слід призначати аналоги нуклеозидів для лікування пацієнтів (особливо жінок з ожирінням) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику захворювань печінки та печінкового стеатозу (включаючи деякі медичні препарати та алкоголь). Особливий ризик мають пацієнти, ко-інфіковані гепатитом С, які лікуються альфа-інтерфероном та рибаверином. Пацієнтам, які мають підвищений ризик, необхідне подальше медичне спостереження.

Мітохондріальні дисфункції.

Було продемонстровано, що нуклеотидні та нуклеозидні аналоги in vitro та in vivo спричиняють мітохондріальні порушення різного ступеня. Були повідомлення про мітохондріальні дисфункції у ВІЛ-негативних немовлят, які зазнали впливу нуклеозидних аналогів у внутрішньоутробний або у постнатальний період. Серед побічних реакцій головним чином повідомлялося про гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпідемія). Ці явища часто мали транзиторний характер. Часто повідомлялося про пізні неврологічні порушення (гіпертонія, конвульсії, аномальна поведінка). Чи є неврологічні порушення транзиторними, чи вони є постійними, наразі невідомо. Будь-яка дитина, навіть з ВІЛ-негативним статусом, яка зазнала впливу нуклеозидних або нуклеотидних аналогів в утробі, потребує клінічного та лабораторного спостереження, а у разі появи відповідних симптомів – повного дослідження на можливе виникнення мітохондріальних дисфункцій. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусної терапії вагітним жінкам для запобігання вертикальної трансмісії ВІЛ.

Перерозподіл жирових відкладень.

Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

У той час, як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів можливе виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, які загалом можуть бути віднесені до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на даний час не відомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів слід проводити у клініці.

Хвороби печінки.

Кліренс зидовудину у пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності без цирозу (5-6 за шкалою Чайльда-П’ю) є подібним до такого у здорових добровольців, тому коректувати дозу зидовудину не потрібно. Для пацієнтів з печінковою недостатністю від помірного до тяжкого ступеня (7-15 за шкалою Чайльда- П’ю) специфічних дозових рекомендацій зробити не можна через широку різноманітність експозиції зидовудину, тому застосовувати зидовудин цій групі хворих не рекомендується.

Пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які приймають комбіновану антиретровірусну терапію, мають підвищений ризик розвитку тяжких та потенційно летальних побічних ефектів з боку печінки. У разі сумісного застосування з іншими антивірусними препаратами для лікування гепатиту В і С слід звернутися до відповідної інструкції з медичного застосування цих препаратів.

Хворі з уже наявними печінковими дисфункціями, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищений ризик порушення функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії і потребують медичного нагляду. У разі появи ознак ускладнення хвороб печінки у таких пацієнтів слід розглянути можливість перерви або припинення лікування.

Синдром імунного відновлення.

У ВІЛ-інфікованих хворих із тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Зазвичай такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріми або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища необхідно без затримки дослідити та у разі необхідності розпочати їх лікування.

Під час імунного відновлення також повідомлялося про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса, поліоміозит та синдром Гійєна-Барре), хоча їх початок є більш варіабельним, вони можуть виникати через багато місяців після початку лікування та інколи мати нетипову картину.

Пацієнти, ко-інфіковані вірусом гепатиту С.

Загострення анемії, пов’язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного режиму лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається нез’ясованим. Тому не рекомендується поєднувати рибавірин та зидовудин. Лікар має замінити іншим відповідником зидовудин у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з анемією, спричиненою зидовудином, в анамнезі.

Остеонекроз.

Хоча етіологія остеонекрозу вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, зловживання алкоголем, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу спостерігалися головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Пацієнтів слід попередити про необхідність звертатися за медичною допомогою у разі появи болю, ригідності суглобів або рухових порушень.

Терапію зидовудином повинен проводити лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Лікування дорослих і дітей, маса тіла яких становить не менше 30 кг: рекомендованою добовою дозою зидовудину у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами є 500-600 мг за 2 прийоми.

З метою гарантування прийому повної дози препарату бажано капсулу проковтнути цілою, не відкриваючи. Для лікування пацієнтів, які не можуть проковтнути цілу капсулу, її можна відкрити і вміст додати до невеликої кількості рідини або їжі, які необхідно вжити одразу після відкриття капсули.

Діти з масою тіла від 21 до 30 кг: рекомендованою дозою зидовудину є 200 мг 2 рази на добу у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

Діти з масою тіла від 14 до 21 кг: рекомендованою дозою зидовудину є 100 мг вранці та 200 мг ввечері.

Діти з масою тіла від 8 до 14 кг: рекомендованою дозою зидовудину є 100 мг 2 рази на добу.

Дітям, маса тіла яких становить менше 8 кг та які не можуть проковтнути капсулу, слід застосовувати зидовудин у формі розчину орального.

Попередження трансмісії вірусу від матері до дитини

Рекомендована доза препарату для вагітних (вагітність понад 14 тижнів) – 500 мг/добу перорально (100 мг 5 разів на добу) до початку пологів. Під час пологів зидовудин у формі розчину для інфузій вводити внутрішньовенно у дозі 2 мг/кг маси тіла протягом години з подальшою внутрішньовенною інфузією по 1 мг/кг/год до моменту перетину пуповини.

Новонародженим зидовудин у формі розчину орального призначати у дозі 2 мг/кг маси тіла перорально кожні 6 годин, починаючи з перших 12 годин після народження і до досягнення віку 6 тижнів (наприклад, немовляті з масою тіла 3 кг слід призначити 0,6 мл розчину орального кожні 6 годин). Немовлятам, яким неможливо давати препарат per os, слід призначати зидовудин у формі розчину для інфузій внутрішньовенно у дозі 1,5 мг/кг маси тіла протягом 30 хвилин кожні 6 годин.

Під час запланованого кесаревого розтину інфузію слід розпочати за 4 години до операції. При хибних пологах інфузію зидовудину слід припинити.

Ниркова недостатність.

Для хворих із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 10 мл/хвилину) відповідною дозою буде 300-400 мг/добу. Подальша корекція дози може бути потрібна на підставі гематологічних показників або клінічної відповіді на лікування.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз суттєво не впливають на виведення зидовудину, але збільшують виведення глюкуроніду зидовудину. Для хворих з термінальною стадією ниркової недостатності, які знаходяться на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, рекомендованою дозою є 100 мг кожні 6 або 8 годин.

Печінкова недостатність.

У хворих на цироз печінки спостерігається кумуляція зидовудину, оскільки знижується ступінь глюкуронізації. Може бути необхідною корекція дози, але, з огляду на недостатність даних, чітких рекомендацій зробити не можна. При відсутності контролю рівня зидовудину у

плазмі слід фіксувати ознаки непереносимості і коригувати дозу або збільшувати інтервал між дозами.

Корекція дози для пацієнтів з гематологічними побічними реакціями.

Для пацієнтів, рівень гемоглобіну яких зменшується у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до  9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів у межах від 0,75 х 10⁹/л до 1,0 х 10⁹/л, може бути необхідним зменшення дози або перерва у лікуванні зидовудином (див. розділ «Особливості застосування»).

Хворі літнього віку.

Фармакокінетика зидовудину у хворих віком від 65 років не вивчалась, тому спеціальних даних немає. Проте ця група пацієнтів потребує особливої уваги, оскільки з віком погіршується функція нирок і змінюються гематологічні показники. Рекомендується відповідний контроль перед і під час застосування зидовудину.

Діти

Схему дозування препарату для лікування дітей див. у розділі «Спосіб застосування та дози».

Характер побічної дії у дітей та дорослих подібний.

З боку серцево-судинної системи: кардіоміопатія, відчуття серцебиття, біль у грудній клітці.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія (що може потребувати гемотрансфузій), нейтропенія, лейкопенія, істинна еритроцитарна анемія, апластична анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, безсоння, сонливість, зниження розумової активності, парестезії, судоми, тремор, психомоторне збудження, галюцинації, атаксія, розлади дикції, сплутаність свідомості, кома, енцефалопатія.

З боку психіки: неспокій, депресія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка, кашель.

З боку травного тракту: нудота, блювання, біль у животі, діарея, метеоризм, диспепсія, панкреатит, гастрит, пігментація слизової оболонки рота, зміна смакових відчуттів, утруднення ковтання.

З боку гепатобіліарної системи: гіпербілірубінемія, транзиторне збільшення активності ферментів печінки, гепатит, жовтяниця, розлади функції печінки, наприклад, тяжка гепатомегалія зі стеатозом.

З боку сечовидільної системи: часте сечовиділення, підвищення концентрації сечовини та креатиніну в крові.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: міалгія, міопатія.

З боку обміну речовин, метаболізму: гіперлактатемія, лактоацидоз, анорексія, перерозподіл/кумуляція жирових відкладень на тілі.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: гінекомастія.

З боку імунної системи, шкіри та підшкірної клітковини: реакції гіперчутливості, у тому числі висипання, свербіж, гіперемія, кропив’янка, набряк Квінке; фотосенсибілізація, алопеція, пігментація шкіри та нігтів, пітливість.

Інші: нездужання, підвищена втомлюваність, астенія, лихоманка, генералізований біль, озноб, грипоподібний синдром.

Побічні ефекти при попередженні трансмісії від матері до дитини

У ході плацебо-контрольованого дослідження зидовудин у рекомендованих дозах добре переносився вагітними. Частота побічних ефектів була такою ж, як і в групі, що отримувала плацебо.

За даними цього ж дослідження, рівень гемоглобіну у немовлят, які лікувалися зидовудином, був трохи нижчий, ніж у плацебо-групі, але гемотрансфузія не була потрібна. Анемія проходила через 6 тижнів після завершення лікування зидовудином. Інші побічні ефекти та зміни лабораторних даних були подібні у плацебо-групі і групі, що лікувалась зидовудином. Даних про віддалений вплив препарату на плід та немовля немає.

При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, інколи летального, асоційовані з тяжкою гепатомегалією та печінковим стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»).

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з перерозподілом (ліподистрофія) жирових відкладень на тілі у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, включаючи зменшення периферичних та підшкірних жирових відкладень на обличчі, збільшення інтраабдомінальних та вісцеральних жирових відкладень, гіпертрофію молочних залоз та кумуляцію жиру у дорсоцервікальних ділянках («горб бізона»).

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ «Особливості застосування»).

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлялося про випадки остеонекрозу, головним чином у пацієнтів з підтвердженими ризик-факторами, запущеною ВІЛ-хворобою або довготривалою антиретровірусною терапією. Частота виникнення цього побічного ефекту невідома (див. розділ «Особливості застосування»).

Специфічних симптомів або ознак гострого передозування зидовудину, окрім зазначених у розділі «Побічні реакції» (підвищена втомлюваність, головний біль, блювання, поодинокі випадки гематологічних змін), немає. За повідомленням про прийом пацієнтом невідомої кількості зидовудину, рівні зидовудину в крові більш ніж у 16 разів перевищували нормальні терапевтичні рівні, але при цьому не спостерігалося ніяких клінічних, біохімічних або гематологічних наслідків.

У разі передозування необхідно ретельно обстежити пацієнта з метою виявлення ознак інтоксикації та призначити відповідну підтримуючу терапію.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз незначно впливають на виведення зидовудину, але прискорюють виведення його глюкуронідного метаболіту.

Фертильність

Даних щодо впливу зидовудину на жіночу фертильність немає. Встановлено, що зидовудин не впливає на кількість, морфологію та рухливість сперматозоїдів у чоловіків.

Вагітність

Було встановлено, що зидовудин проникає крізь плаценту у людини. Згідно з обмеженими даними про застосування зидовудину у період вагітності, застосовувати зидовудин до 14 тижнів вагітності можна лише тоді, коли потенційна користь для жінки буде вищою, ніж можливий ризик для плода.

Існують повідомлення про помірне транзиторне підвищення рівня сироваткового лактату, що може бути наслідком мітохондріальної дисфункції у новонароджених і немовлят, на яких мали вплив інгібітори зворотної транскриптази нуклеозидів під час внутрішньоутробного періоду або під час пологів. Клінічне значення цього невідоме. Є також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, напади та інші неврологічні захворювання. Однак причинний взаємозв’язок між цими випадками та впливом інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів під час внутрішньоутробного періоду або під час пологів не встановлений. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусних препаратів при лікуванні вагітних з метою запобігання вертикальній трансмісії ВІЛ.

Трансмісія від матері до дитини

Під час дослідження ACTG076 застосування зидовудину жінкам з терміном вагітності більше 14 тижнів та подальше лікування новонароджених призвело до значного зменшення рівня трансмісії ВІЛ від матері до дитини (23 % у плацебо-групі порівняно з 8 % у групі, яка лікувалась зидовудином). Пероральну терапію зидовудином починали між 14-м і 34-м тижнем вагітності і продовжували до початку пологів. Під час пологів зидовудин застосовували внутрішньовенно. Новонароджені отримували зидовудин після досягнення віку 6 тижнів. Немовлятам, які не могли перорально приймати зидовудин, призначали препарат внутрішньовенно.

За даними Таїландського дослідження CDC, застосування лише перорально зидовудину з 36-го тижня вагітності до початку пологів зменшувало рівень трансмісії ВІЛ від матері до дитини з 19 % у плацебо-групі до 9 % у групі, що отримувала зидовудин. У цьому дослідженні ніхто з матерів не годував дитину груддю.

Даних про віддалений вплив зидовудину на плід та немовля немає. З огляду на дані досліджень канцерогенності та мутагенності на тваринах, ризик канцерогенезу в людини не може бути виключений. Важливість цих даних щодо інфікованих і неінфікованих немовлят, яким застосовують зидовудин, невідома. Однак вагітні, які вирішують лікуватися зидовудином, мають знати про це.

Годування груддю

Експерти охорони здоров’я рекомендують ВІЛ-інфікованим жінкам по можливості утримуватися від годування груддю, щоб запобігти передачі ВІЛ. Після застосування одноразової дози зидовудину 200 мг ВІЛ-інфікованим жінкам середня концентрація препарату в грудному молоці та сироватці крові була приблизно однаковою. Враховуючи, що зидовудин і вірус проникають у грудне молоко, жінкам, які приймають зидовудин, не рекомендується годувати дітей груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Згідно даних фармакології активної речовини не випливає можливість будь-якого шкідливого впливу на здатність керувати автомобілем або іншими механізмами. Але, незважаючи на це, слід завжди враховувати загальний стан пацієнта та профіль побічних ефектів препарату при вирішенні питання про можливість такої діяльності.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ^оС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

Капсули по 100 мг – по 10 капсул у контурній чарунковій упаковці; по 10 контурних чарункових упаковок у пачці.

Капсули по 250 мг – по 10 капсул у контурній чарунковій упаковці; по 4 контурні чарункові упаковки в пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Інструкція для: Зидовудин капс. 100 мг контурн. чарунк. уп., у пачці №10

Виробник: Дарниця, ФФ, ПрАТ, м.Київ, Україна

Фарм. група: Противірусні засоби для системного застосування. Противірусні препарати прямої дії.

Реєстрація: UA/3963/01/01

МНН: Zidovudine

Код АТХ:

(J) Протимікробні лікарські засоби для системного використання

(J05) Антивірусні препарати для системного застосування

(J05A) Антивірусні препарати прямої дії

(J05AF) Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази

(J05AF01) Зидовудин